Навіть якщо дострокові вибори, всупереч процедурним і тимчасовим труднощам, відбудуться, як гарантує Президент України, гранично прозоро, чесно та демократично, все одно вони будуть грою. Вірніше, частиною великої політичної гри, де власне акт народного волевиявлення всього лише розставить необхідні акценти в задумі режисерів від політики, виборцю відведена коротка репліка, а головні ролі виконають не ті, від кого ми цього чекаємо.
Ми звикли вважати, що найбільший виграш від проведення дострокових виборів повинен отримати Блок Юлії Тимошенко. Зруйнувати далекоглядні плани своїх непримиренних опонентів, реанімувати ідею «помаранчевої» або «об’єднаної демократичної» коаліції, і, нарешті, отримати бонус у вигляді крісла прем’єр-міністра України — у своїх планах лідер української опозиції абсолютно послідовна та непохитна. Не маючи при нинішньому розкладі сил у парламенті практично нічого, БЮТ унаслідок дострокових виборів розраховує, й небезпідставно, отримати все.
Як мінімум, не являють собою загрози, а як максимум — вигідні дострокові вибори для найбільшої із правлячих політичних сил — Партії регіонів. Сума претензій до правлячої коаліції з боку виборців за кілька місяців правління не встигла досягнути критичних розмірів. Питання щодо статусу російської мови в Україні є майже риторичним, і тому всерйоз ставити у провину регіоналам відсутність зрушень у цьому питанні ніхто з вірних прихильників партії не буде. Що стосується подорожчання на ринку житлово-комунальних послуг й інших фактів підвищення цін, то механізм диверсифікації або успішного перекладання відповідальності на попередні уряди в Україні відпрацьований досить чітко. Тож Партія регіонів не лише не зменшила свого традиційного електорального ядра, а, можливо, й заволоділа більшим числом прихильників. І на дострокові вибори може йти сміливо.
Набагато менш райдужними є перспективи пропрезидентської партії Народний союз «Наша Україна». Партія помітно здала свої позиції протягом 2005—2006 років. Порівняльно невисокий рівень довіри, виявлений виборцями до цієї політичної сили на планових парламентських виборах, власне, і став однією з підстав подальшої коаліційної та конституційної колізії. Навряд чи варто очікувати істотного збільшення числа прихильників НСНУ в період, коли партія перебувала в болісному пошуку способів оновлення, очищення та лідерських кастингах. Тобто на позачергових парламентських виборах результат НСНУ може разюче відрізнятися від попередніх, причому в гіршу сторону. Але тільки вона і є опорою Президента.
Така картина мотивацій провідних політичних сил відносно участі в дострокових парламентських виборах. Про те ж свідчать результати нещодавніх соціологічних опитувань. Чому ж, усупереч очевидному, партії декларують парадоксальні позиції? Партія регіонів не вважає дострокові вибори прийнятними і, здається, їх побоюється. «Наша Україна», навпаки, виступає в ролі яструба, й із завзятістю закликає до ухвалення та визнання розпуску парламенту всіма політичними гравцями.
Не варто підозрювати партійців у нелогічності, яка граничить із дурістю. Насправді, всі події останніх днів підпорядковуються єдиному задуму, підгрунтя якого пояснює все. І палке прагнення Президента та його однодумців із НСНУ все-таки піти на вибори, незважаючи на ризик ще більше втратити в електоральній вазі. І небажання Партії регіонів переобиратися достроково, незважаючи на шанс збільшити своє представництво в парламенті. Задум цей досить простий, прозорий і зрозумілий усім учасникам нинішніх великих подій у політиці, та полягає у переформатуванні коаліції.
Чого хоче Президент? Запустивши процес дострокових виборів, в яких «Наша Україна» повинна відвоювати статус «золотої акції», знову запропонувати Партії регіонів сформувати парламентську більшість. Не має значення, що Партія регіонів вибори виграє, а «Наша Україна» — пройде зі скромним результатом. У разі «змішаної» коаліції у виграші, в результаті, виявиться саме президентська партія. Розрахунок зроблено абсолютно вірно. Зв’язані конституційними путами, регіонали та нашоукраїнці будуть приречені на пошук компромісів, згладжування гострих кутів, поступки й успішні торги.
Адже в іншому випадку коаліція розпадеться, і Президент дістане право розпустити парламент знову. Навчені гірким досвідом дострокових виборів, регіонали, за розрахунком Президента та його команди, не будуть схильні до загострення конфліктів. Тобто стануть більш керованими. Плюс з’явиться виправдання об’єднанням двох берегів Дніпра. Що й потрібно було довести.
Чого побоюються Партія регіонів і прем’єр-міністр? Отримавши контрольний пакет акцій у парламенті, виявитися в ситуації міноритарного акціонера в парламентській коаліції. Ідея створення більшості разом із «Нашою Україною» має ряд привабливих факторів для Партії регіонів, і, насамперед, представників бізнес-крила партії. Адже стабільні, паритетні відносини із Президентом — передумова економічної стабільності та широких перспектив для бізнесу. Так що «змішана» коаліція в новому парламенті для Партії регіонів — практично безальтернативна. Однак така більшість може виявитися золотою кліткою з точки зору політичної свободи найбільшої української партії.
Про що здогадується, але боїться запитати Юлія Тимошенко? Про те, що в цій грі, яка знайшла шанси на існування багато в чому завдяки зусиллям лідера опозиції, їй відведено роль другого плану. Адже дострокові вибори, ініційовані Президентом зовсім не для того, щоб реанімувати «помаранчеву» коаліцію. А для того, щоб раз і назавжди покласти кінець прем’єрським амбіціям Юлії Тимошенко. Утретє зініціювавши битву за крісло прем’єр-міністра та програвши її, Тимошенко може перестати бути цікавою і своїм виборцям, і своїм політичним партнерам. Політиків, з якими несправедливо вчинили одного разу, народ любить. Політиків, яких обдурили двічі, — жаліє. Над тими, кого «кидають» утретє, — сміються. Для Юлії Тимошенко дострокові вибори 2007 року стануть моментом істини. Або вона зробить неможливе та доб’ється свого (про це нижче), або змінить тактику та цілі та доб’ється свого вже у новій якості, або втратить все.
Про що варто пам’ятати Президенту? Розпочавши політичну гру на вибуття, голова держави створив для своїх опонентів достатньо передумов і можливостей для реалізації контрстратегій. Ретельно зваживши всі ризики та шанси у зв’язку із проведенням дострокових виборів, БЮТ і Партія регіонів можуть прийти до консолідованого рішення об’єднати свої зусилля у нейтралізації Президента як ключової або просто вагомої політичної фігури. Коаліція в такому складі може претендувати на конституційну більшість, яка матиме повноваження вирішувати всі питання державного порядку денного, — від формування бюджету до внесення змін до Конституції України. І тоді долю Президента В. Ющенка й інституту президентства як такого вирішуватимуть люди, які жодним чином не є лояльними до нинішнього президентського оточення. Прецедент із голосуванням за Закон «Про Кабінет Міністрів України» не залишає жодних сумнівів у тому, що такий союз є можливим, а також і цікавим для його учасників.
Схильність вести гру на абсолютну поразку противника й абсолютну перемогу для себе, яка властива дійовим особам нинішнього політичного конфлікту, може зіграти і з ними, і з Україною загалом недобрий жарт. Баланс влади, політичних сил, інтересів і ресурсів — єдиний гідний шлях для української демократії. Руйнування нехай крихкого, але наявного балансу може спровокувати ланцюгову реакцію з непередбачуваними наслідками. Чи варта того справа?
