Стаття постійного автора «Дня» Віталія Межжеріна відгукується на останні відкриття в галузі генетики, які красномовно свідчать про можливості генної інженерії. Автор полемізує із доказами багатьох «гарячих голів» від науки, а «День», як завжди, пропонує взяти участь у дискусії своїм читачам.
«СВІТ ПРЕКРАСНИЙ, І ПОЗА НИМ НЕМАЄ ПОРЯТУНКУ»
Пам’ятаю резолюцію одного із всесоюзних з’їздів селекціонерів та генетиків, яка викликала у мене почуття зіткнення із чимось ненормальним, що виявляє себе у втраті почуття міри, загрожує катастрофою. У резолюції йшлося про здатність генетики вирішити вже найближчим часом задачі з управління екосистемами з метою усунення конфлікту між природою й суспільством. Оговтавшись, я почав розглядати цю заяву як рецидив «синдрому лисенківщини», яка у боротьбі з генетикою обіцяла вирішити всі проблеми в сільському господарстві й завалити країну продовольством. Однак після обговорення в Білому домі можливостей вдосконалення людства методами генної інженерії я зрозумів, що це вже не пов’язано із «особливостями національної хвороби». Просто розсудливість, як це мало місце з фізиками, відмовила генетикам, і вони потребують термінового лікування. Звичайно, я не можу зупинити експрес, що летить під укіс, але увімкнути червоне світло ще здатний. Можливо, його побачать у нас і встигнуть перевести стрілки.
«НЕ ТРЕБА ШУКАТИ ТОГО, ЩО НЕ ДАНО ВІД ПРИРОДИ»
Узявшись за статтю, я зіткнувся з однією вельми цікавою ситуацією: генетика, будучи наукою про спадковість, чомусь уникає давати визначення останній. За цим, звичайно, приховується бажання ввести в оману або невпевненість у своїй позиції. Тому мені нічого не залишалося, як звернутися до словника С. Ожегова, в якому зазначається, що під спадковістю потрібно розуміти «Сукупність ПРИРОДНИХ (виділено мною. — В.М. ) властивостей...». Значить, спадковість — це природні, а не генетичні властивості, й тому генетика не має монопольного права на її тлумачення.
Щоб пересвідчитися у своїй правоті, я звернувся до безумовного авторитету — Чарльза Дарвіна, у якого прочитав: «Закони, що керують спадковістю, здебільшого невідомі». З цієї причини мінливість, пов’язану із спадковістю, він називав невизначеною — точно не встановленою; але був глибоко переконаний, що вона перебуває під владою законів. Останні являють собою стійкі зв’язки, які виявляють себе у процесі кругообігу, тобто завжди повертаються на «круги своя».
Генетика, що спирається на фізичні уявлення, згідно з якими інформація про частину може надати й знання про ціле, вирішила дарвінівську невизначеність рішуче перевести у розряд визначеності, звівши спадковість, як сукупність природних властивостей, до матеріальних носіїв інформації. Не стану називати ім’я дуже відомого, але вже покійного генетика, який написав так: «Спадковість (інформація) служить невід’ємною характеристикою життя». При цьому природа ним ділиться на живу й неживу. Звідки випливає, що спадковість має не вся природа, а тільки її частина. Не враховується, що, приміром, зміст роману міститься не в окремих словах, хоча він й передається за їх допомогою, а в тому, яким чином вони розташовані й утворюють його текст, тобто головною виявляється організація слів. Тому в літературній мові найважливішу роль відіграють правила написання, а не словниковий запас.
Не можу не помітити без сарказму, що у генетиків, які розшифрували геном людини, викликала розгубленість та обставина, що величезне число генів виявилися не причетними до кодування білків. Іншими словами, вони не мають прямого відношення до того «роману», яким є людина. Більше того, з’ясувалася й така дивна річ, що левова частка ДНК людини являє собою «плагіат», і тільки нікчемну її частину можна вважати такою, що має «безпосереднє відношення до людської істоти», яка й являє собою «оригінальний текст». Ще більшою мірою здається парадоксальним те, що «один із фрагментів людського геному, який, скоріш за все, грає важливу роль у механізмі виникнення депресивного стану, судячи з усього, належить бактерії», у якої такого стану просто не існує. Значить, одні й ті ж «слова» у різних «текстах» несуть абсолютно різне значення. А це означає, що спадковість не зводиться до генів.
ВСЕСВІТ У РУСІ ТА ОБРАЗАХ
Я багато пишу про те, що універсальною формою організації Всесвіту є спіраль — сукупність i взаємодія кругозорів. Вона простежується скрізь — від ДНК й білків до спіральних галактик. Її порушення викликає найважчі патології. Наприклад, її зміни в ДНК під впливом алкоголю викликають серйозні спадкові захворювання, а білок, що втратив таку структуру, перетворюється на пріони, які викликають коров’ячий сказ (див. ЗН, 2001, №5).
Мені доводилося вже особливо підкреслювати, що кругообіг, ритми складають основу життя, тобто являють собою не генетичну, а ДУХОВНУ спадковість, без якої все живе не може нормально існувати. Життя, позбавлене духовності, перетворюється на найгіршу патологію, яка безпосередньо виявляє себе у вигляді 70% усіх захворювань, що спостерігаються у людей.
З давніх-давен людство використовує два основнi образи Всесвіту: у вигляді матрьошки або яйця, що знайшло своє відображення в малій скульптурі пізнього палеоліту — у незавершеному образі жінки з великим черевом, в середині якого нерідко проглядався плід, що розвивається. У неоліті він перетворюється й отримує вигляд піраміди, яка являла собою монументальну похоронну споруду, що мало місце на різних континентах. Зокрема, на території нинішньої України такими спорудами були скіфські поховання, кургани.
Ранні піраміди мали округлу форму і укладалися нібито з кіл, що зменшувались у діаметрі до її вершини. На Американському континенті на них розміщувалося божество або храм для нього, тобто вони означали собою вищий рівень організації Всесвіту.
Мала скульптура — матрьошка — має вигляд яйця. Йому ж відповідає образ Всесвіту, відомий нам від древніх греків, згідно з яким він являє собою кулі, укладені одна в одну. Пірамідальна структура — це образ «курки» — розгорненого утворення, «що вилупилося з яйця». У цьому легко пересвідчитися, якщо кулі поставити одну на одну таким чином, щоб вони меншали до вершини. Всі кулі відображають собою одна одну, тобто несуть інформацію не тільки про себе, але й про інші кулі. Щоправда, між ними існують й відмінності, які полягають у тому, що ця інформація характеризується зростаючою концентрацією, підвищується її якість по мірі зменшення куль. Саме цим й потрібно пояснити те, що Бог в уявленнi древніх знаходиться на вершині піраміди, або вершина піраміди спрямована до Нього.
У Всесвіті всі його об’єкти мають вигляд «яйця» або «курки». Ми знаходимо абсолютно несподівані підтвердження цьому. Нещодавно я ознайомився із результатами наукових досліджень Г. Двойноса, який встановив, що у товстій кишці коней існує співтовариство мікроорганізмів, яке включає в себе бактерії та інфузорії. У процесі своїх харчових стосункiв вони здійснюють біотичний кругообіг, завдяки якому підвищується якість та енергетична насиченість кінського корму. Розкладаючи рослинну клітковину й поїдаючи одне одного, ці організми дають коням білки та вітаміни.
Всесвіт має схожість із механічним годинником. Він складається із величезної безлічі кругообігів, наче рухлива хвиля. Це дозволяє зіставляти їх із шестернями у годиннику, щоправда, різниця в тому, що на шестернях зубці (хвилі) розташовані тільки зовні, а в кругообігу — «зовні та в середині»: зубець зовнішній — угнутість зсередини, а зубець в середині — угнутість зовні. Взаємодія між кругообігом-шестернями здійснюється таким чином, що в місцях їх взаємодії «прибуток» у вигляді зубця одного кругообігу відповідає «спаду» у вигляді угнутості іншого кругообігу. Це дає підстави говорити, що кругообіги комплементарні, характеризуються просторовою взаємодоповненістю своїх внутрішніх й зовнішніх «поверхонь». Останнє дозволяє зробити, у свою чергу, висновок, що кожний кругообіг гармонійний в середині себе й зі своїм оточенням, тобто гармонія являє собою БЕЗПЕРЕРВНИЙ стан Всесвіту.
Описуючи Всесвіт так, як це робили греки, — у вигляді сферичних тіл, вкладених одне в одне, легко зрозуміти, що менше за розмірами тіло заповнює собою внутрішній об’єм більшого й неминуче стає подібним до нього. І в цьому сенсі закони, властиві більшому тілу, для меншого представляють вияв вищого розуму. Але те ж саме справедливе й відносно більшої сфери, яка формується навколо меншої. Тому незалежно від того, чи обіймає Бог собою Всесвіт або перебуває в середині нього, Він здатний його творити «за образом своїм та подобою» і являє собою ВСЕСВІТНЮ СПАДКОВІСТЬ.
Одразу підкреслю, що всіляка спроба змінити такий хід подій є ГРІХОМ проти Розуму, розривом із Богом, втратою Духовності, найважчою Патологією, порушенням законів Природи — АНТИНАУКОЮ.
«СЛОВО — ТІНЬ ДІЛА»
Рухлива хвиля є сценарієм всього процесу, який записано окремими словами. Кожне слово, щоб реалізувати себе, бути дійовою особою, повинно здійснювати роботу, а це означає, що воно віддає й поглинає енергію. При цьому, якщо одне слово здійснює роботу, віддає енергію, то інше її в цей час поглинає, наша думка зосереджується на його обдумуванні. Це й призводить до того, що сценарій має вигляд хвилі, тобто являє собою не лінійний, а коливальний процес.
Але кожне слово складається зі складів, а вони із букв, які поводяться так само, як і слова, утворюють хвилі, що те ж саме — шестерні, але менших діаметрів, ніж попередні. Досягши рівня елементарних утворень, цей процес вичерпує себе. Судячи з усього, такою універсальною елементарною структурою у Всесвіті є атом — неподільний, подібно букві, розділення якої не має рівним чином ніякого сенсу, якщо, звичайно, не ставиться за мету перетворити організований СВІТ на Хаос, на світ, позбавлений смислу, де немає Бога.
Така організація дозволяє створювати безперервний, цілісний сценарій i записувати його дискретними словами. Завдяки безперервному сценарію, дискретні слова виливаються у безперервний потік, подібно світлу, яке складається із фотонів. Безперервний потік світла не може бути поглинений, як не можна з’їсти й нескінченний біфштекс, тому він квартирований, як їжа ділиться на порції; його енергія, що передається іншому тілу, може здійснити роботу. Однак, крім енергії, він передає йому і дух Всесвіту, оскільки одночасно являє собою хвилю, взяту з усього океану — світлового потоку, влаштовану за образом та подобою останнього. Рослини, що поглинають кванти світла, успадковують, відображують в собі Всесвіт.
Сценарієм генетичної спадковості, який написано окремими словами — генами, є хвиля, спіраль. Однак кожне таке слово, образно кажучи, складається зі складів — триплетів, що кодують амінокислоту й з яких утворюються складні білкові молекули. Склади ж, у свою чергу, утворюються із букв — підвалин ДНК. Із цього, аналогічно з попереднім, легко дійти до висновку, що ген — це не тільки частка, але й хвиля, тобто він містить у собі не тільки інформацію про білок, але й про весь Всесвіт. Цим і можна пояснити, чому в геномі міститься велика кількість генів, які не кодують білки, а лише роблять його «надмірним»; вони створюють спіраль, тобто зберігають у ньому образ Всесвіту. Звідси неминучий висновок, що нормальний організм успадковує не тільки певні білки, але й устрій Всесвіту, а це означає, що він до нього ПЕРВІСНО пристосований, повторює його в собі. Останнє зауваження стосується особливо проблеми еволюції й теорії природного відбору, до якої я ще звернуся у майбутньому. Тут же спеціально підкреслю те, що Всесвіт, біосфера, організм і його геном являють собою годинник, який безупинно йде, в ньому «все тече».
«МРІЯ: ДУМКА, ЯКІЙ НЕМАЄ ЧИМ ЖИВИТИСЯ»
В одній із газет поруч із моєю виявилася стаття студентки факультету, з яким я був пов’язаний майже п’ятдесят років. Стаття була справжнім панегіриком генній інженерії та людині, яка підпорядкувала собі природу, стала її вихователем, навчилася керувати стихіями. Мовляв, пізнавши структуру геному, людина увійшла у третє тисячоліття як творець живих істот, що позбавив роботи самого Бога.
Прочитавши ці слова, я, звичайно, зразу подумав: «Як погано у нас вчать молодь!» Цій студентці навіть у голову не прийшло свої міркування зіставити з тим, що в цей час відбувалося за вікном. Адже спливав останній рік сторіччя, відмічений найбільшим числом природних катастроф, сторіччя, в якому природа в черговий раз продемонструвала свою владу над людиною й зруйнувала її ілюзії з приводу досягнутих нею успіхів. Щоправда, ця оцінка пізніше змінилась на іншу, коли мені на очі потрапили слова, написані англійською письменницею Айріс Мердок: «Розчаровані люди, які не знайшли місця у житті, взагалі, мені здається, схильні вдаватися до марень».
Останні слова я все ж не визнав за потрібне відносити лише тільки на рахунок студентки. Адже багато хто із них дуже старанні й вважають, що міркуваннями викладачів слід заповнювати не тільки конспекти, а й свої голови. Чому ж нині вчать і хто це робить — проблема, якій приділяється чимало уваги, хоча й без відчутної користі.
Міркування «генних інженерів» прості. Тому людям непоінформованим вони здаються геніальними, що знайшли підтвердження на практиці. Адже можемо ж ми зняти акумулятор з одного автомобіля й поставити його на інший і при цьому отримати ще більше задоволення від подальшої подорожі. Так само й органи пересаджують від однієї людини іншій. Звичайно, з генами складніше. Їх до рук взяти неможливо, але людина створює техніку, за допомогою якої можна взяти необхідний ген із геному «донора» й перенести його у потрібне місце геному «реципієнта».
Ген, який підсаджується, не обов’язково повинен братися у живої істоти, його можна отримати методами хімічного синтезу, тобто створити штучно, а це відкриває шлях для створення у неї таких властивостей, які не зустрічаються у людей або інших організмів. Виходячи з цього, робиться висновок, що, йдучи цим шляхом, можна отримувати нові форми рослин і тварин. Щоправда, зараз «видоутворення» мають намір здійснювати дещо іншим способом: з’єднуючи геноми різних видів, «гібридизуючи» їх або вводячи в один із них чужорідну хромосому, що несе в собі більше число генів.
Зазначу, що тут генні інженери не оригінальні, історія нашпиркана зображеннями сфінксів, кентаврів, русалок, людей зі зміями замість волосся — химерами, які чомусь так і не знайшли свого місця серед живих істот. Природа, напевне, здогадувалася про можливість їх появи, а тому розставила на їх шляху бар’єри, «сформулювала» заборони у вигляді репараційної та імунної системи, груп крові, тканинної несумісності, репродуктивної ізоляції тощо. Можна подумати, що генетика подолала всі ці перешкоди, оскільки розв’язання проблеми перенесла на молекулярний рівень, але це не так. Природа не дрімала і створила велике число бар’єрів навіть тут. Вона ще раз посміялася над людськими амбіціями, що дає мені підстави закінчити цю частину моїх міркувань словами Френсіса Бекона: «Немає нічого згубнішого за апофеоз наших помилок, за це благоговійне відношення до примарних химер».
«ОДИН ТІЛЬКИ БОГ МОЖЕ СКЛАСТИ ІДЕАЛЬНИЙ СЛОВНИК»
Щоб відремонтувати механічний годинник, його безперервна хода мусить бути зупинена, треба розірвати зв’язок часів, перервати поступовість, зробити стрибок, за рахунок якого виникає хіатус — отвір, куди може бути вставлена нова деталь. Причому всі спроби заскочити у поїзд на ходу не принесуть успіху, оскільки заміна буде здійснюватися «квантами», порціями, найменша з яких є нуклеотидом, молекулою.
Будь-яка зупинка годинника вимагає надалі корекції часу. Остання здійснюється у процесі стиснення планети, про що мені вже доводилося писати (див. ЗН, 2001, №8). Значить, щоб настроїти годинника після його зупинки, якщо це взагалі можливо, доведеться очікувати сотні або навіть тисячі років. Хоча фірми готові будуть давати клієнтам гарантії на цей термін, оскільки вони, напевно, засвоїли урок Насреддіна з Бухари, який обіцяв за десять років навчити віслюка розмовляти, але навряд чи на такі умови погодяться ті, хто буде платити.
Нещодавно американські генетики, які обстежували студентів під час сесії, виявили у них появу великого числа генних мутацій. У цьому факті немає нічого дивного, оскільки наукова громадськість до цього вже давно готова. Цікавим тут виявилося те, що надалі мутації сприймалися як помилки і зазнавали корекції. Спочатку включалася репараційна система, що є в середині клітини, потім, якщо помилка не розпізнавалася нею, включалася вже імунна система, що діє на рівні всього організму. Нарешті, якщо й вона не справлялася зі своєю задачею, то вмикався популяційний механізм, що регулює смертність. Клітина, у геномі якої сталася мутація і яка не зазнала виправлення, перетворювалася на ракову. Будь-яка заміна одного гена іншим, по своїй суті, є мутацією, оскільки в цьому місці, де відбулося уривання поступовості, «годинник» буде давати збій, адже вбудувати хвилю у загальний потік хвиль — це не те ж саме, що вбудувати дискретну частку, деталь.
Зі всього цього читачеві повинно бути зрозуміло: якщо корекція часу не буде здійснена, то життя «ощасливленої людини» перетвориться на тяжку хворобу. І важко буде сказати, яка з них гірше: та, яку він втратив, або та, яку він придбав. Витрачатись на лікування все одно доведеться. Гроші на таке складне лікування, яке було здійснене на рівні його геному, будуть викинуті на вітер.
Ситуація, яку сьогодні створили генетики у світі, схожа на те, як велика революція у фізиці призвела до створення ядерної й термоядерної зброї й спричинила виникнення гонки озброєнь й холодну війну. Все це не принесло успіху жодній із сторін, які були в неї втягнуті, та й взагалі не могло забезпечити кому-небудь перемогу. Вигоду, якщо про таку можна говорити, вона принесла третім країнам, які отримали цю зброю вже дешево, дістали із різних таборів технології її виготовлення й трохи фізиків-ядерників.
Тому я закликаю своїх співвітчизників зберігати спокій. Наука — тепер вже в особі генетиків — за спиною яких ховаються все ті ж самі фізики, у черговий раз махлює, оскільки карта у них не виграшна, а ставки вже зроблені, й дуже великі: створена ціла індустрія та величезна армія генетиків, кожний з яких бажає «пристойно» жити за американськими мірками. Вони, як юні піонери, «завжди готові» поліпшувати життя людства разом із братами його меншими методами генної інженерії. Закликаючи до спокою, я хочу нагадати, що хворобу краще попереджати, ніж лікувати навіть найбільш сучасними технологіями. Ту мізерну готівку, яка є в нашому розпорядженні, краще витратити на виживання свого народу, а не на міфічне продовження життя окремих осіб, які за солодкий міф готові викласти чергову круглу суму. І якщо навіть комусь дуже пощастить і він отримає з рук генетиків безсмертя, то це навряд чи його порадує. Його буде чекати самотність на планеті, блукаючи по якій, він буде волати: «Люди! Де ви? Агов!» І ніхто не відгукнеться й не напише легенду про нового Ноя або про нові пригоди Робінзона.
Ринкова економіка не рекомендує вкладати гроші у сумнівне підприємство! «Витримка, — як запевняє компанія «Шустов», — наша головна зброя".
