Було запрошено віце-спікера Державної думи Російської Федерації Сергія Бабуріна, членів Палати представників Національних зборів Республіки Білорусь, представників громадських організацій, політичних партій України й Білорусі.
Зал (в основному ностальгуючі люди пенсійного віку) із захопленням сприйняв доповідь високого гостя з Москви. Сергій Бабурін журився про руйнування Радянського Союзу, гаряче говорив про непорушну дружбу між народами Росії, України й Білорусі, переживав щодо розширення НАТО на схід й хитання України між Сходом і Заходом, переконував, що «сьогоднішня криза — це протистояння цивілізацій, різних систем координат» і тільки «об’єднавшись ми можемо протистояти опонентам, ми не допустимо їхньої гегемонії ні над Білоруссю, ні над Росією, ні над Україною». Із чого випливало, що вони, тобто Захід, окремо, а в нас, як завжди — особливий шлях.
Враховуючи, що з українського боку на об’єднання активно націлені комуністи (народний депутат комуніст В. Яценко: «Тільки Компартія спроможна об’єднати наші народи»), Сергій Миколайович не акцентував увагу на тому, що очолюваний ним Російський загальнонародний союз навіть не має наміру блокуватися з російськими комуністами і не входить до НПСР, що свою політичну силу він відносить до патріотів. Російських.
Іван Симоненко, лідер партії «Російсько-український союз», вторив гостеві з Москви — «нам не можна жити поодинці. Ми єдиний народ, у нас повинна бути єдина держава». У наших бідах звично винуватив МВФ, Світовий банк. На його думку, приклад для України — білоруський шлях, нам потрібен український Лукашенко. У цьому ключі цілком логічною виглядає його заява на прес-конференції для журналістів, що найприйнятнішою кандидатурою для патріотичних сил на президентських виборах в Україні 1999 року може стати нинішній голова парламенту Олександр Ткаченко, а найнебезпечнішою є фігура Євгена Марчука, котрий «дивиться на Захід».
Кор. «Дня» попросила Сергія Бабуріна роз’яснити свою позицію щодо російсько-українських відносин.
— Яким ви бачите союз України, Росії, Білорусі?
— Має бути нове державне об’єднання. Я за єдину державу. Я вважаю, що сьогодні наш народ розчленований. І я зі своєї сибірської глибинки дивлюся на киян, на москалів, на білорусів як на чужих людей, котрі між собою посварилися й сперечаються — а хто саміший? Так ось — усі ті, хто стоїть на цих позиціях, — це нормальні сепаратисти.
— Ви імперіаліст?
— Я за дружбу народів і єдність країни! Це різні речі.
— Ви член КПРФ?
— Цур мене. Я очолюю Російський загальнонародний союз. Це молода політична партія. Яценко неправий, коли каже, що тільки Компартія — це світло у вікні. Сьогодні нова історична епоха.
— Чому Держдума не ратифікує Великий договір?
— Між Україною й Росією діє договір 90-го. Він на сьогодні більш вдалий і більш конкретний, ніж той, який квапливо було підписано 1997 року. Погіршувати ситуацію, відмовляючись від існуючого договору в погоні за особистою близькістю між президентом Єльциним і Президентом Кучмою, російські депутати у своїй більшості не збираються.
— Можливо, ви в принципі не згодні зі становищем незалежної України й незалежної Росії і вас більше влаштовує договір 90-го — у рамках Союзу?
— У договорі 90-го є взаємні зобов’язання із військово-політичного співробітництва, спільної оборони та ряд інших питань, що їх забуто у новому договорі. А враховуючи ту концепцію партнерства між Україною й НАТО, яку затвердив український Президент, тих неузгоджених із парламентом ініціатив російського президента про партнерство між НАТО й Росією — у цьому контексті договір між Україною повинен бути іншим.
№240 15.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
