Iз наближенням 10 квітня, коли уряд мав звітувати перед Верховною Радою про підсумки своєї річної діяльності, все різноманітнішими ставали заяви політиків усіх без винятку політичних таборів. Що цікаво, «позитивні» результати роботи «команди реформаторів» на чолі з Віктором Ющенком останніми днями не розглядалися взагалі. Це виглядало цілком логічно: навіщо у суворій чоловічій розмові про владу маніпулювати відсотками зростання, які вже давно нікого ні в чому не переконують. Тобто питання про те, чи заслуговує прем’єр-міністр на відставку, не розглядалося. Мова була лише про те, на яких умовах улюбленець жінок і Заходу може залишитись на своїй посаді.
Глибину і тонкощі владних повноважень непросто втиснути у рамки існуючих законів. Непросто тому, що на закони ці щораз не зважають. І виходить абсурдна ситуація, яка особливо виразно проглядала цього тижня. З одного боку, Верховна Рада приймає у першому читаннi закон про Кабінет Міністрів, де чітко записано, що Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом, а Верховній Раді підконтрольний і підзвітний в рамках Конституції. У тому ж законі написано, що міністри призначаються Президентом після консультацій із головою ВР та керівниками фракцій і не пізніше 5-ти днів після призначення мають скласти присягу.
В той самий день, коли приймався цей закон, парламентарії завзято говорили про політичну угоду між урядом і парламентом. Чи не простіше спокійно дотримуватись Конституції і чинного законодавства, а якщо вони не влаштовувують, змінювати закони і Конституцію? Про що мають домовлятися уряд з парламентом, коли їхні повноваження визначені законом? Як це має виглядати?
Що не заборонено, те дозволено. Громадяни України вільні укладати між собою будь-які угоди. Якщо всі раптом почнуть брати приклад із парламенту та уряду, то водії тролейбусів, наприклад, мають скласти угоду з пасажирами. Можна не одну — а кілька, з пасажирами кожної зупинки окремо. Також не завадить мати угоду з пішоходами, що йдуть поруч, з водіями інших транспортних засобів, що їздять тою ж вулицею, з двірниками, які цю вулицю метуть, з мешканцями будинків, чиї вікна виходять на маршрут, і так далі. Ясна річ, що до власне перевезення пасажирів у водіїв, зайнятих укладаннями угод, справа може і не дійти. Приблизно таким чином виглядають спроби владних структур зарегламентувати буквально кожен свій крок, аби потім спокійно все прийняте порушувати.
Угода, подібна до тiєї, про яку нині говорять в уряді і парламенті, могла з’явитися лише в результаті загальної недовіри всіх до всіх. Чи зобов’яже ця угода, в разі її підписання, ту чи іншу сторону цієї угоди дотримуватись? Навряд. Навіть для військової присяги, непорушність якої є джерелом стабільності держави, винайдено термін «злочинний наказ», який можна не виконувати. Хто має визначати злочинність чи незлочинність наказу — невідомо. Так і у випадку домовленостей між гілками влади — за першої нагоди вони будуть порушені, а привід знайти — не проблема.
Тим часом сторони не зуміли вкластися в термін до 10 квітня, перенісши день звіту уряду на більш пізній час. Відчувши, що його тепер скоріш за все не знімуть, Віктор Ющенко пішов у контрнаступ, заявивши в п’ятницю, що уряд не має бути «філією СДПУ(о) чи іншої парламентської фракції». Прем’єр заявив також, що йому «неприємні» ультимативні заяви керівників фракцій, не уточнивши, коли саме він почав відчувати подібні симптоми. Бо ж іще за два дні до цього цим глава уряду був готовий вислухати «раціональні кадрові пропозиції». Тепер щось змінилося. У вчорашньому інтерв’ю «Голосу України» прем’єр назвав «провокаційними» розмови про коаліційний уряд. Віктор Ющенко має тепер потребу в «відрегульованих механізмах, які формують баланси владних інтересів». Щось зрозуміли? Якщо ні, залишається чекати або угоди між урядом і парламентом, або звіту уряду, або прийняття Закону про Кабмін в остаточному варіанті.
Бо насправді всі ці документи є лише приводом для жорсткої суперечки за міністерські портфелі, адмінресурс на вибори-2002 і контроль за найбільш смачними шматками національного ринку. Нічого, власне, неординарного для вітчизняної політики в цьому немає. Крім однієї проблеми: чи отримає нарешті виборець зрозумілу відповідь на запитання — хто і за що відповідає? Інакше суперечка ця буде малодоступною для розуміння. Свіжий приклад подала виконавча влада, котра вже скоро тиждень як не говорить, чи звільнено з посади міністра внутрішніх справ Кравченка, чи ні. Тим часом втомлені від невизначеності нардепи прийняли поміж іншим у першому читанні Закон про порядок проведення мирних масових заходів. В ухваленому варіанті пропонується навіть точна відстань, на яку можна буде підходити до певних будівель мирним демонстрантам. Зовсім запрацювались парламентарі. Залишилось ще законодавчо затвердити порядок пересування громадян вулицями, а там і до нашого тролейбуса доберемося.
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР
Учора Віктор Ющенко продовжив «маневрування» методом парадоксів. У інтерв’ю журналістам після консультацій iз лідерами парламентської більшості прем’єр підкреслив, що уряд готовий продемонструвати «еластичну» кадрову політику, щоб зберегти більшість. Однак, з його слів, ця готовність не повинна розглядатися як «зобов’язання уряду формувати коаліційний Кабінет Міністрів». Він відзначив, що в ході зустрічі не прозвучало «кадрових претензій».
Прем’єр заявив, що для нього «головним» на найближчі 12 місяців є «наявність механізму, який би визначав політичну відповідальність уряду і більшості». При цьому він підкреслив, що ліквідація парламентської більшості перенесе всю відповідальність за ситуацію на уряд. «Я жодного дня не хочу працювати в такому уряді. Це нечесно», — заявив він. В.Ющенко, тактовно не помічаючи дій проурядових фракцій, категорично висловився проти розділення парламентської більшості на пропрезидентську і проурядову. «Я не конфліктую з Президентом і не хочу конфліктувати з ним», — цитує прем’єра Інтерфакс-Україна.
