Парламентська Асамблея Ради Європи серйозно переймається питанням невиконання Україною взятих на себе зобов'язань перед РЄ. Хоча ця проблема навряд чи розглядатиметься на наступній сесії ПАРЄ, яка відбудеться в квітні цього року (певне, це станеться у червні). Про це заявив учора заступник голови Постійної делегації Верховної Ради України у ПАРЄ Анатолій Раханський під час звіту перед журналістами про участь у Першій частині сесії ПАРЄ 23—27 січня цього року в Страсбурзі.
Зате, можливо, наступна сесія розгляне питання про українські вибори у Верховну Раду та в органи місцевого самоврядування. На засіданні Бюро Асамблеї прийняли рішення про делегування в Україну місії ПАРЄ для спостереження за парламентськими виборами-2006 кількістю до 50 осіб. Перша делегація в складі п'яти членів прибуде вже в березні. Крім виборів, членів ПАРЄ також цікавить, чому в Україні досі не функціонує Конституційний Суд.
Усі члени української делегації відзначають неабияку напругу першої сесії. Так, зокрема, були розглянуті: проблема так званих таємних в'язниць в державах-членах Ради Європи; порушення прав людини у Чеченській Республіці; потреба у міжнародному засудженні злочинів тоталітарних комуністичних режимів; ситуація в Білорусі напередодні президентських виборів тощо. Була пропозиція включити до порядку денного питання про свободу ЗМІ в Росії та про загрозу використання енергопостачання як інструменту політичного тиску. Але Сесія не підтримала ці пропозиції та рекомендувала Асамблеї відправити ці питання до профільних комітетів. Напевно, немає потреби говорити, що ці позиції активно блокувалися російськими колегами. Українська делегація за підтримки колег з інших делегацій ставила питання про наявність політичного тиску з боку Російської Федерації на Україну, особливо напередодні виборів. І ця пропозиція не набрала необхідної кількості голосів.
А от проект Резолюції про засудження злочинів тоталітарного режиму, про яку «День» уже писав (див.№10 від 27.01.2005), був підтриманий естонською, болгарською, французькою угорською делегаціями. Проти виступили росіяни, дехто з хорватів (М. Пуповак), шведів (М. Ейнарсон) та інші. Вони визнали основні положення доповіді, яку підготував Комітет ПАРЄ з політичних питань, упередженою, неактуальною і такою, що розпочинає «полювання на відьом». Доповідачі, у свою чергу, вказували на те, що документ розкриває конкретні злочини тоталітарних комуністичних режимів, які за масштабами дорівнюють злочинам нацизму. Група українських депутатів ініціювала поправку до Резолюції, яка, мабуть, для України є однією з найважливіших у всьому проекті поправок — про визнання Голоду 1932—1933 років в Україні геноцидом українського народу. Але весь пакет рекомендацій був відхилений. На думку члена постійної делегації ВР в ПАРЄ Олени Бондаренко, це сталося з двох причин. «Перша причина — це консолідація лівих сил в ПАРЄ. Тут можна зазначити, що представники лівих сил є дуже консолідованими і згрупованими. Скажімо, російська делегація в повному складі працювала саме над цим питанням, виступаючи, звісно, проти. По-друге, створилось враження деякої, скажімо так, безтурботності Старої Європи в сенсі ставлення до можливості лівого реваншу», — зазначила вона. Відтак, незважаючи на те, що проект рекомендації було підтримано значною кількістю членів Асамблеї, його було відхилено, оскільки документ не набрав необхідної 2/3 голосів від кількості присутніх. Ще раз підніматиметься питання про визнання українського Голодомору 1932—1933 рр., за словами членів нашої делегації, нескоро. Цьому стане на заваді складна процедура перерозгляду питань в ПАРЄ.
КОМЕНТАР
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії України НАН України:
— По-перше, рішення ПАРЄ нас не задовольняє однозначно. Ми хотіли б кваліфікувати Голодомор як геноцид. А формулювання ПАРЄ — це загальна фраза, яка визначає просто злочин. Геноцид — це зовсім інше. Є діюча конвенція «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього», яка набула сили з 20 січня 1951 року, і яка стосується здебільшого Голокосту. Юристи кажуть, що закон не має зворотної сили й те, що трапилося в 1933 році, не підпадає під визначення геноциду. Але, як не крути, якщо було знищено мільйони людей, то це є геноцидом.
З іншої точки зору, кваліфікації українського Голодомору як геноциду заважає офіційний погляд на це Росії, який полягає в тому, що голод був усюди, а не тільки в Україні.
Уже давно підготовлені всі документи, збірники, потрібні для того, щоб відділити український голод від загального голоду, який дійсно був на той час на території Радянського Союзу. Що ж стосується внутрішньої ситуації, то тут робиться недостатньо для досягнення цієї мети. Розпорядження Кабінету Міністрів від 28 грудня 2005 року №561 «Про утворення організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору в Україні» затвердило склад цього оргкомітету, у якому налічується кілька десятків осіб. Цьому оргкомітету потрібно розробити та подати на розгляд Кабміну план заходів на 2006—2008 рр. Головне завдання, яке стоїть перед цим комітетом, — провести заходи, пов'язані з цією історичною датою. Але тут важливо було прив'язати все це до установи, яка могла б займатися цією проблемою постійно, адже члени оргкомітету, крім цього, беруть участь у безлічі інших організацій, що набагато знижує ефективність роботи оргкомітету. Зокрема, поки що «зависло» питання про створення Інституту національної пам'яті, яке було поставлене професором Джеймсом Мейсом ще за його життя. На громадських засадах було створено такий інститут, але жодних асигнувань на нього не було виділено, тому задумка не вдалася. Згодом наш Інститут історії зобов'язали подати свої пропозиції з питання створення подібної організації. Відтак, ми створили при відділі проблем міжвоєнного періоду Інституту історії НАН України групу «Центр з вивчення проблем геноциду українського народу», який очолює доктор історичних наук Василь Марочка. І, нарешті, у ході численних дебатів, у тому числі в газеті «День», минулого року було відпрацьовано концепцію та завдання Інституту національної пам'яті. Одним із завдань Інституту стало поширення знань про український Голодомор та визнання його геноцидом. Академічна наука вже багато чого зробила для цього, але наші видання накладом у тисячу примірників, на жаль, не доходять до людей. Зокрема, у 2003 році ми видали велику книгу на 900 сторінок «Голод 1932—1933. Причини і наслідки», над якою працював великий колектив більш ніж 30 авторів, серед яких i Джеймс Мейс. Ця книга дає відповіді на багато питань. Але видана вона накладом лише в тисячу екземплярів. Очевидно, що цього замало. А наше основне завдання — транслювати наші знання на широкий загал. Звичайно, ми це робимо у міру сил. І газета «День» це робить. Більше поки що у нас нічого не робиться. І не буде робитися доти, доки не буде створено таку структуру, яка б працювала з ранку до ночі, щоб там були люди, які організовували би потрібні заходи. Найкраще для цього, звичайно, підходить Інститут національної пам'яті, із долею якого наразі нічого не зрозуміло. Питання загальмувалося, як мені здається, у зв'язку із виборами-2006.
ДО РЕЧІ
Київська міська державна адміністрація спільно з Міністерством культури та туризму України і Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України оголошують Всеукраїнський відкритий конкурс на найкращий проект будівництва в м. Києві Меморіального комплексу пам'яті жертв голодоморів в Україні, будівництво якого в столиці планують у районі парку «Вічної Слави». Мета конкурсу — увічнення та вшановування пам'яті жертв голодоморів, забезпечення глибокого осмислення історичного минулого та посилення уваги суспільства до трагічних сторінок історії українського народу, йдеться в прес-релізі організаторів конкурсу. Фінансове забезпечення підготовки та проведення конкурсу здійснюється за рахунок коштів Київської міської державної адміністрації. Конкурс проводиться з 1 лютого до 30 березня 2006 року. Підбиття підсумків — до 14 квітня 2006 року. Для переможців встановлюють три премії.
