Цього тижня Мустафа Найєм розмістив у своєму блозі на сайті «Української правди» звернення до Генерального прокурора України Віктора Пшонки. Йдеться про порушення процедури під час голосування у Верховній Раді за кандидатуру Олександра Пасенюка на посаду судді Конституційного Суду. Журналіст та оператор каналу ТВі зафіксували, як депутат фракції «Блок Литвина» Юрій Литвин вкидав до урни для голосування відразу декілька бюлетенів. На факт порушення Мустафа Найєм і вказав у заяві до генерального прокурора, яка, згідно з законодавством, мала б стати приводом до порушення кримінальної справи.
«Впевнений, знайдеться чимало скептиків, які поставляться до цього посту з іронією. Мовляв, навіщо цей цирк — результат і так відомий. Можливо, вони будуть праві, і, скоріш за все так, і станеться. Але мені здається, що в українській політиці склалась стійка і дещо абсурдна традиція. Про злочини влади згадують лише після того, як влада стає опозицією», — пише Мустафа Найєм у своєму блозі. До цих слів можна додати ще дещо: на жаль, українці, до всього іншого, ще й звикли до кричущих порушень ставитися спокійно, мовляв, все одно нічого не зміниш. І, можливо, вчинок людини, яка вголос заявила про абсурдність постійно повторюваної ситуації, виглядає незвично, але саме це є виявом громадянської позиції. Навколо подібних заяв і вчинків і повинні консолідуватися журналісти, які заявляють про себе як про борців за свободу слова. Адже свобода слова — це не лише можливість писати все що завгодно, а коли твої слова змушують владу діяти у правильному напрямку. Практика голосувати за колег по партії складалася роками. Вона, так би мовити, рідна українському політикуму. Тим більше потрібно зусиль, тим переконливішою має бути позиція громадськості, щоб змінити закостенілу систему. Чи здатна влада нині дослухатися до тиску громадськості, «День» запитав у доктора філософських наук, професора, заступника директора Інституту соціології НАНУ Євгена Головахи:
— Українські владі насправді не властиво відповідати на виклик громадської думки. Вона здатна хіба що відповідати на масові акції протесту. Принаймні, я не пам’ятаю випадку, щоб чиновники відреагували на звернення однієї людини. Хіба що мова йде про певні скандальні екзотичні речі, як от побиття дівчини у Луганську сином регіонала Романом Ландиком. Але це правило не стосується питань, які серйозно впливають на стан справ у гілках влади.
Що стосується заяви Мустафи Найєма, то, щоб її почули, треба щонайменше підтримка з боку колег-журналістів. Хоча я пам’ятаю випадок, коли сотні журналістів підписали звернення до екс-президента Віктора Ющенка у зв’язку з тим, що він образив одного з їх колег. Тоді його реакція мені теж не надто сподобалася. Тому ігнорування громадської думки — це не нововведення нинішньої партії влади, а характерна риса української влади загалом.
А якщо говорити про зміст заяви Мустафи, то, на жаль, практика голосувати за колег по фракції у нас поширена. У такому випадку фактично всі рішення Верховної Ради нелегітимні. Ця проблема порушується давно, до неї час від часу привертають увагу журналісти. Але поки, на жаль, нічого не змінюється. Голосувати за колег по партії — це неписана норма нашої законодавчої діяльності. Звичайно, до цього потрібно привертати увагу, постійно ставити це питання. Але тут потрібні колективні зусилля. Влада не піде на діалог так просто. Реакцію від неї потрібно вимагати. А останнє слово мають сказати виборці.
