Найближчим часом столиця може позбутися однієї з найцінніших
історичних пам’яток — Будинку-музею Тараса Шевченка.
Декілька років тому в центрі Києва, зовсім поруч із Шевченківським будиночком
(провулок Тараса Шевченка, 8) Промислово-інвестиційний банк України збудував
свій багатоповерховий адміністративний центр. Сусідство з Шевченківським
будинком фінансовому магнатові не припало до душі.
У той час банк планував відреставрувати декілька сусідніх будинків і
розмістити там свій п’ятизірковий готель, а поруч із ним побудувати автостоянку.
На думку керівництва банку, старий цегельний паркан, котрим огороджено
музей, порушував загальний дизайн супермодного банківського комплексу.
У винахідливих банкірів народилася ідея перенести музей Шевченка в інше
місце. Всі пов’язані з цим витрати банк «брав на себе». Але без невеличкого
затишного садка, посадженого ще в часи Тараса Григоровича і котрий є невід’ємною
частиною експозиції, музей утратив би значну частину своєї історичної цінності.
А перенести «у просторі» сад разом із будинком не до снаги навіть такій
багатій організації, як Промінвестбанк.
Через деякий час банк вирішив оновити теплотрасу, і виявилося, що прокладати
кабель треба знову-таки через Шевченківський сад. Напевно, банк таки провів
би теплотрасу, якби не директор будинку-музею Ольга Шевченко, котра добилася
постанови райадміністрації, яка забороняла проведення будь-яких робіт на
території, що належить музеєві. «Відвоювавши» сад, адміністрація музею
вже було заспокоїлася і вирішила, що конфлікт із багатим сусідом вичерпаний.
Але не так сталося, як гадалося.
Одного разу вночі робітники банку за вказівкою свого керівництва почали
розбирати паркан навколо Будинку-музею. Розбуджений незрозумілим шумом
сторож музею викликав міліцію і знімальну групу телеканалу «Інтер». Побачивши
міліціонерів, непрошені гості тут же ретирувалися, а паркан так і залишився
напіврозібраним.
Ось що думає з цього приводу директор Будинку-музею О. Шевченко: «Коли
директорат банку зрозумів, що прибрати паркан «мирним» шляхом не вдасться,
було прийнято рішення просто потихеньку його розібрати. До речі, грошей
на реставрацію паркану в музею немає, а банк відшкодовувати збитки не поспішає.
До нас, як і раніше, періодично приходять «посильні» й від імені дирекції
банку просять прибрати огорожу й поставити замість неї (за гроші банку)
ковані грати або маленький парканчик. Однак справа в тому, що цей непоказний
цегляний паркан є своєрідним «тимчасовим поясом». Він захищає музей від
гомінкого двадцятого століття й дозволяє відвідувачам музею відчути атмосферу
сторіччя XIX. Саме тому його не можна замінити гратами. До того ж усім
відомо, що ковані грати в XIX ст. були характерні для Петербурга, але в
Києві в ті часи будували паркани».
Цікаво, що за виділені на реставрацію історичних і культурних пам’яток
гроші, «високу національну свідомість» і «відродження духовних багатств
України» дирекції Промінвестбанку дякував сам Президент Леонід Кучма.
От тільки допомогти відреставрувати Шевченківський будинок банк згодний
тільки в тому випадку, якщо музей дозволить розібрати цегляний паркан.
Зі слів першого заступника правління Промінвестбанку Миколи Масла, банкіри
вже підготували ескізи паркану й чекають моменту, коли дирекція музею нарешті
погодитися прийняти їхні умови.
Скільки ще буде тривати ця «війна» між музеєм Шевченка й банком — невідомо.
Та мимоволі згадуються рядки з вірша Шевченка: «I знову шкуру деруть брати
з братiв своїх...».
