Вадим СКУРАТОВСЬКИЙ, історик:
— Про це можна говорити хіба що в минулому часі. Богема зародилася в Україні на самому початку двадцятого століття, в художніх колах, навколо редакцій літературних альманахів. Найпліднішим її розвиток був у 20—30-ті роки на Заході України, у Львові. В СРСР представники богеми перебували в становищі аутсайдерів. Однак уже після відлиги, в 60—70-ті роки, богема з'явилася й тут, у Наддніпрянській Україні й у Києві. Про все це, я думаю, вже можна писати дослідницькі роботи. Приблизно в ті ж 60—70-ті роки і я міг сповна віднести себе до цього кола. Зараз я дуже далекий від такого способу життя. Богема як така, на мою думку, віджила своє. Зараз її немає. Хороша богема — з банківським рахунком...
Андрій ХАЛПАХЧІ, генеральний директор фестивалю «Молодість»:
— У нашій країні все завжди набуває якщо не карикатурних, то спотворених форм. Так і з бомондом. Він, можна сказати, існує, але поділяється на різні категорії. Є — номенклатурний, який залишився ще з радянської епохи і трансформувався в сучасних умовах: міністри, високопосадові чиновники, люди президентського кола тощо. Виник, безумовно, бомонд нашої бізнес-еліти. Вона може сьогодні собі дозволити значно більше, ніж той артистичний бомонд, який мається на увазі в усьому світі. Ці люди не завжди на виду: напевно, більш помітні їхні огороджені дачі в районі Конча-Заспи. А ось чи існує по-справжньому бомонд у значенні художньої еліти — людей культури, мистецтва, котрі живуть якимось світським життям, сказати про це важко. Тут існує не бомонд, а звичайна артистична тусовка. На бомонд вона начебто не тягне, а швидше утворює певне навколокультурне середовище, що віддалено нагадує те, яке формувалося на Заході в 60-ті роки.
Андрій КУРКОВ, письменник:
— Саме поняття сучасної української богеми для мене однозначно асоціюється з тусовкою вітчизняних поп-виконавців і людей, котрі їх обслуговують, — модних дизайнерів, кравців, візажистів і майстрів зачісок. І загалом це люди, котрі отримують задоволення від того, що варяться у власному соку. Спочатку богема — позначення середовища художньої інтелігенції, щось на зразок середньовічного цехового об'єднання, яке існувало для захисту насамперед професійних інтересів, а вже на дозвіллі — для спільного гучного проводження часу. Тепер же все навпаки: таке враження, що для сучасної богеми головне — гомінкі застілля, а вже творчі інтереси відходять на другий план. Треба сказати, що за останні роки українська богема, на мій погляд, істотно інтелектуально полегшилася (ще років 15—20 тому з богемою зв'язувалися все-таки не поп-співаки, а швидше художники й кінематографісти), спростилася й демократизувалася. Я це пов'язую з тим, що такій богемі легше продаватися — адже це та тканина, з якої «шиються» яскраві ілюстровані журнали, таблоїди — теж окрема сфера поп-індустрії, яку богема годує собою. Якщо казати про мене особисто, то я себе вважаю не богемною, а швидше світською людиною. Мені більше до вподоби інтелектуальні розваги, але коли є мета «відпочити головою», то я із задоволенням відправляюся на якусь богемну клубну вечірку.
Оксана ЗАБУЖКО, письменниця:
— Я не відчуваю недостачі в українській богемі. Мені бракує середнього класу, тієї самої буржуазії, яка існувала в дореволюційній Україні: лікарів, адвокатів, священиків, учителів. Адже, крім усього іншого, вони культивували й передавали з покоління в покоління традицію чесно заробляти гроші. Радянський істеблішмент, до якого входили й діячі культури, — це, по суті, була спроба створити ту ж буржуазію. Але вона не увінчалася успіхом, оскільки не було традицій. Це швидше ілюстрація виразу «із грязі в князі»: весь бруд із собою принесли та там і залишили. Богема ж — це явище маргінальне, шар, який проросте в щілинах, як та трава, що зростає на узбіччях асфальтованих доріг. У цьому значенні богема завжди існувала. Вона різнилася залежно від регіонів, як і вся культура загалом. Але в неї був і залишається загальний елемент — неприкаяність, циганщина, «незакоріненість». Мені ж сьогодні не вистачає «поета як буржуа». Буржуа в хорошому, добротному, бюргерському розумінні. Богема може існувати з подачок. Значно важливіше усвідомлення, що артистичним трудом можна чесно заробляти гроші, безбідно на них жити, платити податки тощо. Існування художньої буржуазії — це ознака того, що з культурою все нормально, що вона стабільно розвивається, що в неї є не тільки минуле, але й майбутнє.
Юрій МАКАРОВ, тележурналіст:
— Зрозуміло, що існує. Я до неї належав, коли був молодшим лаборантом Київської консерваторії й більшу частину часу проводив у кав'ярні. Там збиралося широке коло: художники, музиканти, актори, кіношники, журналісти... Молоді й безтурботні, котрі могли собі дозволити не думати про завтрашній день. Це нормальне існування творчого середовища. Майже класичне, коли можна жити в мансарді й роздумувати про мистецтво. Правда, хтось при цьому спивається, хтось заробляє туберкульоз, а хтось... добивається популярності. Сьогодні в такому розумінні богеми, мабуть, не існує. Зараз людина, котра хоче відбутися, повинна активно ворушитися. Ти, по суті, змушений увесь час себе пропонувати. Ніхто не прийде й не скаже: «Старий, ось тобі гроші, йди — реалізовуй свої геніальні ідеї». Я не знаю, добре це чи погано, але це так. Ти повинен постійно підтверджувати свої гіпотетичні таланти реальними досягненнями. Що зближує нинішню артистичну тусовку з колишньою богемою — це випивка. Та й, неважко помітити, люди, котрим є що робити, почали випивати значно менше.
Людмила ТВЕРСЬКА, директор Дніпропетровського художнього музею:
— У часи моєї студентської молодості, в 60-ті, це звання вважалося не найпочеснішим. Підпасти під таке визначення було справою небезпечною, адже це була епоха бульдозерних виставок, гонінь на незалежних художників. Богема існувала підпільно, іноді серйозно впливала на плин художнього життя. У ті роки слово «богема» звучало синонімом інакомислення, її коло становили ті, хто не керувався у своїй творчості соціальною кон'юнктурою. Щодо мене, то інститут, студентство — адже це в будь-якому разі вибухове, бунтарське середовище, і я була частиною цього середовища. Як людина активна, по-своєму примикала до цього інакомислячого богемного шару. Зараз життєвий контекст змінився, але богема існує й існуватиме завжди — бо існує мистецтво як грунт для неї. Сьогодні важче бути просто художником, оскільки він поставлений у рівні умови з ділком. Тому богема зараз процвітає, тому що багато хто, не витримавши жорстких у мов існування, пішов із високого мистецтва до навколохудожнього середовища.
Дмитро БОГОМАЗОВ, театральний режисер:
— Чесно скажу: не знаю. Ніколи не був присутнім у подібному колі. Це антибуржуа? Еліта? Якийсь навколокультурний шар? Що це? Чесно кажучи, запитання мене спантеличило. Є сноби. І є тусовка тих, хто професійно займається мистецтвом і більш- менш близько один з одним спілкується. Але це спілкування ніяк не впливає на стан справ у суспільстві, тому в нас ні еліти, ні богеми немає.
Остап СТУПКА, актор Національного театру імені І. Франка:
— Українська богема — це художники, артисти, скульптори, музиканти — всі, хто має відношення до мистецтва. Це певне співтовариство людей з глибокими й цікавими традиціями. На жаль, це слово останнім часом перекручене, набуло негативного відтінку: мовляв, богема — це ті, хто не працює, а марнує життя. Насправді це гарне коло спілкування, і я сам себе із задоволенням відношу до цього кола. А негативне значення до поняття богеми привнесене ззовні, людьми не зі світу мистецтва.
Катя ЧИЛЛІ, співачка:
— Вважаю, що богема існує. Я ще не можу себе віднести до неї, й ось чому. Для мене це люди, котрі добилися максимального успіху в будь-якій галузі людської діяльності — не тільки творча інтелігенція, а й медики, інженери, професура, академіки, навіть — із застереженнями — бізнесмени. Адже якщо підприємець досяг чогось, він уже не дурень, чи не так? Загалом виходить, що богема та еліта — ідентичні поняття, як вузький шар обраних, упевнених у собі людей, котрі добилися успіху. Про себе поки що я не можу сказати, що добилася того, чого хотіла. Сподіваюся, що колись у майбутньому я зможу претендувати на місце в цьому колі.
