Наприкінці вересня в Нью-Йорку пройде Генеральна Асамблея ООН найвищого рівня, на якій світові лідери обговорять хід реалізації Цілей розвитку тисячоліття. З відповідною Національною доповіддю, презентованою наприкінці минулого тижня в Києві (приємно, що для її ілюстрації широко використані фотороботи кореспондентів та учасників фотовиставок «Дня»), перед міжнародним співтовариством виступить Президент Віктор Янукович.
Виходячи з виконання Україною своїх зобов’язань, направлених на реалізацію прийнятих 2000 року в ООН цілей до 2015 року, автори цього документа проаналізували наслідки державної політики за останнє десятиліття і обѓрунтували оновлені завдання для уряду країни, які мають бути враховані в державних середньострокових програмах на цей період.
Цілі для України включають: подолання бідності, забезпечення якісної освіти впродовж життя, гендерної рівності, скорочення дитячої смертності, поліпшення здоров’я матерів, обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу і вихід на тенденцію до скорочення масштабів цих епідемій, а також на стійкий розвиток довкілля.
Якщо 2009 року частина громадян України, чиє середньодобове споживання (за паритетом купівельної спроможності) було нижче 4,5 долл., а 2010 року прогнозується 5 долл., то до 2015 року ця частка має скоротитися до 0,5%, тобто вдесятеро, і практично зникнути. За цей самий період частина населення, чиє споживання нижче рівня прожиткового мінімуму, повинна зменшитися з нинішніх (2009 року) 22% до 7%, тобто втричі. Закладена в основу доповіді нова матриця цілей розвитку для України дозволила використовувати амбітний оптимістичний підзаголовок «Ми можемо здолати бідність».
Але хіба мало було в нашій історії різних красивих планів, які так і залишилися на папері? Автори доповіді про нові цілі об’єктивно й ретельно проаналізували хід виконання завдань, поставлених на попередні десять років, і дійшли висновку, що позитивний ефект від економічного зростання в 1999 — 2008 роках дозволив зменшити масштаби абсолютної бідності. Проте він, на їхню думку, не вплинув на ситуацію з бідністю відносною, оскільки процес розшарування за прибутками зупинити не вдалося. Тенденції нерівності, що виникли в 90-х роках, усе більше укорінялися. Як вважають автори, політика подолання бідності, що реалізувалася в Україні з 2001 року, не принесла очікуваних результатів — за весь подальший період не були вирішені дві основні проблеми: скорочення ризиків бідності серед сімей з дітьми і серед сільського населення, яке за цим показником відокремлене від городян справжньою прірвою. Серед домогосподарств без дітей найгірша ситуація традиційно спостерігається там, де всі їхні члени старші 75 років. 2008 року тут зафіксований найвищий за період із 2000 року рівень бідності — 29%, що, на думку розробників доповіді, прямо вказує на зниження купівельної спроможності мінімальних пенсійних виплат.
Які рекомендації в боротьбі з бідністю дає уряду доповідь про цілі тисячоліття для України? Зокрема, йдеться про те, що не можна обкладати податками прибутки в межах прожиткового мінімуму; що потрібно впровадити низку податків на багатство, зайву нерухомість, спадок тощо. Уряду рекомендується підвищити адресність соціальної підтримки незаможних верств населення, ефективніше використовувати кошти, що виділяються на ці цілі.
Цікаві доповнення до аналізу втілення цілей розвитку тисячоліття в Україні зробила директор Інституту демографії та соціальних досліджень, академік НАНУ Ела Лібанова. Вона зіставила виконання цих цілей з інноваційними вимірами, зокрема, з індексом людського розвитку. За її словами, в Україні цей показник складає зараз 0,796, що вище, ніж у середньому у світі, проте нижче, ніж у країнах Центральної та Східної Європи і СНД. В економічно розвинених країнах, за словами експерта, цей індекс досягає 0,932, у країнах Центральної та Східної Європи й СНД — 0,821.
Разом із тим, індекс рівня освіти в Україні — 0,96. «Ми виграємо в багатьох країн, які входять до першої групи, — у Швейцарії, Великої Британії, Ліхтенштейну, Японії. Тобто за рівнем освіти, за кількісними показниками начебто все просто чудово», — зазначає Лібанова і також підкреслює, що за індексом освіти Україна випереджає всі країни з середнім рівнем розвитку людського потенціалу, до групи яких входить.
При цьому соціолог і демограф наголошує, що Україна істотно відстає від розвинених країн за середньою тривалістю життя, тоді як 1960 року наша країна займала сьоме місце у світі за цим показником і випереджала навіть Японію та Німеччину. Зараз вона на передостанньому місці серед країн Центральної та Східної Європи. Лібанова не без сарказму зауважує, що «у світі немає жодної країни, де люди жили б довго, але погано».
