Позиція флюгера буває сталою тільки за відсутності сильного вітру. Не дивно, що геополітична ситуація навколо корумпованої й ослабленої невдалими реформами України, останнім часом значно погіршилася.
Дивно, що цьому явищу практично не дано політичної оцінки. Наші "стовпи суспільства" визнають за краще за умов поступової міжнародної ізоляції країни тицяти пальцями одне на одного, не розуміючи, що сидимо ми всі в одному дірявому човні під назвою Україна. Мабуть, кожен з нас не вельми полюбляв би сусіду на поверсі, чиї стіни постійно стугонять від скандалів і чий гаманець постійно вимагає сусідської допомоги. Але ще набридливішим видається сусіда, котрий безперервно вимагає скликання якихось товариських судів для колективного пошуку ухвал із поділу газової плити чи для винесення вердикту про вірність дружини.
Чомусь навіть у волелюбних колах журналістів і політологів ніяк не прореагували на той факт, що в багатьох українських внутріполітичних суперечках почали з'являтися дедалі дивовижніші рефері: то Рем Вяхірєв, а то й сам Альбер Гор. Принаймні вельми делікатний Віктор Черномирдін чи надзвичайно інтелігентний Альбер Гор, за балачками на київських тусовках, мають якийсь магічний вплив на кадрові питанні в Україні, подейкують, навіть на рівні компромату. Тихо й спокійно опублікувати зарубіжні банківські рахунки чергового українського чиновника в якій-небудь московській чи американській газеті вони, мовляв, не хочуть. А чого ж міфічні патрони України хочуть? Хочуть допомогти нещасній Україні зберегти обличчя й стабільність? Причому приховане таке бажання цих патронів, нібито, відповідає народним інтересам і мріям.
Органи держави, яким ми довірили найдорожче - захист національних інтересів, явно сплять в голоблях. Тобто нас помалу перетворили на "бананову республіку". Позаяк найвище чиновництво України приохотилося годувати народ бананами за чужий рахунок. Авжеж, це - природне подовження попереднього етапу розвитку незалежної України, коли нам усім дорога в майбутнє здавалася легкою та приємною. Але сьогоднішнє утриманство означає нашу дедалі більшу залежність від бажань і намірів заможних патронів, котрі постійно, як багатьом гордим українцям уже здається, починають нами нехтувати.
Наступну стадію нашої залежності легко передбачити: як і в багатьох країнах СНД нам нав'яжуть (якщо вже не намагаються це робити) такі економічні проекти, що нам доведеться розфасовувати неньку Україну, шматочками загортаючи її в іноземні обгортки.
Не думаю, не вірю, що цього не розуміють ті, хто сьогодні волею долі відповідає за Україну. Центр керівництва країною дедалі більше перетворюється на центр розфасовки нашого майбутнього. Адже за чужі банани, які ми їмо сьогодні, завтра нам доведеться платити.
