Сьогодні в Санкт-Петербурзі починається саміт, у якому візьмуть участь лідери семи провідних країн світу — США, Великої Британії, Канади, Німеччини, Італії, Франції, Японії. Пізніше до «елітного клубу» лідерів найрозвиненіших держав приєднаються колеги з деяких країн Африки, Південної Америки. Пострадянський простір буде представлений двома державами — «господинею» саміту Росією та стратегічним партнером Москви Казахстаном. А кого ще міг запросити Володимир Путін? Явно, не Олександра Лукашенка — і без цього на адресу Росії звучить багато критики з приводу недемократичних схильностей Кремля. Не підішли б на роль гостей Віктор Ющенко або Михаїл Саакашвілі, яких поважають на Заході, але до них «особливе» ставлення в Росії. Українське питання на саміті, очевидно, прозвучить. Але у якому контексті? Після «антикризових» подій останнього тижня навіть найпалкіші прихильники України (США та Канада) серйозно замисляться, перш ніж виступати на захист інтересів Києва. І навіть не тому, що вони цілком розчарувалися в послідовності української політики, а тому, що вони просто не можуть зрозуміти — що ж, власне, сталося в Україні та що ще станеться? Провал «помаранчевих» став найкращим подарунком для Путіна напередодні саміту. Пригадується, одного разу він уже зловтішався після відставки уряду Юлії Тимошенко: мовляв, а я ж вас попереджав... Зараз він може дозволити собі сказати й не таке. Хоча не виключено, що західні лідери все ж піднесуть сюрпризи, які зіпсують святковий настрій російського лідера.
Поступове залучення Росії до «вісімки» було задумане для того, щоб забезпечити в країні розвиток демократії, сприяти створенню вільної ринкової економіки та стати стимулом конструктивної поведінки в міжнародних відносинах. Замість цього російські лідери стали більш зацікавлені в зміцненні державної влади всередині країни та за її межами, аніж у розвитку демократії, захисті прав людини та співпраці з Заходом. Президент Путін заявив про те, що розвал СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття.
Очевидно, що СРСР незабаром не відновиться. Але Путін почав відновлювати державний контроль над стратегічними секторами економіки, в тому числі нафтовою й газовою галузями, комунікаціями, нафтогазопроводами, електрикою та банками. Він також почав обмежувати політичні права, залякувати незалежні організації та посилювати контроль над ЗМІ. Більш того, Росія впевнено наближається до того, щоб повернути собі статус великої держави. Путін продовжує вести жорстоку військову кампанію в Чечні, втручається в політичне життя колишніх радянських республік, таких, як Україна, Грузія, Молдова та Білорусь, і відхиляє західну тактику, що має на меті боротьбу з ядерними амбіціями Ірану та Північної Кореї.
На зміцнення позиції Путіна впливає сильна громадська підтримка, а також украй слабка позиція західних лідерів. Джордж Буш і Тоні Блер втратили популярність, якою користувалися до війни в Іраку, до того ж Блер, як і французький президент Жак Ширак, незабаром залишить політичну сцену. Коаліційні уряди Ангели Меркель у Німеччині та Романо Проді в Італії слабкі.
У даних обставинах, з огляду на постійну нездатність Росії відповідати політичним й економічним стандартам «вісімки», майбутня зустріч у Санкт- Петербурзі може спричинити негативну реакцію, підірвавши легітимність, авторитетність і значущість найрозвиненіших країн світу. Справді, Росія і весь світ можуть побачити в цій зустрічі мовчазне схвалення «вісімкою» внутрішньої та зовнішньої політики Путіна.
Без сумніву, багато людей підтримують заклик колишнього президента СРСР Михайла Горбачова до західних країн перестати тиснути на Путіна в питаннях прав людини. На думку Горбачова, західний тиск лише посилює Путіна, «оскільки за своєю суттю його позиція дуже близька бажанням народу». Буш вторить цьому заклику, сказавши в інтерв’ю каналу CNN перед поїздкою на зустріч, що робити публічні зауваження російському президенту з таких питань, як демократія та права людини, контрпродуктивно. «Жодному лідеру не сподобається, якщо йому публічно вичитуватимуть», — сказав він.
Але чи може Захід дозволити собі залишитися осторонь? Росія почала цей рік у ролі голови «вісімки» з кризи в поставках газу в Україну та навіть погрозила Європі перенаправляти свій експорт газу в Азію. Путін поставив питання енергетичної безпеки на перше місце в порядку денному зустрічі у верхах, але цим неможливо приховати бажання Росії домінувати на європейських ринках за допомогою контролю нафтогазопроводів, нафтопереробних заводів і роздрібних торговців.
Постала перед Заходом дилема полягає в тому, що йому необхідна підтримка Росії не лише з питань відносин з Іраном і Північною Кореєю, але також і з Афганістаном, Іраком і Близьким Сходом загалом. На жаль, стратегія Буша з поширення демократії призвела, головним чином, лише до наростання неспокою у всьому світі та до неприйняття західних цілей. Особливо у світлі іракського досвіду Путін завоював суттєву суспільну підтримку, заявивши, що опір західній політиці поширення демократії є не опором самій демократії, а західному втручанню в російську «суверенну демократію».
Звісно, вигнана Росія — це небезпечна Росія. Але провести зустріч «великої вісімки» в Санкт-Петербурзі в «звичайній діловій атмосфері» може бути ще небезпечніше. Буш та європейські лідери після недавньої зустрічі в Австрії підписали заяву, в якій йдеться, що Росія повинна поважати «демократичні свободи, права людини, громадянське суспільство, прозорість і відповідально підходити до питань енергетичної безпеки». Але тільки слів недостатньо.
І на цьому історія не повинна закінчитися. Сім демократичних країн «вісімки» повинні використати санкт-петербурзьку зустріч у верхах як можливість підтвердити своє бажання розвивати близькі дружні відносини з Росією. Але якщо вони хочуть, щоб залучення ними до своїх лав Росії послугувало корисній меті, вони повинні також підтвердити важливість цінностей, які їх об’єднують.
Олександр СМОЛЯР — президент Фонду Стефана Баторія у Варшаві та старший науковий співробітник у Національному центрі наукових досліджень у Парижі
