Вибух у Чорнобилі в квітні 1986 року пролунав, немов грім серед ясного неба. Фатальна випадковість — повторювали нам дуже довго. Хоча, як виявилося потім, він не був такою вже несподіванкою для фахівців. Пам’ятається, ще учнями початкових класів ми обговорювали з однолітками такий- собі страшний вибух, хизуючи термінологією на кшталт «атомний» — за всієї потаємності радянської системи повністю зберегти таємницю не вдалося... Тепер же для нас найважливіша проблема — що робити далі з нашими «досягненнями» в галузі ядерної енергетики. Ця галузь в Україні, як і інші, знаходиться не у кращому стані. Вона хвора, як вся економіка і, в ім’я неповторення катастроф подібним Чорнобильській, її потрібно вилікувати.
Зі слів першого заступника міністра охорони здоров’я України, головного санітарного лікаря Ольги Бобилевої, ми продовжуємо жити в умовах радіаційного стресу. Лише за 3 останніх роки відсоток ліквідаторів, визнаних здоровими, зменшився з 13,13% до 9,63%, а в Києві — до 1,7%(!). Захворюваність раком щитовидної залози зросла в 10 разів, і за останні чотири роки прооперовано 1400 хворих, що були на момент аварії дітьми. Неблагополучними, зокрема, за радіологічним забрудненням, продуктами харчування місцевого виробництва, залишаються найбільш потерпілі від аварії на ЧАЕС Волинська, Житомирська, Київська, Рівненська, Чернігівська області.
«Потрібна добре налагоджена система диспансеризації потерпілих, а вона в нас розвалюється. У районах не вистачає фахівців, обладнання, реактивів для якісного первинного обстеження, — сказав кореспонденту «Дня» Олександрові ФАНДЄЄВУ директор Інституту епідеміології і профілактики променевих уражень Національного центру радіаційної медицини (НЦРМ) України, доктор медичних наук професор Володимир Бузунов. — Щороку Україна втрачає понад 3 тисячі учасників ліквідації аварії, 80% людей цієї категорії були, за даними медобстеження, 12 років тому здоровими — сьогодні ж до таких можна віднести лише 10%. У ліквідаторів помічено ріст захворюваності раком щитовидної і молочної залоз, лейкемії, після латентного періоду, що завершується, можливий спалах раку шлунка, стравоходу, товстої кишки. Ситуація ускладнюється тим, що на малі дози опромінення «нашаровано» промислове забруднення навколишнього середовища і погану якість життя. Небезпечним є і внутрішнє опромінення через місцеві рослинні та молочні продукти в забруднених внаслідок аварії регіонах. Існує багато наукових напрацювань про профілактичні продукти харчування, які блокують і виводять «брудні» речовини з організму, але впровадження їх наштовхується на одвічне: «Немає грошей!»
Багато з уражених, за спостереженнями професора, ігнорують запрошення на глибоке медобстеження, посилаючись на чудове самопочуття, і згадують про нього тільки в лікарні. На його думку, у значної частини людей сформувалася «зворотна» психологія — вони не хочуть бути здоровими, тому що в нинішніх соціально-економічних умовах вигідніше бути інвалідом з гарантованими пільгами і компенсаціями.
Разом з тим, за роки незалежності, за даними МінНС, Україна витратила майже $5 млрд. на розв’язання «чорнобильських» проблем і майже $3,3 млрд. — на соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок катастрофи: компенсації, пільги, закупівля медикаментів, оздоровлення, соціальний захист інвалідів і т. ін. На 2000 рік потреба у фінансуванні становить 7,5 млрд. грн., а бюджетом передбачено тільки 1,8 млрд. грн., повідомляє кореспондент Михайло ЗУБАР .
Внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні радіоактивно забруднено територію понад 54,6 тис. кв. км із щільністю забруднення цезієм більш ніж 1 кюрі/кв. км. На сьогоднішній день територія зони відчуження і зони обов’язкового відселення становить близько 260 тис. гектарів, з яких майже 126 тис. га — лісові масиви. Крім грунтів, забруднено водойми, що впадають у Дніпро і Київське водосховище, якими користуються 2/3 населення України. До зон радіоактивного забруднення було віднесено 2293 населених пунктів, з яких 76 перебували в зоні відчуження, 92 — в зоні обов’язкового відселення, 835 — у зоні гарантованого добровільного відселення. За станом на 1 січня 2000 року кількість так чи інакше потерпілих від катастрофи в Україні становила близько 3,5 млн. осіб.
Думку про майбутнє атомної енергетики «Дню» висловив екс-директор ЧАЕС Сергій ПАРАШИН:
— В чому основна складнiсть закриття ЧАЕС?
— Це складніша проблема, ніж може здатися на перший погляд. З одного боку, йдеться про вивід із енергосистеми лише невеликої її частки — у нас зараз працює 11 блоків ВВЕР по мільйону мегават, ще два менших. З точки зору перспективи, це закриття — не втрата. Але існує проблема, так би мовити, «всередині» станції. Зокрема, робочі місця (тільки на самій станції працюють близько 5 тис. осіб). Хочу підкреслити, що переважно проблеми енергетики є частинами більш загальної проблеми «хворої» економіки. Якби економіка країни знаходилася у стані стабільності, не виникало б більшості тих питань в енергетиці, які нам доводиться вирішувати сьогодні. Енергетику можна уподібнити до кровоносної системи в організмі народного господарства. При «захворюванні» вона страждає насамперед.
— Що стосується кадрових питань — чи актуальна для енергетики, зокрема, ядерної, проблема «втечі мізків», характерна для нинішньої України?
— Ця проблема була вельми істотною на початку 90-х років. Однак тепер вона може з’явитися знову. Річ у тому, що в Росії, наприклад, зараз виник попит на фахівців ядерної енергетики, оскільки там ведеться порівняно активне будівництво нових АЕС. На жаль, оплата праці цих фахівців у Росії вища, ніж у нас.
Що ж до безпеки АЕС, то атомна енергетика дійсно має негативний імідж в очах українського суспільства. А, отже, потрібно вдатися до конкретних дій, які покажуть безпеку галузі. Однак зараз усі зусилля спрямовано на те, щоб вивести енергетику з ями збитковості. Усе знову впирається у загальноекономічну кризу. Тобто, проблеми негативного іміджу ядерної енергетики лежать поза самою галуззю.
