Та і як же інакше? За нашого-то сьогоднішнього життя не завжди можна «нашкрябати» і 40 копійок на проїзд. У результаті сьогодні в електричках переважна частина пасажирів їздить «у борг». А що ж при цьому робити залізничникам? Вони змушені «закручувати гайки» і посилювати контроль за оплатою проїзду в електричках. На жаль, не завжди це виходить цивілізовано. І найбільша трудність у роботі контролерів полягає в тому, що в Україні досі немає єдиних правил, які регламентують пільговий проїзд у приміських поїздах. Існують лише всілякі тимчасові інструкції, що суперечать одна одній. Так що контролери часто також опиняються у вельми незручному становищі. Про це кореспонденту «Дня» Сергію ЄВСЄЄВУ повідомив начальник служби ревізорів Київського приміського вокзалу Анатолій Васильович Гурський.
...Довгий перон на залізничній станції Біличі неподалік від Києва, до якого мала ось-ось підійти електричка, був повністю оточений працівниками залізниці. У деяких місцях люди з кийками жваво розмахували ними, коли потенційні пасажири не пред’являли проїзного квитка і при цьому намагалися потрапити на перон.
«Доки не придбаєте квитка, ми вас на перон не пустимо!» — викрикувала періодично жінка у формі залізничника натовпові пасажирів, чиї ряди дедалі зростали.
«Як же ми купимо квиток, коли ви перекрили дорогу й до кас? У мене немає грошей на квиток, а на роботу треба їхати... Я три місяці не отримую зарплатню... У мене така зарплатня, що якби я стала чесно купувати квитки щодня, то мені б її не вистачило навіть на проїзд», — кричали обурені пасажири, не втрачаючи при цьому надії, що контролери змилостивляться й все-таки пропустять їх до електрички.
Однак молодий чоловік, який спробував силою пробитися на перон, був оперативно викинутий назад, довівши таким чином, що переговори із залізничниками абсолютно безнадійні. Останні стояли вперто та непорушно на своєму.
Електропотяг тим часом наближався. Зрозумівши, що розмовляти з контролерами марно, деякі пасажири кинулися бігти вздовж залізниці й видряпуватися на високий перон збоку. Літня жінка, яка не подужала висоти перону, впала прямо на колію й почала голосно кричати.
«Це якесь божевілля. Такого свавілля ми ще не бачили... До чого ви доводите людей?» — кричали перелякані побаченим інші пасажири. Однак звиклі до надмірних емоцій контролери, які звикли до надмірних емоцій, не реагували на крики пасажирів і продовжували наполягати на своєму.
«Іншого виходу в нас немає. 90% пасажирів їздять в електропоїздах без квитків. Їздити «зайцем» стало нині традиційним явищем навіть для тих, хто спроможний оплатити проїзд. Тим часом залізниця втрачає мільйони гривень. Якщо так триватиме й надалі, то невдовзі добиратися на роботу з передмістя просто не буде чим», — виправдовувалися за свою поведінку контролери.
У відділі пасажирських перевезень Укрзалізниці визнають факти нечемного поводження контролерів, але зазначають, що боротися з їхньою безвідповідальністю так само важко, як і з безквитковими пасажирами. За словами начальника відділу Ігоря Мариненка, за минулий рік лише від передміських перевезень Укрзалізниця зазнала збитків на 370,5 мільйона гривень. Як зазначив І.Мариненко, прибутки з приміських маршрутів лише на 15% покривають видатки. Що ж до пасажирських перевезень загалом, то за минулий рік, за словами начальника відділу, залізниця втратила понад 795 мільйонів гривень.
«Я користуюся послугами залізниці щодня. Квитки я не купую, оскільки проїзд в один бік обходиться мені в 90 копійок. Натомість я віддаю контролерові 50 копійок, й ми обидва залишаємося задоволеними», — каже молода жінка, яка вийшла з електропотяга «Бородянка—Київ». «Це звичайнісінький рекет, але мене він також влаштовує, бо платити щодня за проїзд в електропоїзді кількох зупинок по 1,4 грн. у мене немає можливості. Це надто дорого. Коштували б квитки удвічі менше, я б тоді купувала їх щодня», — додала інша жінка.
На запитання кореспондента Центру журналiстських дослiджень, чи не варто для вирішення проблеми безквиткового проїзду знизити вартість самого квитка, І.Мариненко зазначив, що, згідно із законом про транспорт, тарифи на проїзд в приміському транспорті Укрзалізниця встановлює разом із місцевою владою, а отже, в різних регіонах вартість проїзду в приміському транспорті неоднакова. Держава лише контролює вартість квитків на маршрути далекого сполучення. «Що ж до приміського сполучення, то квиток може коштувати навіть одну копійку, але решту ціни в такому разі нехай доплачує місцева влада. Реально ж ніхто ніяких коштів не виділяє, тому пасажири змушені покривати всю суму стовідсотково», — зазначив він.
Ускладнює життя залізничникам Ускладнює життя залізничникам і велика кількість пільговиків. За даними фінансового відділу Укрзалізниці, наразі кількість категорій пільговиків становить 309. Не вирішить проблеми, на думку фінансистів залізниці, й зниження тарифів на проїзд, оскільки «привчити людей купувати квитки дуже важко».
КОМЕНТАР ВІДДІЛУ ЕКОНОМІКИ
Читач, мабуть, погодиться з нами, що в таких історіях, якi описанi в статті, на співчуття заслуговують як потерпілі, так і ті, хто здається переможцем. На жаль, залізниця — це одне з безлічі українських підприємств, де всі, хто мають із нею справу, — хоч пасажири, хоч службовці, — стають однаковою мірою заручниками некомпетентної державної політики.Найважливіше правило ринкових реформ свідчить, що для забезпечення економічної ефективності підприємства повинні діяти на рівній основі: тобто, по змозі, дотримуватися ринкової дисципліни. Найбільшою мірою, це стосується таких монополістів, як залізниця, у якої джерела внутрішнього розвитку обмежені. Тим часом, держава як і раніше керує залізничним транспортом, переслідуючи політичні й соціальні (а не економічні) цілі. Саме з подачі держави пасажири не ставляться до транспортних послуг як до товару, який купується і продається за гроші. А те, що контролери вдаються до грубих і навіть злочинних методів боротьби за корпоративні (і, між іншим, свої) прибутки, то це й необхідність карати їх за правопорушення не позбавляє і пасажирів від оплати проїзду не звільняє. Інша річ, що держава повинна допомагати всім бути платоспроможними. Вона ж прискорює деградацію. А те, що комусь не вистачає зароблених грошей на проїзд, то рано чи пізно таким працівникам однаково доведеться відмовитися від такої роботи.
