У Росії дедалі частіше лунають заяви, в яких прогнозуються «геополітичні зрушення» на пострадянському просторі у зв’язку зі вступом України до НАТО. Відомий російський експерт Сергій КАРАГАНОВ виклав власне бачення щодо цього. Складається враження, що «натофобія» опановує навіть тими політиками й експертами, які перебували в авангарді прибічників розвитку відносин із Заходом. Істерія в Росії з приводу НАТО тим більше дивна, що сама Москва набагато далі просунулася у співпраці з Альянсом.
Коли читач дізнається про останні заяви деяких американських лідерів, представників НАТО, у нього починає складатися враження, що не лише ісламські й інші радикали, а й цілком зовні цивілізовані діячі починають втрачати зв’язок з дійсністю й діяти вкрай нераціонально. Розвиток подій у сьогоднішньому світі стає дедалі важче прогнозувати й важче управляти ним, особливо для людей і країн, звиклих управляти.
За помилки останнього десятиліття доведеться платити дуже дорого. Таким країнам, як Пакистан, Індія та Північна Корея було дозволено розробити ядерну зброю. Це свідчить про те, що не залишилося політичних або моральних аргументів проти подальшого її поширення, тільки бомбові удари й хабарі.
Замість діалогу цивілізацій і підтримки модерністських сил на Близькому Сході в цьому регіоні було взято майже зворотний курс. Удар по Іраку знищив вельми неприємний деспотичний режим, але він викликав хвилю ненависті до Заходу навіть серед тих, хто зневажав Саддама, і розділив західний світ.
Справді, антиамериканські коаліції почали створюватися не лише на Близькому Сході, а й у Латинській Америці, в той час як частина політиків на Заході вирішила піти на загострення відносин з Росією та Китаєм, напевно, щоб частково відновити атлантичну солідарність, а заразом ще більше ослабити Європу. Наприклад, заговорили про розміщення в Польщі, поблизу кордонів з Росією, систем ПРО нібито проти терористичних ракет, які, за визначенням, до Польщі долетіти не зможуть.
Також говорять про підтягуванні до НАТО Австралії, Південної Кореї, Японії та Нової Зеландії. Жодній із цих країн НАТО не потрібне, але душком часу ПАТО, СЕНТО, СЕАТО й інших спочилих у Бозі пактів і псевдопактів запахло знову. Одночасно на Парламентській асамблеї НАТО було оголошено про підготовку до вступу до НАТО таких країн, як Хорватія, Македонія, навіть Албанія, що не проходять ні за якими критеріями членства.
І найголовніше. У Вашингтоні й Києві всерйоз говорять про якнайшвидше, до 2008 р., розширення НАТО на Україну. Розширення прагнуть в Україні ті, хто не впевнений у своїх силах, у життєздатності української держави, хто боїться більш конкурентоспроможної Росії й хотів би скувати свою державу військово-політичним обручем, прив’язавши її до США.
Але це виявляє глибоке нерозуміння того, до чого призведе розширення НАТО на Україну. Наприклад, навряд чи Україна може залишитися без демаркірованого кордону з Росією. Але якщо створюватимуть реальний кордон (зараз він практично існує тільки на папері та годує на переїздах корумпованих митників), гігантських проблем не уникнути. Будь-який пагорб стане стратегічним, яр — історичним. За них почнуть боротися. Неважко уявити, чим обернеться така боротьба. Напевно, кров’ю. Мільйони сімей будуть розділені, і мільйони людей, які зараз працюють по інший бік кордону, можуть позбавитися цієї роботи.
Чи розуміють це ті, хто ратує за розширення НАТО на Україну? Дехто — так. Але більшість, я впевнений, просто не замислюються, не згадують уроків близької історії.
Звісно, Росія — не Сербія. Вона витримає подальше розширення НАТО, хоча тимчасово й послабшає й буде виштовхнута в антизахідні союзи. Чимало російських політиків втратять бажання грати в державу статус-кво. Сподіваюся, вони не зірвуться в конфронтацію.
Незмірно більшої шкоди буде завдано Україні. Вона втратить життєво важливого, хоча, можливо, й не завжди ідеального партнера, який, утім, ніколи не завдавав їй шкоди й ніколи не грав проти неї. Але постраждає й Захід, оскільки нова штучна «дуга нестабільності» вздовж російсько-українського кордону знищить ідею союзу найбільших держав проти нових загроз і відродить блокове суперництво, нехай і в інших формах. Якщо це станеться, то програють усі, крім терористів і радикалів усіх мастей.
Ніхто не може дозволити собі допустити таке небезпечне розширення НАТО на Україну. Тож сподіватимемося, що раціоналізм та інстинкт самозбереження переможуть.
ДОВIДКА «Дня»
Страх російських експертів і політиків перед НАТО виглядає досить дивно — особливо на тлі активної співпраці Росії з Альянсом. Ще в липні 2001 року Володимир Путін заявляв: «Ми не розглядаємо НАТО як ворожу організацію і не бачимо трагедії в її існуванні». На сьогодні на багатьох напрямах Росія співпрацює з НАТО значно глибше, ніж Україна. У форматі Росія — НАТО існують й активно працюють 19 спільних робочих груп, в той час як Україна має з НАТО лише 5 робочих груп. Із 1994 року Росія бере участь у програмі «Партнерство заради миру». На сьогодні консультації між Росією і НАТО відбуваються в рамках утвореної у травні 2002 року Ради НАТО — Росія, рішення про створення якої було прийнято після терористичних актів проти США 11 вересня 2001 року. Із моменту заснування Ради Росія у тій чи іншій формі бере участь у більшості миротворчих операцій НАТО. У форматі Ради Росія як рівноправний учасник бере участь в обговоренні усіх питань, що стосуються проблематики тероризму, і має суттєвий вплив на формулювання кінцевого рішення членами Альянсу. Росія є єдиною державою — не член НАТО, що бере практичну участь в антитерористичній операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля». Із огляду на це, вступ України до Альянсу навряд чи становить загрозу для Росії. Українські дипломати неодноразово наголошували, що Росії було б вигідно мати Україну як свого партнера серед країн-членів НАТО, перш за все, з погляду можливості впливу на процеси, що відбуватимуться в НАТО, та неприпустимості їхнього спрямування проти інтересів російської сторони.
