Слід врахувати, що Росія лише за останні кілька днів зазнала значних втрат — у бойовій сутичці поблизу станиці Дубовська загинуло двоє російських військовослужбовців, вісім — поранено; збито штурмовики Су-24 і Су-25, хоч на час цього повідомлення Масхадов ще навіть і не згадував про війну.
Кремль уперто все ще не погоджується на заклики міжнародної спільноти розпочати переговори з чеченським лідером. Між іншим, закликав Москву терміново розпочати переговори і президент Інгушетії Руслан Аушев. Він заявив, що виступає проти силового розв'язання проблем у Чечні. На думку інгуського президента, число біженців із Чечні в Інгушетію, у разі проведення повномасштабних дій, може сягнути 270 — 300 тисяч осіб. Поки що їх кількість становить 128 тисяч. Учора ж Європейський Союз і Рада Європи вирішили не обмежуватися просто засудженням дій Росії стосовно Чечні, а запропонували своє посередництво в урегулюванні ситуації. Спеціально, аби передати пропозиції російській владі, до Москви прибув європейський комісар Кріс Паттен. Однак... Хотіли — як краще, вийшло — як завжди. Москва ще не навчилася визнавати власних помилок. Не хоче вчитись і на чужих.
Висувати ультиматуми і не йти на будь-які поступки, — єдиний принцип, яким послуговується командування РФ. Явно імперський підхід. Міноборони Росії висунуло ультиматуми старійшинам деяких чеченських поселень. Суть їх досить проста і до болю нагадує аналогічні «пропозиції» 1995 — 1996 років: мирні жителі виганяють бойовиків, а федеральні сили не вживають проти тих поселень, які зробили «самозачистку», зброї і взагалі проходитимуть їх стороною. Поки що жодне із поселень не пристало на ці умови...Якщо й пристане, то лише з почуття безвиході та розпачу. Москві справді вдалося помститися за загиблих у терактах, за приниження кремлівської гідності (якщо вона в Кремлi взагалі є), а головне — майже підірвано дух чеченців. Придушили, пригнітили, перетерли в порох — і все готово. Проте чи робить це честь Москві?...
