Здавалося б, низка останніх скандалів («справа Лозинського», «Артек»...) повинна була взірвати суспільство. Але — не взірвала. Що це? Загальна апатія? Емоційна атрофія? Тотальне розчарування у владі й звідси — байдужість? Тим більше небезпечно, коли в нас з’явився шанс цю владу змінити. Ми спробували розібратися, як і чому суспільство реагує на скандали? У чому проблема — в нас самих чи в системі?
Експерти після того, як на початку тижня президентська кампанія стартувала де-юре, сходяться на думці, що агітація провідних кандидатів на президентську посаду буде заснована на двох «К». По-перше, кожний із кандидатів спробує довести (якщо не справою, то, щонайменше, словом), що саме він або вона — найефективніший антикризовий менеджер. Отож перше «К» — кризова тематика.
Друге — компромат.
Хвиля резонансних скандалів «накрила» Україну ще до офіційного початку виборчої кампанії. У цьому контексті варто згадати і перипетії навколо резиденції Януковича в Межигір’ї (а на фініші — нуль, адже Віктор Федорович, як і раніше, спокійно живе на скандально відомій дачі), і «справу Лозинського», а тепер ще й шокуючий за своєю суттю «артеківський» скандал. До речі, в інтернеті з’явився баннер-пародія: «Вона працює — вони в «Артеку».
Проте, судячи з усього, історія з педофілією — це лише перша ластівка. «Вже найближчого часу можуть бути оприлюднені списки депутатів Верховної Ради з нетрадиційною сексуальною орієнтацією», — прогнозує директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребінський.
Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко на початку тижня прогнозував: «Зараз під ударом чергового «артеківського» скандалу опинився БЮТ, але я впевнений — удар у відповідь не змусить на себе чекати. Міра чорнушності, бруду лише зростатиме, це неминуче».
Удар у відповідь, зауважимо, вже нанесений: нардеп від БЮТ Сергій Соболєв звинуватив лідера ПР Віктора Януковича в організації зѓвалтування та побиття жінки в Єнакієвому Донецької області в 70-х роках, пообіцявши домогтися поновлення справи за обставинами, що відкрилися.
Так звані ігри компроматів наших політиків (а компромати — це не завжди неправда) з одного боку, оголяють (м’яко кажучи) моральну деградацію правлячого класу, з іншого — дозволяють людям побачити тих, хто іменує себе елітою, « в усій красі».
В останні роки, як уже заведено, скандальні факти особистого життя та навіть злочинні діяння українських політиків стають надбанням громадськості в періоди виборчих кампаній. Правда про політиків, нехай навіть шокуюча, — це плюс, адже прилюдність — чи не єдині ліки для тих, хто отримавши владні важелі вирішив, що має право (причому — безкарно) здійснювати те, про що будь-якій людині, яка поважає закони своєї країни і просто філософію людських взаємовідносин, навіть і подумати страшно.
Парадокс: ми знаємо правду про, наприклад, Лозинського, але стану справ це не змінює. По-перше, Лозинський, якого підозрюють у вбивстві людини з особливим цинізмом, розгулює на свободі; по-друге, українці (що найбільше засмучує) якось байдуже сприйняли цей волаючий факт.
Експерти, з якими сьогодні розмовляє «День», одноголосно кажуть: потрібно змінювати систему виборів, інакше ситуація законсервується на довгі роки. До речі, днями в інтерв’ю «УП» екс-соратник Юлії Тимошенко Михайло Бродський розповів у деталях про те, як він особисто в ящиках із-під канцелярських товарів возив і здавав до штабу гроші, виручені БЮТ від продажу місць у виборчому списку. І так робить не лише БЮТ, усі це знають, але через відсутність реакції, зацікавленості в зміні стану справ усе залишається на колишньому рівні.
Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:
— Передусім доводиться констатувати, що в наших політиків виробився імунітет на критику з боку конкурентів, ЗМІ і громадянського суспільства. Тобто наш політикум уже не сильно реагує на всілякі обвинувачення. Лише тоді, коли щось виходить за рамки (скажімо, вбивство або зѓвалтування дітей), політики починають реагувати.
Політики звикли використовувати викид компромату у своїх вузькопратійних цілях, і таким чином виробляють, і в суспільства неприйняття й недовіру до воєн компроматів.
З одного боку, так, ми дізнаємося багато нової інформації, з іншого — ми не бачимо, що щось може змінитися. А політики, розуміючи все це, також нічого не роблять для зміни ситуації.
Необхідно зачистити політичну систему, прибрати з арени діючих гравців, прийняти нові правила гри. Лише в такому випадку можна говорити про якісні зміни. Якщо говорити про маленькі кроки, направлені на перезапуск системи, то насамперед необхідно встановити жорсткий контроль над виконанням обіцянок політиків та політичних сил із боку громадянського суспільства. Це — перше.
Друге. Повинен бути сформований запит суспільства на цей контроль. Суспільство повинне також створювати правила гри.
Третє. Необхідна жорстка вимога, щоб було реальне покарання.
Для зачистки влади необхідна, передусім, політична воля як Президента, так і Верховної Ради. Якщо з парламентом — усе зрозуміло, то з главою держави ще не все втрачене, і він може виявити політичну волю. Якщо не чинний Президент (у чому я дуже сумніваюся), то хоча б майбутній. Однак, якщо він цього не зробить, то, на мою думку, ми отримаємо консервацію корумпованої системи на багато років.
Якщо казати конкретно про систему формування виборчих списків, зауважу, що зараз неможливе щось змінити. Хоч у самому БЮТ (як, проте, й інших політичних силах) існує розуміння, що необхідно оновити список. Гадаю, продаж місць уже не є для великих партійних гравців, таких як БЮТ або Партія регіонів, пріоритетним завданням.
Скандали, що спалахнули останнім часом (із Лозинським, педофілами), підштовхують лідерів до висновку, що торгувати місцями в списку — це бити по своєму авторитету, який втратити легше, ніж завоювати.
Тож, вважаю, квота виставлених на продаж місць у виборчому списку з кожним разом зменшуватиметься, оскільки це іміджево не вигідне самим політичним партіям. Уроки отримують усі партії та їхні лідери.
Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:
— Передусім хотів би зазначити, що початком кінця режиму Кучми стало обнародування інформації про смерть Георгія Гонгадзе. Тоді реакція суспільства була гранично гострою й більш адекватною ситуації. Зрештою, перемога Ющенка над тогочасним кандидатом від влади Януковичем була зумовлена саме реакцією українців на вбивство, яке мало місце під час правління Кучми.
На жаль, акцією «Україна без Кучми!» і Майданом вичерпується список заслуг цивільного суспільства.
Ви згадали про банальну купівлю-продаж місць у виборчих списках. У нас із вами на підставі професії, а також у всього суспільства в цілому, є цілісне уявлення про ситуацію, яке звучить так: «Усі вони сволоти». Ми на інтуїтивному рівні це розуміємо, тому нові компромати, нові скандали нічого не змінять у свідомості громадян. Ну, припустімо, дізнаємося більше — хто де живе, хто яким чином заволодів земельною ділянкою, заводом або телевізійним каналом, і що? Ми знаємо також про схеми формування списків, адже це не змінює підходів тих, хто їх формує? Не змінює.
Ремарка про пана Бродського, який днями в інтерв’ю «Українській правді» розповів про таємниці формування списків БЮТ. Так ось, варто враховувати, що Бродський виступає технічним кандидатом, граючи на користь Партії регіонів.
Як це змінити? Демократичним шляхом на виборах змінити це неможливо. Ми пройшли точку неповернення. Політикум наш представляє замкнену касту. У Україні також присутня вертикальна мобільність, тобто люди, які приходять у політику, у владу зі зміною поколінь — це династи. Тут варто пригадати молоду команду мера Черновецького. Батько секретаря Київради Олеся Довгого (разом зі своїм рідним братом) — депутат Верховної Ради. І таких прикладів можна навести масу.
Останній скандал, пов’язаний із донькою Денисової (міністр труда та соцполітики), яку відразу ж зі студентської лави призначили на дуже високу керівну посаду.
Таким чином, існуюча система є замкненою, вона працює на самовідтворення, без того, щоб ураховувати суспільний інтерес. Наголошую — навіть не представляти, а, щонайменше, враховувати. Прикро, ці політики не можуть бути замінені іншими, оскільки закони про вибори вони пишуть під самих себе.
У інформаційному суспільстві змінюються не тільки функції, але й природа влади. До влади висувається досить багато кваліфікаційних вимог, які не можуть бути визначені виборцем. Тобто депутат, якщо він реально є законодавцем, повинен бути висококваліфікованою людиною. А існуюча реклама про кандидатів у депутати або президенти не дає нам можливості визначити їхню кваліфікацію.
Ігор ЖДАНОВ, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»:
— Суспільство по-іншому реагувало на резонансні справи за часів правління Кучми. Там був і протест суспільства, і засудження, і, разом із тим, були політики, які мають право називатися моральними. Однак після помаранчевої революції (коли сталося тотальне розчарування і в політиці загалом, і в політиках безпосередньо) навіть резонансна інформація сприймається як можлива. До того ж, у свідомості нашого суспільства закарбувалася думка, що вони не мають достатнього впливу, щоб хоч щось поміняти.
Нам сьогодні як ніколи необхідні політики з моральними принципами, які могли б об’єднати навколо себе небайдужих людей. А ви знаєте, насправді нинішня соціальна апатія може просто перетворитися на асоціальну, коли люди не тільки ігноруватимуть владу і все, що з нею пов’язано, але й житимуть абсолютно окремо від держави, влади, політики, політиків.
Чи може в існуючій системі координат народитися щось моральне, світле, чисте? Гадаю, теоретично — так, практично — дуже складно. Складно, передусім, тому, що це залежить не лише від якості самого політика — його здібності заявити про себе тощо. Адже можна проти нього створити технологію, яка поставить під великий сумнів його моральність, чистоту й інші якості.
Щодо виборчих списків. Із одного боку, так, банальна купівля місць у списку — практика, м’яко кажучи, неприйнятна. З іншого боку, не можна судити однозначно, адже кампанію треба за щось провести. Так, трапляється банальний продаж місць, а є допомога спроможних членів партії, які розраховують на місце у списку. Як подолати це явище? Лише за допомогою впровадження відкритих списків, коли людина залежатиме не лише від волі партійного боса (мовляв, а на якому ж місці у списку я опинюся), але й змагатиметься з конкурентами на виборчому окрузі. Він тоді спілкуватиметься особисто з людьми, і його безпосередньо і оцінюватимуть. Це — реальний крок до подолання існуючої в нас політичної корупції.
Євген ГОЛОВАХА, заступник директора та завідуючий відділом соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, доктор філософських наук:
— Поводитися з правдою набагато складніше, ніж із брехнею, — це давно відомий факт. Щодо цього в мене навіть є афоризм: «Брехня гуманніша, ніж правда». Але поводитися з правдою важко не лише в нас — це проблема всіх. У всьому світі журналістам, перш ніж висловити правду, доводиться боротися, але, вочевидь, така їхня робота.
Що робити з правдою? Взагалі журналісти повинні менше замислюватися над цим питанням. Їхня функція проста — докопуватися до неї. А далі — це вже проблема всієї громадськості. Починаючи від політиків, які найбільше бояться правди, оскільки їм доводитися жити в особливо брудному світі, і закінчуючи тими, хто в цьому бруді жити не хоче. Але останні повинні розуміти, що краще правда, яка показує бруд, ніж брехня, що ходить надхмарним замком.
Нам потрібно навчитися поводитися з правдою. Звичайно, демократія — це довгий шлях, тому дуже важливо навчитися сприймати правду без збитку для психологічного стану суспільства. Якщо ж ми хочемо повернутися в тоталітарне минуле, де правду про те, що в нас під боком вибухнула атомна станція і там гинуть люди, дізналися від шведів, тоді цю навичку не потрібно формувати. Якщо ж ми хочемо рухатися вперед, нам кожного разу доведеться стикатися з дуже неприємною правдою.
Різні країни вибирають різні шляхи — різні правди. Наприклад, наші сусіди, дізнавшись наскільки важка й нестерпна правда, рушили назад. Тепер у них «тиша, гладь та Божа благодать», ніхто нікого правдою не мучить. А нам, якщо ми хочемо рухатися в напрямі розвиненої — а не дикої — демократії, доведеться з нею ще довго помучитися.
З іншого боку, на всілякі компромати, якщо там міститься кримінальна складова, повинні реагувати правоохоронні органи, мало того, представники інтелектуальної еліти. Широка громадськість, як правило, реагує на це дуже своєрідно і опосередковано, роблячи висновки — кому можна довіряти свої повноваження, а кому ні, — бо людина, яка займається особово-сімейними справами і витрачає на це майже всі свої сили, не може в цьому досконально розбиратися. Тому завдання інтелектуалів — піднести це так, щоб усім людям стало зрозуміло, завдання політиків — законодавчо реагувати, а журналістів — за всім цим стежити.
