Основні причини кризи в Україні:
* Україна ніколи не була державою, тому немає налагодженого механізму управління, який дозволяв би керувати країною «посередньому» президентові. Однак на перехідних, переломних, кризових етапах життя суспільства державою має керувати незвичайна людина (національний лідер) — особистість із сильним інтелектом і сильною волею. Саме від інтелектуальних якостей лідера залежить і проект реформування, і підбір команди компетентних осіб, здатних його розробити і реалізувати.
* Сьогодні немає державної програми (стратегії) проведення реальних реформ в Україні, яка грунтується на соціально-економічному захисті населення, а виконавча влада вирішує тільки поточні питання. Що стосується програми «Україна-2010», то вона є ідеологічною перспективою, а не стратегією. Статус «держави, що вічно падає» — символ економічної політики нинішнього Президента України.
* Криміналізація влади та мафіозні формування (клановість влади) в Україні. Україна набула репутації однієї з найбільш корумпованих країн у світі. Відомо, що поки держава буде програвати у війні зі злочинним світом, ніхто, «навіть найбільший геній від економіки, не зможе провести реформи в Україні».
— Відсутність іноземних інвестицій в Україну в достатніх кількостях через недовір'я до влади, а дрібні надходження йдуть виключно на проїдання, а не на здійснення реформ.
— Виконавча влада проводить катастрофічно згубну політику «розділяй і владарюй», спрямовану на руйнування, протистояння, розділення, конфлікти, що культивується як у середовищі політичних і громадських сил, так і серед громадян.
— Знищення інтелектуального потенціалу України. Вихід із кризових ситуацій ніколи не здійснювався тільки економічними заходами, обов'язковою складовою успішних реформ у всіх країнах був стрімкий розвиток інтелектуального потенціалу.
Результатом проведення нинішнім Президентом «реформ» є: поляризація суспільства на абсолютних злидарів і надбагатих (побудова архаїчного, а не народного капіталізму), ненормальний податковий прес, тіньова економіка, злочинність, висока смертність, безробіття.
По суті, чинна влада оголосила війну власному народові і перемогла.
У результаті:
За 4 роки II світової війни втрати економічного потенціалу України становили 40%, а за 7 років «реформ» — більше ніж 70%.
За ці роки Україна за рівнем життя перемістилася з першої десятки на 102-ге місце у світі.
Заборгованість із зарплат, пенсій та інших соціальних виплат на 01. 04. 99 р. становила 11 млрд. грн.
Зовнішній борг зріс до 11 мільярдів доларів.
За офіційними даними, в Україні половина громадян перебуває за межею бідності.
Кількість населення зменшилася на 2 млн. чоловік.
І найстрашніше — це втрата віри в майбутнє, приреченість, приниження, апатія і безвихідь населення. Саме ці обставини є основною причиною відсутності протестного потенціалу населення проти його нинішнього становища в Україні.
Президент України Л.Кучма не виконав своїх передвиборних обіцянок, які він давав 1994 року, і він уже неспроможний запропонувати конструктивні рішення для виходу із кризи і тим більше для їх успішної реалізації. Ми повинні розуміти, що нинішня соціально-економічна ситуація в країні — це його «заслуга», і вона вже ніколи не зміниться на краще за часів нинішнього Президента. Такий підсумок семирічного економічного управління в Україні нинішнім Президентом, що має додаткові повноваження (до цього прем'єр-міністр із додатковими повноваженнями). Саме нині чинний Президент Л.Кучма, що виростив олігархів, є основною причиною, яка стимулює зростання популярності лівих сил у країні.
Попереду вибори-99.
Хто може вивести Україну із цієї глибокої соціально-економічної кризи?
Україні потрібен національний лідер не від партії, а від народу, якому довіряють виборці незалежно від їхніх політичних поглядів і який може врятувати Україну від катастрофи.
Ліві бачать шляхи виходу з національної катастрофи тільки у зміні системи влади та в інтеграції України в Союз слов'янських народів, повернувши нас у «світле майбутнє». Комуністичний режим призведе до втрати державності, до спаду в економіці, загострить конфлікти в суспільстві, розв'яже переділ власності. О. Лукашенко вже висловив готовність висуватися на пост президента об'єднаної союзної слов'янської держави — справа за слов'янським союзом.
Праві — за утвердження державності, але вони відстоюють вузькопартійні інтереси, і серед них немає сильної особистості, що реально претендує на роль національного лідера і що здатна консолідувати суспільство. Крім того, ніхто з них не має реальної економічної програми виходу із кризи, позитивного досвіду загальнодержавного управління, досвіду практичної боротьби з корупцією та організованою злочинністю.
Повторне обрання Л.Кучми на президентський пост не лише посилить глибоку соціально-економічну кризу в країні, але й, так чи інакше, приведе до влади комуністів. Це може відбутися як шляхом утворення в парламенті лівої конституційної більшості, так і шляхом неминучого обрання на наступних виборах президента-комуніста.
Чому Є. Марчук?
Тому, що він є тим національним лідером, який може консолідувати суспільство навколо національної ідеї, усунути вищевикладені причини кризи і врятувати країну від катастрофи, оскільки:
1) державник-патріот, активний прихильник утвердження державності;
2) має позитивний досвід загальнодержавного управління в органах виконавчої влади. На посту прем'єр-міністра Є. Марчук зумів зупинити нестримну інфляцію (з 501% до 140%), не допустив лавиноподібного збільшення внутрішнього і зовнішнього боргу України, збільшив золотовалютні запаси країни, добився відстрочки на 15 років повернення боргу на суму 4 млрд. доларів перед Росією, погасив розростання конфлікту на грунті етнічних відносин у Криму;
3) має програму виходу України із кризи і механізм її реалізації;
4) активний прихильник ринкових реформ не за рахунок зубожіння народу, а насамперед, за рахунок підтримки дрібного і середнього підприємництва (голова Міжнародної спілки українських підприємців);
5) забезпечить соціальний захист малозабезпеченого населення на державному рівні шляхом законодавчих актів, а також шляхом надання малозабезпеченому населенню в органах влади громадськими організаціями матеріальної допомоги і захисту його інтересів (голова Всеукраїнського громадського об'єднання «Народна солідарність»);
6) досвідчений професіонал у боротьбі зі злочинністю і готовий вступити в реальний поєдинок із мафією (корупцією та організованою злочинністю). Є. Марчук вважає, що війна з організованою злочинністю — це серйозна загальнодержавна операція, яку можна закінчити за півроку;
7) Є.Марчук першим з українських політиків усвідомив необхідність нового підходу, заснованого на філософії єднання. Він вважає, що наше майбутнє відродження і потужність — в об'єднанні народу, політичних партій, громадських рухів, професійних спілок, пересічних громадян із метою виведення країни з національної катастрофи;
8) створить умови для збереження інтелектуального потенціалу країни, оскільки вважає, що прагматичний інтелект, доповнений мораллю і патріотизмом, дорожчий за золото;
9) за співпрацю на взаємовигідних умовах, як із Заходом, так і з СНД;
10) прихильник соціал-демократичних принципів, упевнений, що найбільш прийнятною для України є соціал-демократична модель розвитку.
