Життя без реєстрації має безліч принад, які кожен свого часу відчув більшою або меншою мірою. В особистому житті такі моменти трапляються найчастіше в юності, коли молодий організм вже може робити все, як дорослий, але відповідати за це мають поки що батьки. Згодом настає час отримання паспорта, приписки до віськкомату, реєстрації шлюбу та інших формальностей, які назавжди позбавляють нас дитячої вседозволеності, спрямовуючи в русло дорослої відповідальності за свої слова і вчинки.
Політичну молодість, на відміну від фізичної, можна переживати не раз і не два. Окремі політики стають молодими чи не щовесни, відшукаючи собі нову партію, фракцію, об’єднання, комітет і таке інше. Спробуйте тільки нагадати такому діячеві про його зобов’язання щодо колишніх однодумців. Отримаєте повний комплект звинувачень від політичної безграмотності до виконання політичного ж замовлення. Замовлення, ясна річ, від влади, з якою політичні «аліментники» перманентно то борються, то ні.
Розмови про діалог влади і опозиції, які велися довгий час, можуть перейти в реальну площину тільки за двох умов — коли будуть чітко визначені сторони переговорів і їх предмет. Логіка вимагає розпочати саме з визначення цих сторін. Герой гуморески радянських часів не зміг захистити свої права покупця від імені черги. По-перше, йому пояснили, що такої організації, як «черга», юридично не існує, по-друге, поки він сперечався, його черга пройшла і пішла у своїх справах, залишивши свого захисника на самоті. Так само і кілька організацій, що претендують на роль сторони у переговорах iз владою, ніяк не визначать всій статус і свої ж стосунки.
Вихід, як завжди, простий. Вже сьогодні Верховна Рада розглядатиме проект закону про парламентську більшість і опозицію, а у четвер голосуватиметься закон про політичні партії із зауваженнями Президента від квітня минулого року. Відомо, що глава держави наполягає на прийнятті цих документів у пакеті, що дасть можливість чітко визначитися із сторонами на переговорах, яких так прагне опозиція. Чи реально зробити це саме цього тижня?
Якщо закон про парламентську більшість і опозицію ще буде обговорюватись і, таким чином, будуть визначені моменти, які не влаштовують ту чи іншу сторону, то із законом про політичні партії все ясно: остаточному ухваленню цього документа заважає пропозиція Президента провести згідно з цим законом перереєстрацію політичних партій. Якраз перереєстровуватися частина вітчизняних партійців вперто не бажає. Їх влаштовує саме нинішній стан справ, за якого мало не кожен десятий нардеп є головою партії. Аби перереєстрація, на якій наполягає Президент, не стала на заваді прийняттю закону, є пропозиція розпочати її вже після парламентських виборів 2002 року. Іншого виходу реально і не залишається: за кілька місяців до старту виборчих перегонів перереєструватися зможуть далеко не всі і це буде розцінено як удар по демократії.
Отже, лише законодавче оформлення більшості і опозиції може сьогодні допомогти визначити врешті, хто у нас насправді є опозицією з усіма належними наслідками. Навряд чи цей процес відбуватиметься просто. Далеко не всім сьогоднішнім опозиційним парламентаріям вистачить сили підняти авторучку аби написати заяву про вихід із більшості. Та й навіщо з неї виходити: уряд наш, якщо вірити опозиціонерам, які збирають підписи «на захист Ющенка», досягає щораз нових висот в економічному зростанні. Як не допомогти такому урядові на конкретному міністерському місці? Та й захищати Ющенка ніби вже й нема від кого. Всі прагнуть підтримати уряд, який не зовсім виконав прийняту рік тому свою ж програму.
Як би не вийшло, що опозицією у нас зареєструються ті ж самі, що й завжди — комуністи. Іншим же опозиціонерам із форумів і комітетів доведеться, певно, зареєструватися як належить — в більшості. Справді — погуляли майданами і вулицями — і досить. Прийшов час розписуватись.
