ІСПИТ ДО ВУЗУ ЯК ДАНИНА СИСТЕМІ?
Ще років двадцять тому, в серпневі дні, міліція відзначала серійність
самогубств молодих людей — ті, хто не склали іспитів у інститути часом
накладали на себе руки. Для багатьох юнаків і дівчат перше серйозне життєве
випробування перетворювалося на справжню трагедію. Ті часи минули: молодь
стала прагматичніше дивитися на життя. Подібні трагедії тепер поодинокі,
однак іспити до інститутів-університетів, як данина усталеній системі,
залишилися. Фахівці стверджують — така система існує тільки в країнах СНД
та в спекотно-пісочному Ізраїлі, де також «колишній наш народ».
Уніфікованих моделей здобуття вищої освіти в світі не існує. Однак переважна
більшість країн сповідують так звану тестову систему. В Швеції, наприклад,
на основі випускних тестів школяр одержує той або інший бал. У всіх школах
тестування проводять одночасно. А кожний вуз має свій прохідний бал: чим
вищий рейтинг університету й кожного окремого факультету — тим вищий бал.
Випускник відразу орієнтований на той чи інший навчальний заклад, куди
й надсилає при бажанні свої документи. Щоправда, шведам доводиться витрачати
колосальні кошти на антикорупційне забезпечення чистоти цієї соціальної
рівноправності. Але безкоштовної справедливості не буває, чи не так?
На Північноамериканському континенті також єдина система атестації всіх,
хто закінчив навчання в середній школі. І тут вона є пропуском до вищої
освіти. Існує товстелезна книга вимог із математики, фізики та інших предметів.
На її основі й підготовлені тести, на які відповідають випускники американських
шкіл. Кожний одержує свій бал. Заяви надсилають до вищого навчального закладу
або до відповідної комісії штату. Там і визначають, кого куди направити
на навчання.
Якось начальник Київського вищого танкового училища генерал-майор Анатолій
Огарок розповів про складності, з якими зіткнувся, намагаючись «приладнати»
своїх курсантів до американської військової академії Вест-Пойнт. Міноборони
України й США домовилися про можливість для українських хлопців «спробувати
щастя» за американською системою. На тестову «амбразуру» кинулися два кращих
курсанти. В одного знання англійської мови — без акценту! У другого блискучі
успіхи з математики! Не пройшли. Обидва. «Хочеться їм навчатися в Америці,
але складно цей тестовий бар’єр перескочити, — скаржився генерал. — В американців
усе суворо офіційно, що для своїх громадян, що для українців чи англійців.
А про нашу вищу освіту «за телефоном» і в Америці чули.
ЗАСІБ ПРОТИ ВУЗІВСЬКОЇ КОРУПЦІЇ
Університет «Києво-Могилянська Академія» (КМА), окрім інших відмінностей
від традиційних вищих закладів посткомуністичної епохи, єдиний в Україні
практикує прийом не за підсумками іспитів, а за підсумками тестування,
яке проводить сам. Система ця, запевняють в університеті, абсолютно не
піддається відмичкам хабарників. Щорічно два десятки депутатів і держчиновників,
які про ці нововведення ще не чули, намагаються зробити пролом до вищої
освіти для своїх протеже. Втім, як запевняють в університеті, безуспішно.
Звичайно, на 350 «посадних місць» першого курсу набрати студентів «за дзвінками»
було б убивчо для молодого вузу, а так є можливість забезпечити навчальний
заклад справді талановитою молоддю. Наразі добрий досвід цього вузу залишається
нібито голосом волаючого в пустелі. На одній з нарад еліти вищої школи
керівництво КМА запропонувало: розробимо тести замість вступних іспитів
для будь-якого вашого вузу чи факультету. Однак секретність та обробку
результатів будемо забезпечувати ми. У відповідь прозвучав дружний регіт
ректорів.
ЗГУРТОВАНИМИ РЯДАМИ ПРОТИ ЗАХІДНИХ «ВИТРЕБЕНЬОК»
Декілька років тому наші вузи одержали право набирати відповідний відсоток
студентів, котрі прагнуть здобути вищу освіту за свої кревні. Народна кмітливість
тут же знайшла вихід — плата за навчання для тих, хто провалить іспити
(гіпотетично. — Авт.) у медичному вузі, скажімо, офіційна вартість навчання
$10 тисяч, але потрапити на «безкоштовне державне навчання» можна за значно
нижчою ціною, давши хабара $4-5 тисячі. Обмежимо коментар фразою «явище
має місце бути!» і повернемося до чесної плати за освіту. Ректор КМА Сергій
Іванюк вважає, що порівняно з Гарвардським університетом плата в його престижному
закладі вельми помірна, всього $2 тисячі в рік проти $24 — 36 тисяч у Гарварді.
Щоправда, інші, не такі респектабельні вищі навчальні заклади США, навчають
за $12 — 14 тисяч, що відповідає 5-6 американським середньомісячним зарплатам.
Молодий голландець може розраховувати на те, що уряд його країни сплатить
5/6 вартості його навчання. А в США й зовсім не треба йти з кастетом під
міст — молода людина може отримати кредит для оплати освіти. Навіть у Росії
необхідна сума вкладається в 20 мінімальних зарплат.
А в провідних вузах України це виражається цифрою, рівною 80-ти українським
мінімальним зарплатам. Колишня моя однокласниця, інженер, звільнена за
скороченням, торгує сьогодні, чим Бог послав, у підземному переході, щоб
відшкодувати вартість навчання дитини у вузі з комерційним ухилом...
НАС МАЛО, І НАВІТЬ НЕМАЄ ТІЛЬНИКІВ
За даними ЮНЕСКО в Україні повинні були б навчатися три мільйони студентів.
На жаль, не дотягуємо й до двох. Та й рівень освіти останнім часом помітно
падає. До того ж викладацький склад бореться за зниження навчального навантаження,
яке навіть у найбільш прогресивних закладах становить 7,5 студента на одного
професора проти 33 у невеликій Голландії. Чому воює за зменшення годин
вузівський учений — коневі зрозуміло. Вільний час він поспішає витратити
на побічні заробітки: зарплата принизливо мала, та до того ж і виплачують
її надто нерегулярно. В надії відродження національної освіти — Університеті
«Києво-Могилянська Академія» — професор отримує менше 300 гривень, а увічнений
в анекдотах «доцент» — 190 в місяць.
Кепкувати із цього немає сенсу, знаючи бідацьке становище вищої школи.
Тій же КМА, яка приймала на своїх зруйнованих після виселення з будівлі
військово-морського училища площах керівника Держдепартаменту США, щорічно
обіцяють дати 14 відсотків університетського бюджету. «Смішних грошей»
заледве вистачає на зарплату професурі. Де вже тут стати українським Кембріджем
або Сорбонною.
Нині, як повідомили «Дню» в Мінвузі, у статистичній звітності не передбачено
графи про соціальний стан тих, хто вступив до вузів. Мати інформацію про
те, скільки дочок робітників, службовців, приватних підприємців чи селянських
синів пробилося до вищої освіти, вважається, очевидно, моветоном.
Криза системи народної освіти, насамперед, ударила саме по сільській
школі, звузивши й без того слабенькі можливості її випускників для вступу
до вузів.
Можна зрозуміти ректора КМА, який веде наполегливий пошук спонсорів
для організації гарантів, що дають можливість тямущим сільським хлопцям
і дівчатам навчатися на підготовчому факультеті, щойно відкритому при університеті.
Звісно, соціальної справедливості в суспільстві це не відновить, але принаймні
буде добрим прикладом для інших. Дай Боже, щоб не повторилася історія з
тестами для вузів.
ДОВIДКА «ДНЯ»
В Україні функціонує 940 навчальних закладів 1-2-го та 3-4-го ступеня
акредитації, в тому числі й власні вузи
20-ти міністерств і відомств.
У нинішньому році до вищих навчальних закладів було подано 2895 заяв
про вступ. Вузи 1-2-го рівня (технікуми, училища, коледжі) прийняли майже
167 тисяч учнів. Навчальні заклади 3-4-го рівня (інститути, університети,
академії) — відповідно — 265 тисяч студентів. У цьому році вузи 1-2-го
рівня випустили — 162 тисяч, 3-4-го рівня — 186 тисяч фахівців.
У 78 недержавних вузах 3-4-го рівня акредитації навчаються майже 70
тисяч студентів.
