Відзначати Міжнародний день музеїв, який припадає на сьогодні, 18 травня, в Україні почали ще минулих вихідних. У Києві, Львові, Луганську, Кам’янці-Подільському, Миколаєві, Кіровограді, Сімферополі та інших містах із суботи на неділю пройшла акція «Ніч у музеї». Правда, не так масштабно, як минулі роки. У 2008 році, коли Україна вперше приєдналася до ініціативи європейських колег, щоб у цю ніч більшість музеїв були відкриті для відвідувачів, такі акції пройшли на «ура» і викликали неабиякий інтерес українців. Цього року до акції долучилися одиниці. До прикладу — у столиці її провели лише два музеї зі ста існуючих (Музей Шевченка й меморіальний будинок-музей ім. Марії Заньковецької — відділ Музею театрального, музичного та кіномистецтва). А все через те, що близько року тому більшість із них лишилися без охорони через борги. Нині ці музеї охороняються сторожами лише вдень, а вночі — сигналізацією. Тож заклади просто неспроможні організувати свою роботу в нічний час.
І це далеко не єдина проблема музеїв. Комусь бракує коштів для поновлення колекцій, комусь погрожують виселенням (згадаймо про музеї, що знаходяться на території Києво-Печерської лаври, у свій час столична влада хотіла забрати приміщення через борги у Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини, який знаходиться у центрі міста), а в когось хочуть відібрати частину території й перетворити на приватний культурно-розважальний центр («День» писав раніше про цю проблему в Національному музеї архітектури та побуту України у Пирогові). Та якщо ці музеї хоч якось животіють, шукаючи спонсорів та меценатів, проводячи культурні акції, то значно гірші справи з Музеєм історії міста Києва.
Уже вісім років минуло від часу, коли його виселили з Кловського палацу, а нового приміщення так і не знайшли. Тож і виходить, що офіційно музей існує, але реально — ні. Близько 300 тисяч експонатів нині зберігаються у ящиках, що стоять у приміщеннях Українського дому. Працівники займаються суто науковою діяльністю, і, як вони кажуть, доки вони тут працюють, доти музей існує. Як тільки звідси піде останній науковець, музей перетвориться на склад, який із часом розтягнуть можновладці по своїх квартирах. Ось таку перспективу змальовують Музею історії міста Києва його нинішні працівники.
