Масові звільнення, надлишкова робоча сила, економічна криза... Ці словосполучення в останні тижні найчастіше «маячать» на шпальтах газет та інтернет-сторінках. Хочеш-не-хочеш — починаєш перейматися глобальною кризою та рахувати купюри у своєму гаманці. Чи є насправді підстави для хвилювання і чи загрожують окремо кожному з нас процеси, охрещені ЗМІ та експертами «світовим обвалом економіки»?
«Більше половини працівників ВАТ «Луцький автозавод» зараз перебуває у вимушених відпустках» — така інформація днями з’явилася на одному з українських інформаційних порталів і була швидко розтиражована іншими ЗМІ. «Подібна ситуація спостерігається сьогодні й на інших великих промислових підприємствах Волині», — резюмував власкор порталу, пов’язавши таку ситуацію з економічною кризою та «руйнуванням промисловості». Як повідомив «Дню» прес-секретар корпорації «Богдан», до складу якої входить Луцький автозавод, Сергій Красуля, справді 300 працівників заводу було відправлено у позапланові оплачувані (!) відпустки на декілька днів. Такі дії було проведено не внаслідок економічної кризи, як повідомлялося у згаданій інформації, а, за словами Сергія Красулі, через тимчасове зменшення обсягів продукції в рамках оптимізації виробництва задля попередження можливих наслідків кризи. Звільнення на підприємстві не плануються взагалі. А зарплатня, можливо, переглядатиметься, причому виключно у керівників. Це лише один приклад із безлічі інформацій, що з’являються останнім часом. Істерія навколо можливого безробіття, що проглядається в них, часто виглядає безпідставною. Поки.
Іншої думки генеральний директор Федерації роботодавців України Володимир Грищенко. У нього вже не викликає сумнівів той факт, що обсяги виробництва в України стрімко скорочуватимуться. Відповідно — буде скорочуватися кількість робочих місць, особливо в хімічній, машинобудівній промисловості, будівництві, металургії, банківській сфері. Безперечно, це відобразиться й на платоспроможності роботодавців. За словами Володимира Грищенка, стабілізувати ситуацію можна лише на рівні дій уряду. Федерацією роботодавців України понад півтора тижня тому було внесено до Кабміну пропозиції щодо таких регуляторних дій, проте... Проте реакції від уряду не дочекалися досі — там зараз інші пріоритети. Кожен керівник на сьогодні розробляє свій план антикризових заходів, щоб мінімізувати втрати. Тож підстави для оптимізму ще лишаються, але оптимізм цей залежить лише від винахідливості топ-менеджерів.
Ольга ДЕМ’ЯНЧУК, завідувач кафедри фінансів Національного університету «Острозька академія», кандидат економічних наук, доцент:
— Інформаційне середовище, безперечно, має вплив на економічні процеси, проте незначний. Основний фактор, який зараз реально впливає на стан ринку праці, — це скорочення обсягів виробництва, що завжди супроводжуються скороченням витрат на оплату праці. Наслідок — вимушені відпустки й навіть звільнення. Внаслідок загальносвітової тенденції до зменшення ціни на продукцію металургійного комплексу в Україні страждає металургія — рівень безробіття тут буде зростати. Те саме у хімічному комплексі. Інфляція буде сприяти тінізації заробітної плати. Робітники знову віддаватимуть перевагу неформальній зарплатні. Відповідно, виникнуть проблеми із відрахуваннями платежів у фонди соціального захисту, як наслідок — страждатиме сам найманий працівник, бо буде соціально незахищеним. Якщо говорити про економічний прогноз, то зі зменшенням зростання ВВП природно зростатиме рівень безробіття. Хоча він і зараз не є низьким. Ті дані, які подає Держкомстат, — на рівні 3,7% — не відповідають дійсності. Реальний рівень набагато вищий, особливо в сфері сільського господарства.
Потрібно нарощувати обсяги державного фінансування виробництва, а не лише банківської сфери, як у нас відбувається сьогодні. Потрібно надавати пільгові кредити для модернізації, для розробки програм енергозбереження у виробничій промисловості, щоб вічизняна продукція ставала конкурентоздатною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Якщо стабілізувати лише банківський сектор і знову відтворити кредити, які підтримують не національного виробника (бо через споживчі кредити ми купуємо імпортовану продукцію), це вкотре потягне за собою виток інфляції.
