Не виключено, що вже сьогодні під скляним куполом головного законодавчого органу країни представники фракції БЮТ святкуватимуть довгождану перемогу - повернення свого лідера на посаду голови Кабінету Міністрів. Разом із тим, незважаючи на те, що уряд Тимошенко де- юре ще не народився, деякі аналітики вже прогнозують його швидку смерть. Критики демократичної більшості загалом і прем'єра Тимошенко зокрема, передбачають, що як тільки каблучки Юлії Володимирівни застукають коридорами будівлі на вулиці Садовій, почнеться найцікавіше. Найцікавіше - це вірогідне дербі вчорашніх союзників, але нинішніх конкурентів у боротьбі за золото в президентській естафеті 2009: Ющенка й Тимошенко. Як довго, з оглядуна крихкість коаліції та її невеликої переваги над меншиною, зможе протриматися тандем БЮТ+НУ-НС? Якою буде політика нового уряду й чи можна нам чекати від нього глибинних реформ? І, нарешті, хто вони - фактичний лідер коаліційної фракції НУ-НС Ющенко й лідер блоку свого імені Тимошенко: партнери чи все ж таки конкуренти? Ці та інші запитання «День» адресував доктору історичних наук, професору кафедри політології, науковому директору Школи політичної аналітики НаУКМА Олексію ГАРАНЮ.
- Олексію Васильовичу, ваш експертний діагноз нинішньої коаліціади.
- На мій погляд, результати цих виборів, проте як і виборів 2006 року, поставили Президента Ющенка перед дилемою: формувати «помаранчеву» (демократичну) коаліцію чи формувати коаліцію широку. Напевно, розглядаючи кожний із варіантів, Президент і його Секретаріат детально прораховували всі плюси й мінуси можливих коаліційних варіацій. При цьому виходили з того, що формування уряду на чолі з Тимошенко несе багато ризиків для Ющенка, оскільки Тимошенко може стати серйозним претендентом на посаду президента і, отже, її розглядали насамперед як суперника на грядущих виборах. Побоюються також, що в цій якості Тимошенко стане центром тяжіння й для значної частини «Нашої України». Ці міркування, швидше за все, й стали причиною серйозних вагань Президента під час коаліційного процесу. На думку багатьох аналітиків, серйозно розглядався варіант або формалізованої широкої коаліції, або ситуації «без коаліції», тобто ситуативної більшості в парламенті. За умови, якщо коаліція не була б сформована, розрахунок полягав у тому, що Президент зміг би грати роль арбітра, і його роль була б визначальною.
Але якщо ми подивимося на цей варіант у довгостроковій перспективі, то він для Президента також виявляється надто ризикованим. У разі створення широкої коаліції, перший мінус - електоральний, оскільки в такому випадку дуже важко буде виправдати як проведення дострокових виборів, так і ті чіткі обіцянки, які давала в ході виборів «Наша Україна». Допустимо, «Наша Україна» пішла б на широку коаліцію з Партією регіонів. Тоді виникає запитання: а чим би це відрізнялося від відомої позиції Мороза? Це, безумовно, призвело б до розколу в «Нашій Україні».
У разі ж ситуативної більшості, команда Ющенка могла б зайняти таку позицію: ми старалися створити більшість, але щось десь не спрацювало. Але ми розуміємо, що вагаються саме люди, які так або інакше пов'язані з Секретаріатом Президента. І навіть якби це був їхній вибір - не підтримувати демократичну коаліцію - то все одно під інформаційний і іміджевий удар був би поставлений Президент. Гадаю, вірогідна реакція громадськості - це вельми важливий чинник, який підштовхує Президента до формування демократичної коаліції і до обрання Тимошенко прем'єром.
Але діяли не тільки електоральні чинники. Ми знаємо, що досвід співпрацi Президента з Партією регіонів на урядовому рівні був переважно негативним для Віктора Ющенка. Чому? Бо під час підписання Універсалу були дані обіцянки, які дуже швидко були порушені, і Партія регіонів почала концентрувати у своїх руках владу. І коли сьогодні говорять про те, що союз із Партією регіонів вигідний Президенту, оскільки ПР підтримає його на другий термін, я вважаю, що цей варіант вельми туманний. До президентських виборів багато що зміниться, а коаліція з Регіонами призведе до падіння рейтингу Президента. З іншого погляду, підтримка з боку ПР не гарантує того, що більшість прихильників Партії регіонів підтримуватимуть Ющенка. У цьому випадку ПР стає заручницею пропагандистської кампанії, яку вона вела з 2004 року...
- Під час попереднього прем'єрського голосування за Тимошенко, її кандидатуру підтримали й деякі регіонали. Чи можливо таке зараз?
- Коли справа дійде до голосування в парламенті, то навіть опонентам Тимошенко всередині «Нашої України» буде гранично складно не підтримати її. БЮТ підтримав кандидатуру Президента - Арсенія Яценюка - на посаду спікера, і зараз не підтримати Тимошенко - це означає нанести дуже сильний удар «Нашій Україні», тим більше, що голосування є відкритим. Показово, що такий опонент Тимошенко як Юрій Єхануров заявив, що голосуватиме «за», виходячи з передвиборчих обіцянок і фракційної дисципліни. Якщо ж казати про позиції блоку Литвина й Партії регіонів, тут можна виділити кілька моментів. Може бути прийняте жорстке рішення не давати жодного голосу за Тимошенко. Однак фракція Литвина вагається, і в ній існують різновекторні інтереси: якщо одна частина тяжіє до регіоналів, то інша - до демократичної коаліції. Якщо ж говорити про регіоналів, то насправді деякі представники так званого прагматичного крила ПР також могли б потенційно підтримати Тимошенко, оскільки бізнес зацікавлений у співпрацi з владою і йому невигідно загострювати відносини з потенційним прем'єр-міністром. Тому, я б сказав, що на психологічному рівні в Партії регіонів є люди, готові підтримати Тимошенко-прем'єра, однак цьому може перешкодити жорстка партійна дисципліна.
- Сьогодні, незважаючи на те, що де-юре новий уряд ще не народився, багато політологів уже ховають його, заявляючи, що Кабмін Тимошенко проіснує максимум півроку. Який тимчасовий термін життя новому уряду відводите ви?
- Ми наближаємося до президентських виборів і зрозуміло, що всі основні гравці виходитимуть переважно з перспектив цих виборів. Тобто, в принципі, можна казати, що незалежно від того, хто очолює уряд, яка його конфігурація, зараз не найкращий час для проведення радикальних реформ. Якщо буде сформовано Кабінет Міністрів на чолі з Тимошенко, то, ймовірно, Президент займе позицію, так би мовити, над сутичкою, і демонструватиме суспільству, що він враховує як позицію демократичної коаліції та уряду, так і інтереси інших політичних сил. З одного боку, така ситуація є для Президента вигідною, тому як уперше за всю історію в Україні існуватиме ситуація, коли Президент спиратиметься на політичну більшість у парламенті, яка його підтримує. Після 2004-го ця більшість була не політичною, а ситуативною.
З іншого боку, в Секретаріаті Президента побоюються, що якщо уряд Тимошенко буде успішним, це ослабить і без того невисокий рейтинг Президента. У зв'язку з цим, не виключено, що робитимуться спроби обмежувати повноваження цього уряду.
- Тобто, говорячи словами пана Януковича, Президент (Секретаріат і деякі нашоукраїнці) може ставити палиці в колеса уряду на чолі з лідером БЮТу?
- Гадаю, тут використовуватиметься той факт, що коаліція має незначну перевагу й на частину «Нашої України» Секретаріат Президента може впливати. За такої ситуації «міноритарний» пакет акцій у НУ гратиме вирішальну роль у блокуванні тих або інших ініціатив уряду. Не виключено, що на певному етапі може бути зроблена спроба відправити Тимошенко у відставку. Але в такому випадку перед Президентом знову-таки стане дилема: а що натомість? Широка коаліція? Регіони будуть щасливі підставити Президенту своє плече. Але тут виникають знову-таки серйозні електоральні ризики.
- Скажіть, як могло статися, що за кілька років президентства Віктор Ющенко, який мав колосальну підтримку, тепер потребує того, щоб своє плече йому підставили або регіонали, або бютівці. Адже всі згодні з тим, що без підтримки або ПР, або БЮТ на майбутнiх президентських виборах Віктор Андрійович не зможе перемогти.
- Гадаю, тут потрібно відштовхуватися від питання: а чому не були реалізовані обіцянки, які давалися під час помаранчевої революції? (За винятком забезпечення демократичних свобод і політичного плюралізму, що також є вельми важливим). Тут діяла низка і об'єктивних, і суб'єктивних чинників. Помаранчева революція, як, проте, будь-яка революція, викликала завищені очікування. Але період для виконання цих очікувань був несприятливий. Чому? Значною мірою це пов'язане з поспішною конституційною реформою, оскільки через рік після виборів президентських відбулися вибори парламентські, і при цьому, внаслідок конституційних змін, центр прийняття рішень почав переміщатися в уряд і парламент. Цей факт зробив ціну парламентських виборів надзвичайно високою. Таким чином, країна, фактично, тільки завершивши президентські вибори, відразу ж вступила у фазу виборів у ВР, під час яких практично всі політичні сили почали виступати в контексті майбутніх виборів, замість того, щоб займатися радикальними і, можливо, непопулярними реформами.
Крім цієї, повторюся, політичної більшості в парламенті не було, була ситуативна більшість. У зв'язку з цим приймати низку законопроектів було гранично складно. До речі, деякі експерти вважають, що необхідно було тоді знайти підстави для того, щоб розпустити парламент (наприклад, якби депутати не збиралися протягом 30 днів) і провести нові вибори для того, щоб створити стійку «помаранчеву» більшість. Психологічні можливості для згоди депутатів, вважають аналітики, були, однак цей шлях не був вибраний. Таким чином, Віктор Ющенко, перемігши під лозунгами радикальних змін, не втілив їх у життя, за винятком політичних свобод.
Взагалі, потрібно зазначити, що практика всіх революцій, у тому числі в Центрально-Східній Європі, демонструє, що коли відбувається зміна недемократичного режиму на демократичний, тоді створюється широка коаліція продемократичних сил. Коли ця коаліція досягає своєї мети, вона починає розпадатися. Це саме те, що сталося в «помаранчевому» таборі. На жаль, до цього потрібно прирахувати й суперечки між окремими особами, які значною мірою й призвели до неможливості реалізації даних на Майдані обіцянок. Це й спричинило значне падіння рейтингу Президента. Свою роль зіграла спроба створення широкої коаліції з Регіонами та підписання Універсалу, що не було сприйняте значною частиною прихильників Ющенка. Потрібно зазначити, що після дострокового припинення повноважень Ради V скликання, рейтинг Ющенка почав зростати. Однак зараз ми знову бачимо вагання Президента, які не сприяють стабілізації його електорату.
- В одному з недавніх інтерв'ю Юлія Тимошенко зізналася, що «втомилася підсаджувати чоловіків». Як ви вважаєте, вона втомилася настільки, що категорично не готова відмовитися від своїх президентських амбіцій?
- Відверто кажучи, я і як політолог, і як громадянин, вважаю, що для країни зараз набагато важливіше говорити не про кандидатів в президенти, а про реформи. Практично всі міжнародні дослідження демонструють, що за останній рік рейтинг України падає в різних соціально-економічних оцінках. Це і якість життя, і корупція, і рівень того, наскільки щасливими вважають себе українці тощо. Виключення тільки в частині політичних свобод. Тут у нас ситуація складається добре. Тому мене більше цікавить питання, а що ж робитиме новий уряд і наскільки ефективною буде політика, що проводиться ним?
- Так, ми, безперечно, можемо і, напевно, повинні говорити про необхідність проведення реформ, але питання в тому, чи варто сподіватися на проведення реформ при коаліції з перевагою в два-три голоси? Така коаліція може провести глибинні реформи? Крім цього, Президент зазначає, що 2008 рік повинен пройти під егідою конституційної реформи, як це можливо, де брати 300 голосів?
- Давайте розведемо Конституцію та реформи, оскільки тут буде різна арифметика. Якщо казати про конституційну реформу (300 голосів), то в Україні склалася цікава ситуація. Ця ситуація полягає в тому, що зараз жодна політична сила не може написати Основний Закон «під себе», оскільки відбувається демократичний процес, і ми не знаємо напевно, хто буде наступним президентом, хто буде прем'єром через два роки, хто матиме більшість у парламенті після наступних виборів. Цей чинник призводить до формування системи заборони й противаг. Тому я вважаю, що зараз політики повинні бути зацікавлені в тому, щоб створити досить збалансовану Конституцію. У цьому також зацікавлений і бізнес, який стоїть за різними політичними силами, оскільки бізнес апріорі зацікавлений у стабільності. До речі, це було яскраво продемонстровано під час дострокових виборів, бо власне бізнес був зацікавлений в тому, щоб політична криза завершилася якнайшвидше.
Є ще один момент. Важко довірити політикам написання нової редакції Конституції, і зараз популяризується ідея про необхідність проведення виборів у Конституційну асамблею, єдиним завданням якої буде написання Конституції. Умовою тут стоїть те, що, скажімо, десять років люди, які є членами асамблеї, не обійматимуть посади в органах державної влади. Їхнє завдання - написати хорошу Конституцію і не брати після цього безпосередню участь у політиці. Ідея в принципі виправдана: якщо Конституцію не можуть написати політики, чому б її не написати експертам?
Що ж до функціонування уряду та ймовірності проведення реформ, дійсно, перевага коаліції над парламентською меншиною мінімальна. Однак у принципі можливість для ефективної діяльності коаліції і, отже Кабінету Міністрів, є, якщо тільки ця можливість не блокуватиметься тією або іншою стороною. Адже саме ця невелика коаліційна перевага сприятиме пошуку компромісів усередині більшості. Зараз існують побоювання, що політика нового уряду не буде збалансованою. А я гадаю, що необхідність пошуку компромісів зробить цю політику досить зваженою. З іншого боку, якщо не йдеться про питання, які політично поляризують країну, то я вважаю, що з цілої низки напрямів можна знайти те, що об'єднує і коаліцію, і опозицію. Взяти, наприклад, створення зони вільної торгівлі з ЄС. Адже в цьому зацікавлена й значна частина Партії регіонів. Дійсно, грядущі президентські вибори, з одного боку, ускладнюють проведення радикальних реформ. З іншого боку, якщо яка-небудь політична сила заважатиме процесу реалізації реформ, то на цю політичну силу ляже частина відповідальності за це. Це саме стосується й Президента. Так, він не зацікавлений у зростанні рейтингу Тимошенко як потенційного претендента на президентську посаду, але блокувати її ініціативи, які є важливими для країни, буде також складно. Іншими словами, мені здається, що жодна політична сила не робитиме таких кроків, які можуть призвести до різкого падіння її популярності.
- На ваш погляд, чи є сьогодні в парламенті така політична сила, яка здатна заповнити професіоналами всі клітинки хоча б ключових державних посад?
- Я вважаю, що професіоналів удосталь, і їх можна знайти в різних політичних силах, і «помаранчевих», і «біло-синіх». Питання полягає в тому, а наскільки затребувані ці професіонали? Деякі міністри нинішнього Кабінету, наприклад, Шуфрич, Рудьковський - яскраві приклади проведення практики не професійних, а політичних призначень. Важливо, щоб під час проведення кадрової політики претенденти на ту або іншу посаду підбиралися не за принципом особистої відданості чи для того, щоб пограти на нервах опонентів. А призначення Шуфрича й відбулося саме за такою логікою. Коли Балога став головою Секретаріату, після чого позиція Президента стала жорсткішою, у відповідь на місце Балоги в уряді Януковича (адже Балога також був міністром із надзвичайних ситуацій) і було призначено Шуфрича. На мій погляд, це було зроблене для того, щоб допекти опонентам.
- В інтерв'ю «Радіо - Свобода» науковий співробітник Мюнхенського центру прикладних політичних досліджень пані Ірис Кемпе сказала наступне: «Я гадаю, що в Україні, як раніше в країнах Балтії, де до влади прийшло багато молодих людей, уже можна говорити про початок зміни поколінь у політиці». Чи згодні ви з такою оцінкою?
- Ви знаєте, я вважаю, що цей процес дійсно відбувається. Можливо, він не настільки динамічний як нам би того хотілося, однак він відбувається. Сьогодні всі говорять про те, що Яценюк- спікер - це саме приклад приходу політиків нової генерації. Я гадаю, питання полягає не тільки в тому, щоб прийшло нове покоління, але і в тому, щоб політичні сили відчували свою відповідальність і розуміли, що за безвідповідальність вони будуть покарані виборцями. У цьому значенні нинішні дострокові вибори виявилися важливими, оскільки партії тепер чітко знають, що за свої виборчі обіцянки необхідно відповідати. І коли кажуть, що на пострадянському просторі виборці і їхній голос нічого не означають, я вважаю, що саме в Україні позиція виборців має виключно велике значення. І це - безумовний плюс, хоч ми і знаємо, що демократичний процес небезболісний і вельми складний.
