Як не дивно, але напередодні чергових президентських перегонів перед демократичними силами України знову постає актуальне за будь-яких виборів питання – чи зможуть вони об’єднатись? Пригадуючи президентські змагання п’ятирічної давнини їм це вдалося зробити, більш того, вдалося виграти вибори, але потім, нажаль, реалізувати народну довіру і великий потенціал вони так і не спромоглися. Все це призвело до того, що через п’ять років табір демократів став найбільш розколотим в українському політикумі. Тільки кандидатів в президенти на сьогоднішній день налічується біля семи чоловіків. Менш того, деякі з них взагалі після виборів готові об’єднуватись навіть із своїми головними опонентами, але тільки не між собою.
Виходячи з цього, днями науковці, журналісти, артисти та громадські діячі Західної України на чолі з академіком НАН України Степаном Павлюком звернулися до політиків демократичного табору, зокрема, до Віктора Ющенка, Арсенія Яценюка, Бориса Тарасюка, Анатолія Гриценка, Олега Тягнибока, Юрія Костенка, з закликом відмовитись від балотування у президенти на користь прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Як зауважив Павлюк, українському народу знов належить складний вибір. Українські демократичні сили сьогодні поділені, що загрожує приходу антиукраїнських політиків, тому, за його словами, потрібно мобілізувати демократичних політиків.
«Це один із тестів для тих політиків, які, враховуючи великі амбіції та певну підтримку, неадекватно оцінюють свої можливості. Численні політики, які беруть участь у передвиборчому марафоні, дбають не стільки про свою перемогу, скільки про створення так званої «зони комфорту» на майбутнє. Дехто розраховує на посади при переможцеві, дехто очікує парламентських виборів і в такий спосіб намагається «засвітити» свою особу.
Але президентські вибори — це не той випадок, який можна розглядати в контексті «участь заради участі», — зауважив, зокрема, журналіст Ігор Гулик.
Але питання не в тому, чи зможуть вони об’єднатись навколо Тимошенко, а в тому — чи зможуть вони об’єднатись взагалі? Так, повинна бути основа для об’єднання і цією основою в демократичних країнах виступає певна ідеологія, національні інтереси, де особистість є лише їхнім представником, обличчям. У зверненні голова Конгресу української інтелігенції Львівщини Степан Павлюк зазначає: «Ми звертаємося до майбутніх кандидатів, щоб вони, виходячи з реалій, не створювали розсіченість сил в Україні й визначили, хто реально може конкурувати з Віктором Януковичем». Дійсно, за всі ці п’ять років у Віктора Януковича так і не з’явився реальний конкурент, він й досі залишається одноосібним лідером південно-східних симпатій виборців. Але тут, напевно, більша заслуга не самого Януковича, а «помаранчевих» політиків, які так і не змогли запропонувати Україні загальнонаціональні цінності.
«День» запитав експертів: Наскільки ймовірним є об’єднання демократичних сил України перед президентськими виборами? Чи буде застосовуватися практика зняття одних кандидатів на користь інших перед першим туром або заклики до підтримки певного демократичного кандидата після другого? Що може спонукати до об’єднання?
КОМЕНТАРI
Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат України:
— Вибуття кандидатів перед першим туром виборів безперечно буде. Законодавство про вибори, прийняте зусиллями Блоку Юлії Тимошенко та Партії регіонів, відкриває шлюз для технічних кандидатів, оскільки вони формують склад виборчих комісій. Кандидат від мега-блоку, який заручиться підтримкою технічних кандидатів, матиме в складі комісій «своїх» людей. Цей законопроект з такою ціллю і прийняли, щоб збільшити кількість технічних кандидатів, з подальшим їхнім вибуттям. Щодо другого туру, то спроб «скинутися» на одного кандидата так само не буде. Хоча партії, громадські організації, як зазвичай, закликатимуть громадян голосувати за того чи іншого кандидата. Проте повного ідеологічного розподілу, наприклад, національно-патріотичні сили з одного боку, ліві — з другого, ліберали — з третього, не буде.
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук:
— Для мене ці заклики інтелігенції просто незрозумілі. В чому їхня ідея? Я вбачаю в цьому спроби обмежити демократію в країні й на довгі роки законсервувати політичний вертеп, який складається з трьох-чотирьох осіб, що вже давно себе дискредитували. Дуже дивна дефініція «демократичний табір» — хто наділив інтелігентів правом одних політиків включати до цього «табору», а інших — ні. Демократія полягає в наявності різноманіття кандидатів, щоб виборець не був вимушений віддавати свій голос за того, кого не сприймає. Цікаво, що надихнуло інтелігенцію до такого звернення? А чи не заклик Юлії Володимирівни до диктатури на останньому ефірі в Савіка Шустера? З такими темпами демократичний табір може перетворитися на концентраційний. Навіщо залишати виборця без права обрати того ж Гриценка чи Яценюка, які, на мою думку, є цілком гідними кандидатами. Доки лунатимуть такі закиди, доти країна буде в розгубленому політичному становищі. І винні в тому не лише політики. Для справжньої інтелігенції, якщо вона іменується саме так, займати чітку політичну позицію, як мінімум, не грамотно. У другому турі, ймовірно, ті кандидати, які до нього не пройдуть, будуть намагатися обміняти голоси на певні «дивіденди», посади. Це вже традиція. Деякі кандидати і висуваються для того, щоб потім обміняти свої голоси на вигідні преференції. Набагато ефективніше було б закликати виборця уважніше ставитися до свого вибору. Вказувати на недоліки того чи іншого кандидата — це демократично. А обмежувати волевиявлення закликом голосувати за когось одного, а інших усіх позбавити можливості сказати своє слово в найпринциповіший момент політичного життя країни —дуже недоречно.
Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії ім. Григорія Сковороди, академік НАН України, професор:
— Кандидати будуть поодинці триматися до останнього, проте це не означає, що вони мають якісь шанси на перемогу. Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк, а також інші політики середнього ешелону, хочуть випробувати свої шанси — тому, здійснюватимуть спроби взяти свої бали. Коли залишиться лише двоє в другому турі, кандидати, які вибули, не закликатимуть голосувати за них. Але електорат у кожного з перелічених у зверненні такий, що віддаватиме свої голоси за Юлію Тимошенко. Найбільшим злом може стати переконання виборця, що всі кандидати однакові. Під цим гаслом ймовірно пройдуть вибори. Українці вже втратили інтерес та надію на позитивні зміни. Відтак, якщо в день виборів електоральна активність буде занадто низькою, це може мати трагічні наслідки.
Володимир ЛУПАЦІЙ, експерт, політолог Центру соціологічних досліджень:
— Об’єднання навколо персони — це завжди проблематична річ. Єднатися можливо навколо певної ідеї, стратегії чи програми, наприклад, підтримуючи нову редакцію проекту «Україна». Ні Ющенко, ні Гриценко, ні Костенко, ні та ж Тимошенко не представили публічного проекту стратегії розвитку країни. Вони можуть спекулювати поняттям «національна ідея», але не запустити досі жодних процесів пов’язаних із громадською дискусією з цього питання. Так само не створюють і громадських інститутів, які б займалися розвитком національного проекту, ідеї чи стратегії. Патріотичні настрої серед представників інтелігенції зрозумілі, але вони не достатньо чітко сформулювали об’єкт чи критерій об’єднання. Якщо є послідовна програма, тоді вже можна оцінювати, який із політиків, виступає більш адекватним провайдером. Тому ключове питання полягає саме у відсутності такого наскрізного проекту.
Володимир ПРИТУЛА, керівник громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Пропозиція представників західноукраїнської інтелігенції досить слушна, але, на жаль, малоймовірна. І не тільки тому, що українці, зазвичай, «об’єднуються за п’ять хвилин до розстрілу», а й тому, що тут є кілька аспектів, які академік Степан Павлюк та його колеги не врахували. По-перше, сьогодні важко сказати, хто з майбутніх кандидатів у президенти є демократ, а хто ні. Наприклад, демократом важко назвати Олега Тягнибока, за всієї моєї поваги до нього та до його програми. З другого боку, з великою натяжкою можна назвати демократкою і Юлію Тимошенко. Отже, сам заклик об’єднуватися за ознакою демократичності, по-перше, суперечить сутності демократії, оскільки, за її нормами, балотуватися має право кожен, і чим більше кандидатів, тим більше демократії, а з другого боку — це не викличе нічого іншого, крім запеклих суперечок про демократичність кандидатів. Усі вони доводитимуть, що саме вони є найбільшими демократами. Тут справа в тому, що, дійсно, «українські демократичні сили сьогодні поділені, що загрожує приходом антиукраїнських політиків». А саме це говорить про те, що об’єднання мало б відбутися не за досить хисткими ознаками демократичності, а за ознаками патріотичності кандидатів та служіння їх інтересам українського народу та його держави. Адже зрозуміло, що ми сьогодні, можливо, переходимо рубікон, вирішується доля держави, а тому майбутній президент має бути перш за все патріотом і діяти виключно в інтересах української державності. Але й тут заклик об’єднуватися навколо Юлії Тимошенко досить сумнівний. По-перше, не тільки останнім часом, але і всю свою політичну діяльність вона досить активно проводить політику поступок російським інтересам. Навіть останнім часом вона проявила досить нечіткі, я б сказав, обмежено патріотичні позиції в таких життєво важливих питаннях, як російсько-грузинська війна, забезпечення України газом тощо. Останнім часом вона зняла зі свого прапора такі напрямки політики, як євроатлантична та європейська інтеграція України. Все це говорить про неготовність Юлії Тимошенко віддано і до кінця відстоювати державні інтереси України. Більше того, регіональні організації БЮТ і партії «Батьківщина», підпорядковані Юлії Тимошенко, наприклад, у Криму та в Полтаві (і не тільки ці!), проводять відверто антиукраїнську політику. З цих та інших причин об’єднання навколо кандидатури Юлії Тимошенко навряд чи можливе і навряд чи доцільне. Що стосується об’єднання кандидатів у певні групи та зняття кандидатур — це обов’язковий процес виборів, тим більше, що багато майбутніх «претендентів» уже зараз не приховують, що вони є технічними кандидатами, отже, вони взагалі існують хіба що для ігор з об’єднанням та зняттям, для закликів голосувати не за себе, а за інших кандидатів. За якими ознаками це здійснюватиметься? Певен — за найрізноманітнішими, однак навряд чи за ознаками демократичності. І об’єднання зусиль кандидатів як до першого туру, так і після нього теж вестиметься не за ознаками демократичності, а за зовсім іншими — відверто прагматичними, щоб не сказати егоїстичними! — показниками.
Олександр ЗАГЛАДА, завідувач кафедри філософії, політології та історії Житомирського національного агроекологічного університету:
— У історії було не раз, що демократи об’єднувалися в останній момент. Оскільки в Україні ні теорія, ні практика демократичних засад не визріли, нам, мабуть, варіант, щоб хтось з названих персон відмовився від походу за президентською посадою на користь чинного прем’єр-міністра, не загрожує. Адже кожний думає, що на майбутніх виборах за нього проголосує багато людей. Загалом подібні ідеї мусуються десь із серпня. Реальна оцінка ситуації показує, що на сході України проживає більше людей, ніж на заході. Тому в тих, хто пропонує об’єднання, є розуміння небезпечності ситуації, бо Україна знову на межі, коли вирішується питання, щоб не допустити до влади налаштованих по-антиукраїнському політиків. Але відмова від своїх амбіцій для більшості претендентів не представляється ймовірним варіантів. Дуже мало таких випадків пригадується. От якщо б у нас було по десять посад президента України й прем’єр-міністра... Хіба що після першого туру виборів хтось із претендентів, які мислять тверезо, Сергій Тігіпко або Анатолій Грищенко, наприклад, може поступитися. Тягнибок піде до кінця. Боротьба за президентство точитиметься не на життя, а на смерть. Причина — особисті образи та амбіції. До того ж, у оточення претендентів немає мужності сказати своїм лідером правду про їхні справжні шанси. Це стосується і Віктора Ющенка, і Інни Богословської, і Арсенія Яценюка, і Анатолія Гриценка, і низки інших. Усі вони амбітні, але то нездорові амбіції, бо свої можливості треба оцінювати реально. Серйозних претендентів двоє, всі решта до числа таких не належать, і серед них є так звані технічні кандидати. Спонукати до об’єднання може й усвідомлення, що представляє собою донецько-криворізький клан. А ще, можливо, тривога за долю України, за долю наших бодай невеликих демократичних зрушень, щоб все не повернулося назад на 20-30 років. Але буде великий торг, кожен вимагатиме для себе певних привілеїв. Це залежатиме від Юлії Тимошенко, втім, де набрати преференцій для всіх? Тому спрогнозувати щось певне дуже важко. У нас немає серйозних політиків, які можуть пожертвувати собою заради вищих цілей. «Наша Україна» розкололась — одна її частина тяжіє до Тимошенко, а друга стоїть на політичному роздоріжжі, чогось очікує, щось вираховує. А Ющенко своїх повноважень не віддасть, він усерйоз вірить, що переможе вдруге. У версії, що він у другому турі підтримає Віктора Януковича, я не вірю. Гадаю, що, крім усього, такого не станеться з моральних міркувань. Але й Тимошенко йому не до вподоби. Яценюк, можливо, й поступився б прем’єрці, але його спонсори — навряд. Бо вони загрузли в економічному протиборстві з нею.
