День гніву в Києві, на жаль, не вдався. Кілька сотень розімлілих на сонці демонстрантів, чергове пережовування через мегафон тих самих гасел, вже навіть не смішний цирк зі спробами наметове містечко, штовханина з не дуже адекватною міліцією. Єдина користь — під гарячу руку ЗМОП нарешті прибрав з Маріїнського парку багаторічний табір релігійних фанатиків, котрі чомусь були впевнені, що нищення газонів біля Верховної Ради має допомогти їм у боротьбі з ідентифікаційним кодом податківців.
А тепер повернімося на десять днів назад. Тоді, як відомо, у Львові пройшов свій день гніву. Як це виглядало — всі бачили, нема сенсу повторювати. При тому преса (за винятком декількох інтернет-видань) пропустила не менш серйозні і, на мене, набагато більш значущі події у місті, яке звично протиставляють Львову.
У Севастополі міська влада тишком-нишком вкрала у громади чималий шмат (майже 20 гектарів) міського парку Учкуївка, котрий є єдиною великою зеленою зоною у місті, і передала забудовникам. І так би спаскудили парк «елітним» житлом для «елітних» злодіїв, але народ про це дізнався. Організували зібрання прямо у парку, аби зупинити будівництво. Подали заявку на 200 чоловік. 8 травня прийшло 1 500. Знесли паркан. Прямо на місці скинулися грошима, найняли екскаватор, котрий частково засипав уже викопаний котлован. Влада навіть не намагалася завадити городянам, навпаки, поспішили зайняти їхній бік.
Відповідь на поверхні. Коли в уряду немає успіхів, він починає вдаватися до відволікаючих маневрів, нав’язувати абсолютно пустопорожню дискусію про символіку, колір прапорів тощо, вважаючи власний народ за велику рогату худобу, котрій треба періодично вимахувати перед носом червоною ганчіркою. Влада зіштовхує українців лобами, аби відвернути те, чого вона боїться найбільше — той день, коли у боротьбі за свої права об’єднаються донецький шахтар, київський студент, львівський підприємець, кримський таксист, вінницький вчитель, черкаський лікар. А що наші права нашими-таки можновладцями порушуються, не зважаючи на територію чи вік, зрозуміло без зайвих пояснень — варто подивитися лишень, як живуть пересічні громадяни що на Заході, що на Сході, що на Півдні.
Нам поки що не знайоме відчуття солідарності. Але то — справа наживна. Нинішня влада — чудовий навчитель у цьому.
Думаю — ні, впевнений, — навчимося швидко. Ось тоді він і настане, справжній День гніву.
