20 травня відзначали Всесвітній день пам’яті померлих від СНІДу. Вже традиційним стало те, що кожної третьої неділі травня мільйони людей у всьому світі згадують тих, чиї життя забрала «чума XX століття», і виявляють солідарність із тими, котрі нині живуть з ВІЛ- інфекцією. Цими днями проводяться численні заходи, спрямовані на залучення громадськості до проблеми СНІДу. На честь померлих споруджують квілт-меморіали (пам’ятні полотна), влаштовують благодійницькі концерти.
В Україні пройшла акція-реквієм «Пам’ятати і жити», в рамках якої в одинадцяти містах країни, де показники ВІЛ-інфікування найвищі, відбулися численні круглі столи та конференції, присвячені проблемі СНІДу, благодійницькі концерти і профілактичні заходи в навчальних закладах. Кульмінацією акції мало стати проведення так званого «Маршу життя» в Києві, покликаного привернути увагу широкої громадськості до проблем ВІЛ-інфікованих та профілактики СНІДу. Але, на жаль, акція, скоріше, нагадувала масові зібрання вуличних проповідників. Практично вся колона з 20 тисяч осіб, яка пройшла центральними вулицями міста, складалася з представників Християнської церкви повного Євангелія «Слово віри», які безперервно скандували гасла «Ісус захистить нас від СНІДу» й «З Богом усе можливе». Найкрасномовніші з них розповідали тим, що гуляли по Хрещатику, як, прийшовши до Бога, зцілилися від усіх можливих вад і недуг, включаючи, звичайно ж, і СНІД. Але якщо для Бога СНІД не проблема, що, до речі, також було одним із гасел тих, що маршували, для України вона сьогодні стала однією з першорядних. Сьогодні, як відомо, за офіційними даними, в країні нараховується 36 600 ВІЛ-інфікованих, при тому, що за рекомендаціями Всесвітньої організації здоров’я, щоб отримати реальну картину, цю цифру необхідно, як мінімум, помножити на десять.
Занесений, на думку фахівців, наркоманами 1995 року вірус за декілька років став не тільки однією з основних медичних та соціальних проблем в Україні, але й економічною та політичною проблемами. Те, що за нетривалий час Україна стала лідером у Східній Європі за кількістю ВІЛ-інфікованих, стривожило, хоч як дивно, насамперед міжнародні організації, котрі навперебій пропонують нині допомогу Україні. Це і «Лікарі без кордонів», і Міжнародний альянс ВІЛ/СНІДу, чия діяльність в Україні в цьому напрямі стала останнім часом дуже помітною. Світовий банк погодився дати Україні цільовий кредит на боротьбу з епідеміями ВІЛ і туберкульозу в розмірі 130 мільйонів доларів. Однак Україна цю угоду ще не підписала. «Навіщо позичати гроші, які треба буде через чотири роки віддавати з відсотками, на наркоманів та повій?» — от основний аргумент його противників. На жаль, на сьогодні СНІД — це вже не хвороба виключно «маргінальних» верств населення, щодня зростає кількість ВІЛ-інфікованих дітей, що пов’язано з передачею їм вірусу від матерів. Саме тому нині розробляється Національна програма з попередження вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції від матері до дитини. Програму було ініційовано Міністерством охорони здоров’я та міжнародною організацією ЮНІСЕФ під час проведення першої конференції з лікування ВІЛ-інфек ції та СНІДу. Вона ж є частиною державної програми із профілактики ВІЛ/СНІДу на 2001—2003 роки.
На думку фахівців, пік епідемії в Україні припаде на 2007—2016 роки і може пройти або за європейським, або за азіатським сценарієм. У першому випадку епідемія забере близько 900 тисяч життів, у другому — 2 мільйони 100 тисяч, що становить практично 4,5% від населення України. Щоправда, за словами консультанта інформаційно-ресурсного центру Міжнародного альянсу ВІЛ/СНІДу Олени Пурик, прогнозування в цій сфері є недоречним і недоцільним, оскільки, по-перше, в нашій країні не проводяться масові тестування населення, а по-друге, медики ще плекають надію на те, що все-таки згодом буде знайдено ліки від СНІДу. На сьогодні існує 320 комбінацій анти-ВІЛ препаратів, але вони можуть лише ненадовго продовжити життя інфікованих, та й до того ж дуже дорогі. Вартість курсу антивірусної терапії на одну людину становить тисячу доларів за місяць, що, природно, по кишені далеко не кожному, тим більше в Україні.
Та ще й їхня ефективність дуже часто залишається сумнівною. З’ясувалося, що «Азидотитимідин», який раніше вважався найефективнішим, насправді не давав практично ніяких позитивних результатів. І недавня сенсація — «Арменікум», за всієї своєї користі, також не зміг виправдати надії, що покладалися на нього. Щоправда, деякі вчені досі вважають, що СНІДу немає і що це просто безпечний супутник людського організму. Проте в той же час «безпечний супутник» забрав уже більше як 14 мільйонів життів у всьому світі.
Звичайно, Україна, робить нині активні кроки для поліпшення ситуації зі СНІДом у країні. Підтвердженням цьому є і те, що проблему поставлено урядом нарівні з основними економічними та політичними проблемами. Питання ж полягає лише в тому, наскільки ефективними виявляться розроблені програми та наскільки працездатними будуть механізми їх реалізації.
КОМЕНТАР
Віктор СЕРДЮК, координатор програми з ВІЛ/СНІДу і туберкульозу Національного комітету товариства Червоного Хреста:
— Основні складності полягають у тому, що тепер немає достатнього усвідомлення проблеми громадськістю. Насамперед, немає особистого, персоніфікованого її розуміння, вона усвідомлюється лише віртуально. Проте, в той же час, за цей рік сталися колосальні зміни в галузі профілактики СНІДу. Якщо раніше йшлося тільки про те, що потрібно робити для того, щоб епідемія не розвивалася, то нині це робиться. До того ж, до минулого року ще ніхто не задумувався про становище вже ВІЛ-інфікованих і жодного разу не порушувалося питання щодо їхнього лікування, тобто всі дії, до яких вдаються, були тільки профілактичними, і не більше за те. Сьогодні ж найбільш розробленим в Україні є питання охорони здоров’я матері та дитини. Ми безкоштовно забезпечуємо інфікованих необхідними препаратами, проводимо практичні семінари для лікарів-акушерів та гінекологів, залучаємо жінок до обстеження, коли в них ранні терміни вагітності, надаємо повну інформацію майбутнім матерям, які є ВІЛ-інфікованими, про те, як знизити ризик народження ВІЛ-інфікованої дитини. Однією з основних проблем на сьогодні є ставлення до інфікованих, адже, по суті, вони сьогодні аутсайдери в нашому суспільстві. А за нинішнього розвитку медицини СНІД особливо не відрізняється від діабету, адже інфікований за умови правильного способу життя може прожити іще 20—30 років. Багато хто не знає про механізми поширення ВІЛ. Страх примушує їх відвертатися від цих людей і не надавати їм психологічної допомоги, якої вони потребують насамперед.
