Проте ця реструктуризація боргів у будь-якому випадку ввійде не лише в українську, але й у світову історію.
«НЕ-ДЕФОЛТ»
Безпрецедентність проведеної процедури, нагадаємо, полягає в тому, що інвесторами уряду стали тисячі юридичних і фізичних осіб із усього світу. Умовити або просто оповістити кожного з них було спочатку нерозв’язною проблемою. Й слід віддати належне консультантам і партнерам уряду, які знайшли шлях до серця буквально всіх потенційних ініціаторів суверенного дефолту, виконавши надзавдання й скоротивши вартість поточного обслуговування боргу до мінімуму.
Окрилене успіхом, Міністерство фінансів України не зупинилося на досягнутому. Тепер воно має намір продовжити період обміну зовнішніх комерційних зобов’язань до 7 квітня 2000 року, щоб дати можливість їхнім держателям, які залишилися, зробити обмін. Як говориться в офіційному повідомленні Мінфіну та ING Barings (лід-менеджера обміну), рішення про продовження термінів обміну прийняте в зв’язку з розумінням, що деяким приватним інвесторам потрібен додатковий час для підготовки необхідних документів, щоб подати заявки на обмін. «Міністерство фінансів закликає всіх інвесторів існуючого зовнішнього комерційного боргу, які ще не подали заявки, скористатися останньою можливістю взяти участь у пропозиції про обмін, оскільки подальші платежі за неподаним до обміну нереструктурованим боргом після завершення обміну не здійснюватимуться», — підкреслюється в заяві.
Таким чином, не-дефолт у наявності. Але… радості чомусь усе одно немає.
ДОРОЖЧА ЗА ГРОШІ ЛИШЕ ДОВІРА
Вступаючи на посаду, Віктор Ющенко, пам’ятається, говорив, що в країни немає проблеми надмірного боргу, а є проблема короткострокового боргу. Отже, сподівався він, варто подовжити терміни позик, і тоді фінансова система, вивільнившись від цейтноту закордонних платежів, почне обслуговувати реальний сектор, а той у свою чергу — збільшувати добробут українців. Чи думав тоді новопризначений прем’єр, що ще невирішене найважче завдання так швидко буде перевершене ще більш важким? І навіть не те, щоб важким, а просто таким, що сплутує всі райдужні плани на майбутнє й позбавляє сенсу всі спроби нормалізувати економічну ситуацію в країні. Здогадливий читач, напевно, зрозумів, що йдеться про кредитора України «в останній інстанції» — Міжнародний валютний фонд, а вірніше — про його відмову в кредитній допомозі «тут і зараз» внаслідок глибокої недовіри до перших осіб країни. Згідно з попередніми підрахунками, щонайменше тричі фонд надавав Україні кредити, виходячи з навмисно перекрученої, як стверджує керівник тимчасової слідчої комісії ВР Віктор Суслов, інформації. Проте нинішня відмова Україні — лише привід (а не причина), бо існує немало доказів того, що МВФ обізнано закривав очі на «навмисні спотворення інформації».
Але перш ніж міркувати про те, якими можливими мотивами керувався МВФ (крім недовіри), відмовляючи в підтримці найбільш реформаторському з усіх українських урядів, коротко пригадаємо, від якої місії МВФ погрожує самоусунутися. Виходячи з розроблених спільних планів (МВФ і уряди) в 2000—2001 рр. Україну повинно було, нарешті, наздогнати економічне зростання. Кредитні ресурси фонду повинні були нейтралізувати тягар погашення зовнішніх боргів (у тому числі самому МВФ), а українські власті повинні були прийняти такі нормативні акти, які дали б можливість підприємствам ефективно працювати. Іншими словами, все українське зростання знов-таки виявилося зав’язаним на МВФ: лише поточного року треба (й тільки за допомогою МВФ можна відносно безболісно) виплатити, враховуючи реструктуризацію, $1 млрд. Без західних грошей на нас чекає знайомий набір наслідків (до речі, що не стають менш невідворотними тому, що країні в останній момент вдавалося їх уникнути) — девальвація валюти, банкрутства, бідність.
Отже, тепер у країни немає короткострокового боргу, але немає й довіри, що, виявляється, набагато гірше… Очевидно, уряд боїться навіть думати про те, що МВФ всерйоз може не дати кредит. Тому до нових віянь у стінах МВФ українські власті, хоча й проти своєї волі, прислухатимуться.
ЕКОНОМIЧНОМУ ЗРОСТАННЮ ЗАВАЖАЄ КОРУПЦIЯ
Почнемо з того, що вітер змін відвідав фонд не вчора й не позавчора. Після азіатської (чи світової? — фахівці ще не розібралися) кризи Міжнародний валютний фонд безперервно зазнає критики. МВФ докоряють і в тому, що він, слідуючи кейнсианським ідеям, протягом багатьох років навіював своїм позичальникам ілюзії, немов держава може досягти довгострокових економічних результатів, маніпулюючи грошовою масою, кредитними ставками, що пом’якшують реальні інвестиційні ризики. Багато хто стверджує, що якщо держава або якась міжнародна економічна чи фінансова організація втручаються в інформацію, що виходить від реального ринку, або спотворюють її, то інвестори приймають неадекватні рішення. В результаті нагромаджуються неефективні інвестиції з усіма негативними наслідками, що витікають звідси. Мілтон Фрідмен, один із видатних сучасних економістів, так прямо і сказав: «Політика МВФ стала дестабілізуючим чинником на ринках країн, що розвиваються. Причому не внаслідок умов, які він накладав на своїх клієнтів, а насамперед через те, що він намагається вберегти приватних інвесторів від їхніх власних помилок». Після таких слів не лише деякі економісти всерйоз почали закликати до припинення діяльності МВФ, але й перші особи в фонді та Світовому банку не уникли конфліктів, що коштували деяким відставок. У ситуації критики, котра посилюється, МВФ державними діячами, представниками різних політичних та економічних течій стало ясно, що лише критикою обійтися не можна. Потрібні були реальні пропозиції. Й вони, природно, з’явилися. Президент США Б.Клінтон, виступаючи на зустрічі керівників Міжнародного валютного фонду та Всесвітнього банку 6 жовтня 1998 року, заявив про необхідність «модернізувати й реформувати міжнародну фінансову систему, щоб підготувати її до XXI століття». Виходячи з ідеї «передбачати й запобігати», Б.Клінтон запропонував дати МВФ можливість надавати допомогу потребуючим країнам ще до того, як вони почнуть зазнавати серйозних економічних труднощів, до того, як виявляться великі фінансові проблеми. Для цього, вважав Б.Клінтон, треба створити щось на кшталт Міжнародної резервної системи США, яка своїми діями запобігатиме негативному розвитку подій на фінансовому ринку й, отже, в економіці загалом. Зрештою, пропозиції Б.Клінтона звелися до того, щоб виділити МВФ додаткові кошти в зв’язку з тим, що наявних абсолютно недостатньо. Дійсно, МВФ отримав деяку бракуючу суму від США, але радикальних перетворень у ньому поки так і не сталося, хоча сценаріїв таких було більш ніж достатньо.
Франція запропонувала вдосконалити організацію діяльності МВФ шляхом перетворення Ради керівників на постійно діючий механізм для вироблення політики й прийняття рішень на більш високому рівні. Пропозиції Франції не пройшли, бо вони не зачіпали проблему джерела ресурсів для розширення кредитної діяльності. Європейські ліві (які перебувають нині при владі в більшості країн ЄС) пропонували істотно збільшити повноваження МВФ аж до створення в його рамках «світового економічного уряду», який зможе протистояти кризам планетарного масштабу. Чимало пропозицій вносилося щодо зміни світового фінансового господарства — від запровадження спеціального податку на великі валютно-біржові операції, що стало б джерелом додаткового поповнення бюджету МВФ, до створення міжнародного страхового й кредитного товариства, яке б здійснювало контроль за рухом капіталів. Свої варіанти представили майже всі країни-члени окремо, а також групи держав — від «великої сімки» до спеціально створеної «групи 22-х», також 15 провідних ринків, що формуються.
Поки жодної з радикальних пропозицій не прийнято. Однак робочу групу для вивчення всіх варіантів, що надійшли, було створено, і через майже півтора роки вона оприлюднила рекомендацію: МВФ повинен відмовитися від того, що зруйнувало його репутацію — від довгострокового кредитування проектів розвитку (на кшталт українських). Зазначимо, авторські права у висловленій рекомендації, скоріш за все, належать США. Тому логічно, що політичні умови також продиктував американський Конгрес: уряд країни-позичальника не повинен бути корумпованим, що трактуватиметься як головне свідчення прихильності реформам.
Вже цього тижня Міжнародний валютний фонд після чотиримісячних суперечок може знайти, нарешті, керівника. Якщо розпоряджатися кредитними потоками від імені МВФ доручать нинішньому президенту Європейського банку реконструкції та розвитку, 57-річному Хорсту Кьоллеру, то це станеться в значній мірі через те, що він пообіцяє не противитися вітрам змін «по-американськи».
ДО РЕЧІ
Англомовна преса приділяє дуже багато уваги відносинам між Україною та Міжнародним валютним фондом, таку думку висловив виконавчий директор МВФ Біфорт Війнхолдс у неділю на прес-конференції в Києві. «Треба бути спокійним», — порадив представник МВФ. Він підкреслив, що український уряд і Національний банк України продемонстрували свою відкритість до перевірки операцій НБУ з валютними резервами після звинувачень, висунених у західній пресі, повідомляє Інтерфакс-Україна. Б.Війнхолдс також зазначив, що всі обвинувачення належать «до минулого».
Як повідомив на прес-конференції міністр фінансів України Ігор Мітюков, у суботу відбулася «багатогодинна» зустріч прем'єр-міністра Віктора Ющенка із заступником керівника 2-го Європейського департаменту МВФ Хорхе Маркесом Руарте, на якій сторони обговорювали, зокрема, питання поновлення фінансування України Фондом за програмою розширеного фінансування EFF (кошти, що може отримати Україна в рамках програми, фактично повністю покривають усі виплати України МВФ за раніше отримані кредити). За словами І.Мітюкова, завершення аудиту операцій НБУ з валютними резервами в 1997-1998 роках і публікація його результатів залишаються важливими умовами для успішного розв'язання цього питання. Крім того, як сказав міністр фінансів, «Україна повинна оптимально підготуватися до приїзду місії МВФ на початку квітня». За словами І.Мітюкова, з 50 попередніх дій, рекомендованих лютневою місією фонду, «понад 30 готові й втілені».
Як заявив Ігор Мітюков, після поновлення фінансування з боку міжнародних фінансових організацій досить швидко може бути зроблене звернення до Паризького клубу з пропозицією про реструктуризацію боргу. Виступаючи на недільній прес-конференції, міністр фінансів Нідерландів Герріт Зальм позитивно оцінив шанси України реструктурувати свій борг перед Паризьким клубом: «Якщо буде зроблено розумні пропозиції, то я не бачу причин, чому б це не сталося», — сказав голландський міністр.
Зовнішній борг України на початок 2000 року становив близько $12,5 млрд., з яких міжнародним фінансовим організаціям — близько $5,3 млрд., країнам-членам Паризького клубу — близько $950 млн.
