Переломним моментом хоч би для невеликої кількості цих людей повинен був стати проект ООН, орієнтований на розвиток місцевих громад. Його основне завдання — мобілізувати потенціал населення і примусити його повірити в те, що змінити своє життя можуть вони самі. Представництвом ООН в Україні було вибрано декілька людей, які згодом стали координаторами проекту в п’яти населених пунктах — у селі Дмитрівка Боярського району, у селах Дружнє та Новий Корогод Бородянського району, селі Розважів Іванківського району Київської області, селі Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області, селі Рішевка Коростенського району Житомирської області та у місті Коростень.
«Нам вдалося розбудити ведмедя, — говорить один із регіональних координаторів Олександр Акушевич. — Із 340 сімей 162 приєдналися до спільної справи, сформували громаду і в ній актив. Створивши на одних із своїх зборів ієрархію пріоритетів, ледь чи не вперше було вирішено діяти негайно». Безумовно, в кожному населеному пункті ієрархія була своя. Наприклад, у Дмитрівці будували бювети з питною водою, у Дружньому ремонтували місцеву бібліотеку, а у Розважеві — будували сільськогосподарський ринок. Фінансування ж було спільним. Природно, найбільша частка була ООНовською, але свій посильний внесок робили і місцеві адміністрації, і навіть самі жителі (збирали в середньому по 3 гривнi). Найбільшим досягненням ініціатори проекту вважають не вибудований бювет і не відремонтовану бібліотеку, а те, що у жителів з’явилося натхнення що-небудь робити і ділитися своєю «виниклою» соціальною активністю зі знайомими — якщо на початку людей до громади практично «тягли за руки», то тепер, побачивши результати, практично щодня вона поповнюється все більшою кількістю людей. Щоправда, цьому може бути й інше пояснення: таким чином люди позбуваються ярлика жертви, що супроводжує їх уже протягом 16 років.
