Формула проведення чемпіонату залишилася такою ж, як і минулого року. На першому етапі, ігри якого пройдуть iз 28 квітня по 2 травня, учасники розподілені на чотири підгрупи. У підгрупі «А» разом iз нинішніми чемпіонами світу — збірною Чехії — виступатимуть збірні Швейцарії, Білорусі та Німеччини. Підгрупу «В» складають команди Фінляндії, Словаччини, Австрії та Японії. Українська збірна гратиме у групі «С», де її суперниками будуть збірні США, Швеції та Латвії. І в підгрупі «D» гратимуть збірні Росії, Канади, Норвегії та Італії.
За результатами першого етапу по три кращі команди із кожної підгрупи продовжать боротьбу за медалі вже у двох підгрупах по шість команд. Збірні, що посядуть на другому етапі у своїх підгрупах перші чотири місця, виходять до чвертьфіналу і далі гратимуть за системою плей-оф. Чвертьфінальні зустрічі відбудуться 10 травня, півфінали — 12 травня, а наступного дня — матч за третє місце і фінал.
Невдахи першого етапу, які посядуть у своїх підгрупах останні, четверті місця, проведуть з 4 по 7 травня «втішний» турнір, у якому змагатимуться за право залишитись на наступний рік у вищому дивізіоні світового хокею.
Нагадаємо, що шлях збірної України до групи «А» (з нинішнього сезону вона перейменована на вищий дивізіон) був досить тривалим. Дебютувавши на чемпіонатах світу в 1993 році у непрестижній групі «С», українські хокеїсти протягом п’яти сезонів намагалися підвищитися в класі. Тим паче, що це завдання було ускладнено нелогічним рішенням Міжнародної федерації хокею на льоду (ІІХФ), згідно з яким усі збірні нових пострадянських країн — Латвії, Білорусі, Казахстану та України — разом зі збірною Словаччини мусили розпочинати свій шлях на світових першостях iз групи «С». До того ж, до вищого класу кожного року могла переходити лише одна команда — переможець турніру. І так склалося, що збірна України виявилася останньою у цій «черзі на підвищення». Зате у 1998 році наші хокеїсти з першої ж спроби виграли світову першість у групі «В» і потім, перемігши у кваліфікаційному турнірі, здобули право грати у групі «А» серед грандів світового хокею.
Дебют нашої команди у елітній групі виявився не зовсім вдалим. Програвши вже на першому етапі у своїй підгрупі усі три зустрічі — фінам, росіянам та білорусам, збірна України знову була змушена відстоювати право на місце у вищому дивізіоні у кваліфікаційному турнірі. І хоча «перший млинець вийшов глевким», але наша команда продемонструвала бійцівські якості та збагатилася досвідом.
На минулорічному чемпіонаті світу у Санкт-Петербурзі збірна України виступила успішніше, посівши 14 місце й виконавши програму-мінімум — залишитися у вищому дивізіоні. Хоча початок турніру склався для нашої команди невдало — знову три поразки поспіль й останнє місце у своїй підгрупі, але і склад, і гра української збірної були сильнішими, ніж у рік дебюту. Тому, граючи у турнірі за 13—16 місця, де вирішувалося, які з команд залишаться у вищому дивізіоні, наші хлопці вирішили для себе це завдання вже у перших двох іграх, перемігши збірні Японії та Франції. І хоча місце, яке посіла збірна України, було й не таким уже високим, але головним було те, що вона здобула свої перші перемоги й довела, що вона не остання у хокейній еліті й у команди є майбутнє.
Тож, під час третього виступу на форумі найсильніших хокейних команд світу, нашій збірній вже час позбавлятися ролі хокейної Попелюшки й ставити перед собою більш складні завдання. Цю думку підтверджує й останній успіх українських хокеїстів у цьому сезоні — здобуття путівки на Зимові Олімпійські ігри 2002 року. Які ж перспективи у збірної України на нинішньому чемпіонаті світу? Хокейний табель про ранги дуже рідко піддається перегляду, тому, скоріш за все, головним завданням нашої команди буде збереження місця в еліті, і при нагоді спробувати піднести сюрприз лідерам. Звичайно, суперничати на рівних із лідерами світового хокею — збірними Чехії, Канади, Росії, Швеції, Фінляндії, які боротимуться за титул чемпіона, — українці ще не можуть. Тим паче, що на попередньому етапі нам знову дісталися досить сильні суперники. Об’єктивно оцінюючи сили цих команд та їхні можливості, слід зазначити, що зі збірними Швеції та США, які укомплектовані переважно професіоналами з НХЛ, нам тягатися поки що «не по зубах», але поборотися зі збірною Латвії за третє місце у підгрупі українцям цілком під силу. Про це свідчать і результати двох останніх матчів з латишами у рамках кваліфікаційного турніру та чемпіонату світу-2000 — 1:2 та 0:0. Тож третє місце у підгрупі й вихід до дюжини найсильніших команд головний тренер збірної України Анатолій Богданов визначив як програму-максимум, не приховуючи, що ключовою для команди буде гра з латишами. І до цього нашим хокеїстам слід прагнути, оскільки останнє місце у підгрупі і, як наслідок, подальша участь у так званому «втішному» турнірі значно ускладнить виконання навіть програми-мінімуму — збереження місця у вищому дивізіоні. Рiч у тiм, що у цьому році його залишать дві команди, які поступляться місцями переможцям світової першості у першому дивізіоні — збірним командам Польщі та Словенії. Враховуючи те, що серед чотирьох невдах попереднього етапу напевне буде збірна Японії, яка, як єдиний представник Азії, має особливий статус, право залишитися у вищому дивізіоні дасть тільки виграш турніру за 13—16 місця. Зробити це буде нелегко, оскільки серед його ймовірних учасників можуть бути далеко не слабкі збірні Норвегії, Італії, Німеччини або Білорусі.
Слід зазначити, що й календар ігор першого етапу для нашої збірної не зовсім сприятливий. Усі свої матчі українська команда зіграє у Кельні: 28 квітня — зі збірною США (початок зустрічі о 21.00 за київським часом), 1 травня — з командою Швеції (о 21.00) і наступного дня, менш ніж через добу — вирішальний матч зі збірною Латвії (о 17.00). Тож, чи не найголовнішою проблемою для української команди буде відновлення сил перед цим матчем, оскільки суперник матиме для відпочинку зайву добу.
Розуміючи, що запорукою успіху є повноцінна підготовка до світової першості, спрямована на набуття високих ігрових кондицій, визначення найсильнішого скла ду й награвання ланок, Анатолій Богданов зі своїми помічниками Олександром Сеукандом та Олександром Куликовим ще на початку квітня зібрав на тренувальній базі у Пущі-Водиці під Києвом більше 30 кандидатів до головної команди країни. План підготовки до чемпіонату світу включав льодові тренування та проведення шістьох контрольних зустрічей. І якщо перші дві товариські зустрічі з російським «Торпедо» із Нижнього Новгорода (1:3 та 1:0) скоріше були переглядом кандидатів, то у наступних зустрічах із збірними Німеччини (3:3 і 3:1) та Австрії (3:5 i 5:5) основними завданнями були награвання ланок і перевірка гравців у матчах із більш сильними суперниками.
Щодо складу української збірної, яким вона виступить на чемпіонаті світу, то він мав бути названим у четвер увечері. Серед кандидатів, які брали участь в останніх контрольних зустрічах, абсолютну більшість складають українські легіонери, що виступають у російських клубах. Крім них до збірної залучені й гравці з клубів Німеччини, Швейцарії та Північної Америки, а також із київських команд «Беркут» і «Сокіл». Підхід Анатолія Богданова до формування збірної сприймається неоднозначно. Відкидаючи убік емоційні оцінки уболівальників, котрі із симпатією ставляться до ветеранів українського хокею, що завершують кар’єру у вітчизняних клубах, Богданов віддає перевагу молодим (а іноді й не дуже) вихованцям київської та харківської шкіл, які грають у нижчих лігах Північної Америки та різних європейських лігах. Цілком можливо, що для досягнення мінімально необхідного результату — збереження місця у вищому дивізіоні — такий підхід найбільш реалістичний.
Для читачів не зайвою буде коротка інформація про деяких гравців збірної України, які вже давно не з’являлися у полі зору вітчизняних уболівальників.
31-річний Вадим Сливченко у минулому сезоні став найрезультативнішим гравцем німецького «Швенінгена», закинувши у 44 іграх 24 шайби та зробивши 26 гольових передач. За свою легіонерську кар’єру в клубах північноамериканських нижчих ліг, Австрії та Німеччини Вадим забив близько 300 (!) шайб.
46 матчів за клуб Об’єднаної хокейної ліги «Елміра Джакалс» провів улюбленець київських уболівальників Валентин Олецький (8 голів і 16 результативних передач).
Претендент на роль другого воротаря Сергій Ткаченко відіграв три десятки матчів за клуб «Сан-Анжело» у доволі екзотичній Західній професійній хокейній лізі.
Борис Проценко, що виступає за фарм-клуб «Піттсбург Пінгвінз» — команду «Уіллінг Найлерс», взяв участь у 48 матчах і набрав 26 очок (15 голів і 11 передач).
А ось хокеїсти, що виступають у російських клубах, особливою результативністю не відзначалися. Залишається сподіватись, що досвід і характер, загартований у баталіях у російській Суперлізі та вищiй лізі дозволять продемонструвати свої найліпші якості Вiталію Литвиненко («Локомотив», Ярославль), Вадиму Шахрайчуку («Авангард», Омськ) та Роману Сальникову («Крылья Советов», Москва).
Поки що ж якість гри в останніх контрольних матчах дозволяє спрогнозувати виступ на чемпіонаті воротаря Ігоря Карпенка, захисників Олександра Савицького, Артема Остроушка, Сергія Климентьєва, чемпіона світу 1989 року ще у складі збірної СРСР Валерія Ширяєва, нападаючих Віталія Литвиненка, Вадима Шахрайчука, Олександра Матвійчука, Бориса Проценка.
Оскільки вже у першому раунді з Кубка Стенлі вибули «Вашингтон» і «Філадельфія», збірна України отримала можливість підсилитись нашими «НХЛівцями» — Дмитром Христичем і Русланом Федотенком. Щоправда Дмитро виступить на чемпіонаті світу, якщо вдасться владнати проблему з його подвійним українсько- американським громадянством, яка, незважаючи на відповідне рішення ІІХФ, знову постала. А ось Олексій Понікаровський продовжує разом iз «Торонто» боротьбу за найпочесніший трофей НХЛ і допомогти українській збірній не зможе.
Але й нинішній склад української збірної здатен продемонструвати цікаву, змістовну гру й порадувати нас перемогами. А хокейні уболівальники матимуть змогу дивитися телевізійні трансляції матчів за участю збірної України на каналі СТБ.
