Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Чому поспішаємо?

Уряд повинен прислухатися не лише до «підходящих», але і до альтернативних точок зору
16 грудня, 2010 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛIЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня», 1997 р.

Менше тижня залишилося до 22 грудня, коли на Раді директорів Міжнародного валютного фонду буде розглянуто питання про перший перегляд кредитної програми stand by для України. За підсумками, Україна має намір отримати черговий другий транш кредиту (близько 1,6 млрд.дол.). Після того, як в листопаді в Києві побувала місія Фонду, він оголосив про те, що питання на рівні експертів погоджене. 8 грудня український уряд схвалив проект меморандуму МВФ, про що, правда, стало відомо лише 14 грудня, причому з текстом цього документа все одно громадськість не ознайомлена.

Що приховує від нас уряд і навіщо це робить, вступаючи у договірні відносини з міжнародною фінансовою організацією, яка, так або інакше, але все таки не причетна до політики? Поки це питання залишається без відповіді, але зовсім не складно передбачити, що у вказаному меморандумі є якісь положення, які не зустрінуть в Україні з похвалою. За даними, що просочилися з різних джерел, меморандум підтверджує, що українська влада після деяких коливань має намір піти на поступове підвищення пенсійного віку для жінок, (з 55 до 60 років). Не стане приємним новорічним дарунком і те, що після 15 квітня 2011 року планується підвищення на 50% цін на газ для домогосподарств і підприємств теплокомуненерго. Більше того, як можна передбачити, сьогоднішній рівень наших знань про цей документ близький до нуля.

В той же час, цілком імовірно, що там можна побачити і матеріали, які коли-небудь ляжуть в основу грошово-кредитної політики країни і її програми соціально-економічного розвитку, що так і не були, всупереч вимогам закону, представлені до парламенту при розгляді бюджету. В будь-якому разі, уряд доповість МВФ про новий Податковий кодекс, про держбюджет на 2011 рік, прийнятий днями в першому читанні, про те, що здійснюється реформа системи управління країною, а головне — про пенсійну реформу, суть якої до останнього моменту є таїною за сімома печатками для громадян країни.

Тягар невідомості, який звично несе на своїх плечах наше суспільство, анітрохи не полегшується намірами Кабміну прийняти розпорядження про проведення прилюдного громадського обговорення основних соціально-економічних реформ, «для урахування думок громадян задля їх (не думок і не громадян, а реформ) удосконалення».

Прем’єр-міністр Микола Азаров навіть не замислюється, а навіщо такі реформи, які ще не встигли народитися, а вже потребують редагування. Він доручає віце-прем’єр-міністрові — міністрові соціальної політики Сергію Тігіпку, під чиїм керівництвом розроблений законопроект про зміни в пенсійному законодавстві, організувати широке громадське обговорення вмісту реформи. За словами прем’єра, обговорення і внесення пропозицій відбувається, зокрема, на сайті Міністерства соціальної політики. «Ми повинні залучити в громадське обговорення і внесення пропозицій всі верстви населення України. Потрібно обов’язково брати до уваги в нашій роботі всі відповідні пропозиції», — вказав Азаров.

А ми тут підкреслюємо слово «відповідні» і хочемо запитати у прем’єра, чи дійсно він вірить у те, що наші люди візьмуться обговорювати те, з чим абсолютно не знайомі або, в кращому разі, знають, як мовиться, лише з чуток? Порожні слова! Та і коли, власне, організовувати, проводити і враховувати підсумки обговорення, а тим більше — дискусії, якщо документи про реформу пенсійної системи ще не опубліковані, а до парламенту мають бути представлені, за деякими даними, вже цього тижня? Чому квапимося? Чи не для того, аби покласти перед МВФ на блюдечку із золотою обвідочкою всенародно схвалений і власноручно вкрай затягнутий пасок?

А чи немає яких-небудь інших шляхів для того, щоб вирішувати складні соціально-економічні проблеми країни? Можливо, уряду не варто відмахуватися від «неконструктивної» критики, що лунає з лав опозиції? Наприклад, народний депутат Наталія Королевська запитує: «Якщо за офіційними даними інфляція в країні складає 9%, а 5% — зростання внутрішнього валового продукту, то куди поділися гроші, які забезпечують зростання економіки?» «Цих грошей немає офіційно в статистиці доходів бюджету, — стверджує депутат. — А це свідчить про те, що вперше в країні тіньова економіка збільшується за рахунок зростання офіційного внутрішнього валового продукту». Королевська вважає, що 50% економіки не може працювати в тіні, якщо її не «кришує» влада. Чи прислухаються до цієї думки як висловленої в ході всенародного обговорення, чи вона, як і мільйони інших, залишиться неврахованою?

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: