Учора в Українському домі відбулися громадські слухання щодо проекту програми діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків».
У актовому залі Українського дому було ніде яблуку впасти. Місць не вистачило не лише для пишучої братії, а й для запрошених експертів. Скажімо, Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ, стояв під стінкою ледве не на одній нозі, комусь пощастило більше — вдалося розташуватися на сходинках. Зал однозначно не вміщав усіх учасників слухань.
«Я з вами півтори години. Після обговорення тут ми їдемо до Президента для розгляду програми разом із його командою», — повідомила Юлія Тимошенко.
Прем’єр повідомила, що після того як Верховна Рада затвердить програму, при Кабміні буде сформовано десять спеціальних рад у всіх напрямах роботи уряду.
А в тому, що програма буде затверджена, Юлія Володимирівна не сумнівається ні на мить. «Я вірю, що ми приймемо програму, тому що навіть маленька перевага у парламенті — 227, а залежно від голосу Івана Степановича — 228 (коливається чисельність, плюс-мінус один голос). Навіть ця невелика перевага у більшості програму ухвалить.
Громадські діячі у свою чергу пообіцяли всіляко допомагати. Варто зазначити, їхні виступи в основному були занадто довгими та неконкретними. Хоч, у принципі, цього й потрібно було чекати — під прицілом телекамер реальна робота не робиться. «День» пропонує у скороченому вигляді, на наш погляд, найбільш конструктивні виступи:
Віра НАНІВСЬКА, президент Нацiональної академiї державного управлiння при Президентовi України:
— Величезною заслугою «помаранчевої» команди є те, що вона розпочала і твердо продовжує державницький діалог із суспільством. Це означає, що до «помаранчевої» команди можна ставити такі суворі вимоги, про які і мріяти не можна було з іншими урядами.
Що робить країну успішною? В минулому це були дві речі: місцерозташування та якість урядових рішень. Сьогодні ми бачимо, як Ірландія чи Нова Зеландія якістю своїх урядів повністю компенсували дуже погане місцерозташування.
Україна є абсолютним чемпіоном зворотнього: найкраще з можливих місцерозташувань повністю перекривається неспроможними урядами. Україна жодного разу не мала програми уряду, яка не була б фіговим листочком, димовою завісою, що прикриває відсутність державного бюджету. Всі українські уряди були злодійкуватими щодо суспільного добра.
Але українці якраз не злодії, ми — сліпі. Ми не розуміємо, що крадемо з кишень наших дітей. Уявіть собі дім, в якому господар замість того, щоб закріпити фундамент, щоб стіни не тріскали; перекрити дах, щоб не протікав; поміняти на безпечну всю електрику, щоб не було загоряння; поміняти труби каналізації та води, які вже давно течуть — цей горе-господар зробив собі в одній кімнаті євроремонт, купив «мерседес» та яхту, їздить по страшних ямах на своєму смішному дурному «мерседесі», їздить лікуватися та возить дітей вчитися туди, де є нормальні уряди і де є нормальна система освіти, охорони здоров’я. Цей горе-господар собі не довіряє, бо сам в себе краде, тому гроші вивозить за кордон, там будує дороги, готелі, школи. Там його підприємства коштують в три рази більше, бо там зручно і безпечно.
Чи нова програма демонструє усвідомлення головної проблеми: наш уряд від Грушевського до найменшої сільради не є господарем, управлінська машина є тяжко хвора, вона неспроможна працювати з бюджетом як з ресурсом для виконання політичних зобов’язань?
Нереформовані залишки радянської репресивної урядової машини потребують радикального хірургічного втручання. Чи є важливіші від цієї проблеми? І що можна планувати з такою хворобою?
Програма «Український прорив» не стане урядовим інструментом дії, бо продовжує українську радянську традицію виписувати заклики та безкінечні списки завдань, які просто неможливо всі виконати. З нескінченних переліків зобов’язань та завдань неможливо зрозуміти, що саме має бути зроблено, щоб заклики були втілені. Програма нагадує радянські передові «Правди» та «Известий» на 1 Травня.
Незрозуміло, яким чином уряд збирається формувати політичну волю усіх гілок влади щодо боротьби з корупцією? Примусом? Чи магією? Не буває політичної волі без точного бачення результату і способу його досягнення. Саме цього програма не містить.
Як буде посилюватися кримінальна відповідальність за хабарництво, коли її взагалі не існує в нашому законодавстві? Навіщо писати звично порожні слова, коли вже давно всі проговорили і написали про конкретні необхідні кроки. Коли всі розуміють, чому рішення не приймалися, продовжувати писати в програмі «посилити відповідальність» може означати лише відсутність наміру щось змінювати.
Що значить «перегляд» платних послуг, що надаються органами державної влади? Може, в сторону їхнього збільшення чи вдосконалення? Зрозуміло, що це може означати лише відсутність наміру ліквідувати бізнес-послуги в уряді.
Чому замість конкретного зобов’язання публікації інформації про всі урядові доходи та розходи читаємо в програмі про забезпечення оприлюднення інформації про використані кошти державного та місцевого бюджетів? Тому що немає такого наміру.
Навіщо сьогодні говорити про запровадження аукціонів з продажу державного майна та відкритих тендерів під час державних закупівель? Чому «запровадження»? Хіба таке рішення не приймалося? Що і чому не працює з тендерами та аукціонами? Хіба ми цього не знаємо? То чому уряд робить вигляд, що не знає, що діється в країні?
І безкінечні «посилення», «удосконалення», «підвищення»...
У програмі читаємо, що уряд зобов’язується проводити рішучу боротьбу з корупцією через відокремлення бізнесу від влади та внесення і розроблення законів. Важливо, щоб ця рішуча боротьба не перетворилася на радянську героїчну битву за урожай. Насправді неможливо відділити бізнес від влади: згадаймо, чим займаються іноземні посольства в Україні, як не лобіюють інтереси своїх бізнесів? Зате цілком можливо і вкрай необхідно жорстко регламентувати стосунки бізнесу та влади. Програма ані слова не говорить про необхідність легітимізації та регламентування лобіювання. Необмежене правилами лобіювання, відсутність червоних ліній, за які не можна заходити, неминуче корумпують державну службу.
В «Українському прориві» не визначені точки прориву. Замість нього маємо енциклопедію закликів, зобов’язань, неконкретизованих завдань та навіть окремих точних конкретних завдань, які безнадійно загубляться в океані зайвих слів.
Ігор КОЛІУШКО, голова правління Центру політико-правових реформ:
— Я б хотів зупинитися на кількох тезах. Сьогодні ми обговорюємо цей надзвичайно важливий документ. Обговорюємо в досить екстремальній ситуації. І, звичайно, я розумію вас — доопрацювати цей документ до того виду, щоб він задовольняв всіх, просто неможливо. І це також повинно бути для нас ще одним уроком. Що стосується безпосередньо документу про програму діяльності Кабінету Міністрів.
Перша теза, він написаний таким чином, що мені як фахівцю дуже важко сказати: реалізація цього документу приведи до позитивних змін чи не приведе до позитивних змін. Тут є достатньо еклектичний набір цілей, задач і лозунгів. Але їх можна по- різному реалізувати. Можна реалізувати так, що буде користь, а можна реалізувати так, що буде шкода. Від послідовності реалізації реформ, від взаємозв’язку між реформами залежить кінцевий результат. І цієї логіки в багатьох моментах я не бачу.
Друге зауваження — щодо методології. Складається враження, що кожен уряд у нас починає життя з чистої сторінки. Тут немає посилання на жодну концепцію, затверджену Президентом чи Кабінетом Міністрів. Концепції, що напрацьовувалися роками в різних галузях. А вони мають бути основою державної політики, і уряд має їх реалізовувати. Але посилань на ці документи в тексті немає.
Тому, мені видається, було б набагато конструктивніше, якби програма уряду опиралася на те, що вже напрацьовано вашими попередниками. І щоб ви чітко вказали, що ви хочете покращити, змінити, а що плануєте реалізувати.
Ще раз хочу наголосити, в цілому документ справляє дуже добре враження. Важко пред’явити претензії до кожного конкретного речення, але коли читаєш в комплексі, то стає зрозуміло, що не прописані механізми, як воно буде реалізоване.
У другій частині свого виступу я хотів би сказати про найважливіші реформи, які, мені видається, є передумовою «Українського прориву» — це адміністративна реформа і судова. Якщо ми не зреалізуємо цих реформ, то будемо постійно крутитися на одному місті. І ваші наступники знову ж таки почнуть все з початку.
Що потрібно в адміністративній реформі? По-перше, визначити як основне завдання розмежування функцій політики і адміністрування у виконавчій владі. Ось останній приклад. Я вчора слухав по телебаченню виступ, як я розумію, радника міністра внутрішніх справ, народного депутата Геннадія Москаля. Він декларував абсолютно правильні з точки зору європейських традицій речі — чим має опікуватися МВС. Його сфера, дійсно, в усіх країнах є значно ширша. Але в жодній європейській країні міністр не називає себе міліціонером. Він є політиком. І він відповідає виключно за політику реалізації всіх цих сфер. А кожен орган — чи то поліція, чи прикордонна служба — організує самостійні адміністративні одиниці, які реалізують свої повноваження. А міністру допомагає апарат, який очолюється державним секретарем. За відсутності такої внутрішньої організації міністерства запровадження цих ідей, озвучених Геннадієм Москалем, призведе до більшої шкоди, ніж користі. Хоча в цілому вони спрямовані в абсолютно правильному напрямку.
Щодо судової реформи. Вона багато років обговорювалася і готувалася. Основне її завдання — це створити прозорий механізм призначення на суддівські посади. Тільки потім можна переходити до посилення дисциплінарної відповідальності.
Такі приклади можна було б наводити і наводити. Але якщо ми матимемо можливість продовжити наше спілкування не у відкритому режимі, перед камерами, а й у робочому порядку, з тими, хто готує ці документи, то, думаю, наша держава має шанс.
ДО РЕЧІ
Президент відкоригував План Тимошенко
Учора керівник Секретаріату Президента України Віктор Балога за дорученням глави держави відправив до Кабінету Міністрів президентські пропозиції до проекту програми діяльності уряду.
За словами Балоги, пропозиції Президента передусім стосуються соціальних складових урядової програми.
Глава держави звернув увагу Кабінету Міністрів, що в розробленому проекті зовсім не відображене таке суспільно значуще питання, як ліквідація заборгованості із заробітної плати й запобігання новим боргам на підприємствах усіх форм власності. Детально не опрацьовані заходи для поліпшення охорони й безпеки праці на виробництві. Зокрема, рекомендується впровадити механізм економічної зацікавленості власника підприємства у створенні безпечних умов праці, зокрема через відшкодування їм усіх коштів, які держава витрачає на ліквідацію наслідків техногенних аварій. Має бути скорочено на два роки (з 2010 на 2008 рік) кінцевий термін підключення всіх загальноосвітніх навчальних закладів до високошвидкісного Інтернету.
Президент також скоригував запропоновані урядом заходи щодо забезпечення радіаційної безпеки в зоні відчуження. Треба звести накриття (конфайнмент) над зруйнованим блоком Чорнобильської АЕС, збудувати об’єкти інфраструктури для виведення станції з експлуатації й перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, розробити й добитися ухвалення Верховною Радою загальнодержавної програми поводження з радіоактивними відходами.
«На сьогоднішній день уряд має всі можливості не лише для розробки програми своєї діяльності, а й для її втілення. Кабінет Міністрів, спираючись на підтримку Президента та парламентської більшості, має достатній ресурс і інструментарій для того, щоб створити прецедент повного виконання взятих зобов’язань перед суспільством і країною», — зазначив Балога.
