Цукор з «Великої дороги»...

А загалом життя нового уряду — не цукор. Некомпетентність аграрного й економічного блоку, якою миттю скористалися торговці, плюс зниження обсягів дешевої контрабанди — такі головні причини цукрової кризи, які вчора встановили кореспонденти «Дня» в результаті невеликого розслідування на цукровому ринку.

Середній рівень роздрібних цін на цукор в Україні в першій декаді липня підвищився на 7,2% — з 4,3 до 4,61 грн. за кілограм, повідомило Міністерство економіки з посиланням на Державну інспекцію з контролю над цінами. Щоправда, для міністрів збитки від цього переважно репутаційні, що переконливо свідчить про те, що між ними немає ні єдності, ні вміння працювати системно. Цього разу не вдається вирішувати проблеми навіть і в пожежному порядку. Схоже, мало кого вже цікавить зростаючий рівень інфляції, а тим паче, насущні інтереси населення, яке, на відміну від країн Європи, все ще кустарно заготовляє на зиму, як і за радянських часів, консерви та варення. Цукор слугує основним консервантом і дуже запитаний у цей період, коли в садах і городах дозрівають і з'являються на ринку ягоди та фрукти. Але за прогнозами фахівців цукрові ціни в нинішніх умовах ще не досягли межі та підвищуватимуться й надалі.

Що робити? Відповідь очевидна. У цій ситуації в бій за інтереси громадян та уряду (очевидно, що з кожною новою кризою лави його прихильників зменшуватимуться) мав би вступити Держрезерв і провести інтервенцію дешевого державного цукру. Але він, усупереч здоровому глузду, бездіяльний. Учора голова аграрного комітету ВР Іван Томич навіть дивувався з цього приводу на засіданні Національного прес-клубу реформ.

За словами головного фермера країни, є дані, що на сьогодні Держрезерв не володіє запасами цукру, попри те, що Мінагрополітики та Мінекономіки підтверджують його запаси на рівні 700 тисяч тонн.

Замість Держрезерву інтервенцією, але лише словесною, зайнялося Мінагрополітики. Міністр Олександр Баранівський усупереч фактам заявив, що «цукор падає в ціні, і вона знижуватиметься, бо ті, хто тримав цукор, розуміють, що незабаром почнеться сезон переробки буряків нового врожаю». На жаль, міністр явно видає бажане за дійсність. На Одеській трасі, де вчора побували кореспонденти «Дня», лише за останній день, за словами продавців цукру, його ціна піднялася на 10 гривень за мішок.

Вербальна атака на ринок — це, певною мірою, безумовно, вірний розрахунок. Проте останнім часом міністри уряду Тимошенко на цю тему наговорили вже стільки, що негативного впливу на ринок із одного кроку не подолати. Мабуть, найшкідливішою для стану ринку була дискусія із взаємними обвинуваченнями між міністрами економіки й аграрної політики. Причому обидва обвинувачували ще й комерційні структури, які нібито притримують цукор для того, щоб продати його потім за монопольно високою ціною. Притягли до відповіді навіть Антимонопольний комітет, який мовчав до найостаннішого моменту та, схоже, не обізнаний із «лінією партії», він миттєво відреагував заявою про відсутність монопольної змови. Це не виключає, що після відповідних вказівок, як було за часів бензинової кризи, він «змовників» усе ж таки виявить.

Тим часом експерт цього ринку, якому «День» має всі підстави цілком довіряти, з міністрами не погоджується. За його словами, зараз у країні цукру практично немає, принаймні товарних партій, які могли б вплинути на ціну. Усе це він пояснює дуже просто. Україна виробляє півтора мільйона тонн цукру на рік. А споживає зазвичай близько двох (у середньому по 40—45 кілограмів на людину). «Якщо ми не завозимо хоч би 200—300 тисяч тонн, то для внутрішнього споживання (не враховуючи експорту) цукру не вистачає». Але завозити цукор-сирець, на думку експерта, треба не в липні (у нас мито 300 євро за тонну практично заборонне), а в березні, коли на міжнародній біржі найнижчі ціни. А у зв’язку з тим, що уряд і парламент не приймають відповідного рішення, і не вставляють до бюджету витрати на імпорт цукру, влітку український виробник, якому в цей момент загрожує завезення імпортного цукру, як сказав співрозмовник «Дня», починає нервувати, оскільки боїться, що цукор із тростини зіб’є ціну на буряковий. Тому цукру сьогодні немає взагалі, а ціна на нього 5,5 гривні за кілограм у магазині та 4,5 гривні оптова. І розмови Мінсільгоспу з Мінекономіки про те, що цукор хтось тримає, — неправда. Є лише той, який ми називаємо «цукор на горищі», — сказав фахівець. На його думку, винна в усьому неправильна державна політика, тоді як перепалка між міністрами, яку ми спостерігаємо з цукрового питання, це, на його думку, «особисті речі, що не мають нічого спільного з економікою». «Економіка вимагає від нас, — сказав експерт, — підраховувати баланс «цукру», як ми підраховуємо зараз баланс зерна. Раніше ввозили 300—400 тисяч тонн контрабандного цукру, а зараз кран на митниці прикрутили до 50—100 тисяч. У цьому багато в чому полягає другий компонент проблеми. Природно, парламентські лобісти бурякового цукру вже не хочуть нічого завозити. І цукру вже не буде, оскільки парламент вирушив на канікули, а уряд сам не може знизити мито».

Секретар парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Олег Юхновський постарався відвести від Верховної Ради підозри в організації солодкої кризи: «Парламент протягом кількох років обвинувачували в тому, що він приймає рішення про ввезення цукру-сирцю, і в результаті відбувається перенасичування ринку, страждають заводи та бурякосійні господарства». Народний депутат пояснив, що сезонне підвищення попиту та відповідне зростання ціни — ситуація прогнозована з досвіду всіх попередніх років. Не менш прогнозованим, на його думку, є й бажання комерційних структур заробити на цьому й одночасно стимулювати рішення про пільгове завезення цукру. Але головним народний депутат також вважає баланс ринку цукру, як і інших ринків, яким уряд практично не займається, чим і спровокував кризу. Юхновський назвав незграбними дії, а, точніше, бездіяльність Держрезерву, що мав, на його думку, підготуватися до цієї «абсолютно прогнозованої ситуації».

КОМЕНТАРІ

Микола КЛЮКІН, голова правління ВАТ «Саливонківський цукровий завод»:

Ми, виробничники, не займаємося ціновою політикою. Собівартість нашого цукру була найнижча в Україні — 1495 грн. за тонну, а продавали ми його здебільшого за 2370 грн. за тонну, піднявши ціну на останню партію в червні до 3250. Тепер цукру в нас немає, ми готуємося до нового сезону. Але оскільки попит є, то ціни підвищуються автоматично. Минулого року оптова ціна не піднімалася вище 3 грн. за кілограм.

Щодо того, що великі компанії притримують цукор... А чого можна було чекати? Верховна Рада не ухвалила закон про ввезення цукру-сирцю. Внутрішні запаси цукру вже закінчуються, а оскільки зарплати й пенсії були підвищені, споживання цукру на душу населення збільшилося. Оператори просто побоялися, що вони не зможуть забезпечити потребу ринку в цукрі. Ось ціни й підскочили. Просто треба мати в державі певний резерв для інтервенції. Це має бути на всіх ринках. А змови, на мою думку, не могло бути. Штучно завищувати ціни небезпечно — якщо я сьогодні не продам за 4 грн., завтра в мене можуть не купити й за 3 грн. Цукрові буряки вимагають великих витрат праці та видатків. Із ними сьогодні працюють лише патріоти. Хоч це й дуже вигідно. Ми, наприклад, отримали з кожного гектара до 3 тис. грн. прибутку. Такого не дає практично жодна культура. Проблемою для нас є мінімальна оптова ціна (2,37 грн. за кг). Саме у зв’язку з її існуванням ввезення цукру могло б підкосити ті заводи, — а їх 120 у країні, — собівартість виробництва цукру в яких за 2 тисячі грн., плюс транспортні витрати та ПДВ. Якщо ввезти цукор за таку ж ціну, то ці підприємства, а їх 50-60, працюватимуть собі на збитки. На мій погляд, оптимальною ціною було б 3-3,5 грн. за кг.

Михайло СПІВАК, голова правління ВАТ «Теофіпольський цукровий завод» (Хмельницька область):

— Об’єктивних причин для подорожчання цукру не було. Теофіпольський завод, виробивши торік 24 тисячі тонн солодкого продукту (третина всіх обсягів у Хмельницькій області); продавав гуртовим покупцям по 2,4 гривні за кілограм без збитку для себе. Потім, коли цукор на ринку почав дорожчати, не втратили можливості заробити більше — підвищили ціну до 3,8 гривні.

Підвищували б, як усі, й надалі. Однак уже немає на що. Продали все і готуємося до нового сезону цукроваріння. Цукор купили комерційні структури, ті, які мали фінансові можливості. Мабуть, вони й роблять погоду — політичну, економічну. Якби було відповідне регулювання, то цього, гадаю, не сталося б. Уряд міг би впливати на цей процес. Уряд повинен шукати шляхи власного виробництва цукру, збуту за межами держави. Можливості для цього є — родючі землі, потужності для переробки цукрових буряків.

Натомість — стихія. Тому, можливо, хтось вирішив показати владі, хто, як кажуть у народі, в хаті хазяїн. Влада ж не передбачила, не зробила відповідні кроки, аби протистояти лихим намірам. Чи могла? Вважаю, що могла. Мабуть, не набула досвіду, не виробила і, сказати б, не нав’язала, кому треба, правила чесної гри. Однак — це гіпотеза із далекого від столиці Теофіполя.

Можливо, хтось дуже воліє ввезти у країну цукор-сирець, дуже дешеву сировину. Це буде тяжкий удар по вітчизняному виробнику, натомість — шалені прибутки для того, хто цього дуже воліє. Свого часу в області було 17 цукрових заводів. Передбачається, що новий сезон почнуть на дев’ятьох. На п’ятьох уже ніколи не почнуть. З оцих підприємств вивезли устаткування, здали у металобрухт. Галузь пожинає гіркі плоди хибних підходів.

Є проблема сировини власного виробництва для цукроварень. Аби не опинитися, як кажуть, на голодному пайку, акціонери Теофіпольського цукрового заводу інвестували у вирощування цукрових буряків 21 мільйон гривень. Отож, до Теофіполя повезуть урожай із господарств п’ятьох районів області. Про ціну на буряк ще не знаємо — чекаємо відповідних урядових рішень. Вона ж, оця ціна, біде справляти визначальний вплив на затрати для виробництва солодких кристалів. До нового сезону цукроваріння ще залишилося два місяці...

Володимир МАЗУР, директор ТОВ Кордишівський цукровий завод «Ісокдіана» у Вінницькій області:

— Наскільки мені відомо, минулого сезону в Україні вироблено достатньо цукру для внутрішніх потреб. І нинішня ситуація з підвищенням ціни бере початок з осені минулого року. Тому що сезон цукроваріння у сільгосппідприємствах співпадає з так званою другою весною. Треба і озимину засіяти, і на зяб виорати, і силосувати, і той самий буряк збирати, перевозити на завод. Гостро постає питання паливно-мастильних матеріалів, добрив, насіння, запчастин. На все це необхідні кошти. «Грошове» джерело єдине — реалізація цукру. Заводи працюють на давальницькій сировині і лише близько 35 відсотків цукру залишається у них. Решту — 65 відсотків — постачальники сировини, тобто сільськогосподарські підприємства, забирають і продають. До речі, як правило, вимушено. А хто може купити? Звичайно, ті, хто мають гроші — перекупники. Скупивши цукор і дочекавшись нового сезону, вони нині диктують ціни за власним бажанням. Нинішня ситуація, напевно, комусь потрібна і вигідна.

Сьогодні назад ціни не повернути, але надалі її треба врегулювати, не проґавивши новий сезон цукроваріння. Це завдання для уряду, і тут питання виключно політичні. Ми виробимо товар, але як поведуть ціну, залежить вже не від нас. Закупівля в держрезерв, як першочерговий крок і відпрацювання державної програми цукрової галузі — єдині можливі варіанти для стабілізації і налагодження розвитку. В програмі необхідно прописати все: вартість пального, насіння, добрив і вихід цукру, і його ціну. До того ж така програма за своїми цифрами має бути різна для кожного регіону, бо вартість вирощування буряків на Вінниччині і, наприклад, у Сумах різна.

Михайло НЕЧИПОРУК, директор ТОВ СП «Нива» (Дубенський цукровий завод на Рівненщині):

— Нині на 30 відсотків зросла вартість газу, у півтора раза збільшилась вартість автоперевезень, окрім того, в порівнянні з минулим роком на 50 відсотків зросла вартість паливно-мастильних матеріалів. Якщо сьогодні господарства будуть здавати нам цукровий буряк по 170 гривень, тобто як зазначено в постанові, вони працюватимуть у збиток. Переконаний, якщо не буде росту ціни на цукор в межах 3,50 грн — 4 грн., цукрова галузь приречена. Адже виробництво самої сировини залежить від її вартості та дегестії. Враховуючи, що сьогодні вартість добрив зросла у два рази, господарства не матимуть змоги вкласти в посіви добрива, яких вимагає технологія. Що, в свою чергу, призведе до одержання неякісної сировини.

Перспективи розвитку цукрової галузі керівник підприємства вбачає у зацікавленні державою підприємств шляхом дотації. Лише за умови компенсації господарству вартості сировини в межах 30 гривень за 1 тонну існує можливість залишити ціни на нинішньому рівні.

Сьогодні ми маємо вартість тонни цукру в Європі — 600 у. о., на Лондонській біржі — 290 у.о., для порівняння — ціна українського цукру становить 800 у.о. В контексті порівняння хотілося б зауважити, що подібна ситуація із ціною склалася далеко не тому, що у нас в державі брак цукру. Якби держава зуміла в період виробництва забрати цукор за певною ціною, вона б мала змогу регулювати ціну. Якщо ж сьогодні в держрезерві немає цукру — держава не може втрутитись у регулювання цін.

Нині в Україні успішно діють трейдери, які скуповують цукор. Це дозволяє їм штучно тримати ціну та демонструвати, що цукру в державі немає. Тобто кошти, які повинні були заробити заводи та безпосередньо держава, осідають у кишенях перекупників, які жодним чином не причетні до виробництва.

Михайло СРИЦЬКИЙ, директор ЗАТ «Одеська цукрова компанія»:

— Минулого року цукор трейдери скуповували у величезній кількості. А держава закуповувала цукор у Держрезерв за цінами, нижчими за ринкові. У результаті сьогодні в нього не виявилося запасу, який легко дозволив би вирішити питання наповнення ринку та знизити ціни на цукор для споживача. Хоча на сьогодні, на мою думку, відсутній і ажіотажний попит на цей продукт, й особливий дефіцит на ринку. Кілька десятків тисяч тонн буряків, яких цього року недорахувався уряд, не можуть бути визначальним чинником для такого різкого подорожчання продукту. Можливо, ситуація навколо цукру роздувається штучно. Можливо, на неї вплинуло посилювання митного контролю, введене Кабміном. Адже не таємниця, що значна частина цукру надходила в Україну контрабандним шляхом. Але сьогодні головне запитання не «чому?», а «що робити?». На мій погляд, треба переробляти сирець, вводити додаткову кількість цукру на ринок, встановити квотний режим. Власне, те, що пропонує уряд та проти чого так активно заперечує парламент. З одного боку, ввезення цукру-сирцю може боляче вдарити по українському виробнику цукрових буряків, оскільки ця сировина набагато дешевша. Але, з іншого боку, треба зробити все, щоб не постраждав споживач. Треба спершу вирішити проблему, а потім планово піднімати вітчизняне сільське господарство. Однаково за кілька місяців усі біди, які нагромадилися протягом багатьох років, не вирішити. А частку прибутку від ввезеного за квотою цукру можна було б спрямувати на компенсацію витрат нашого сільгоспвиробника. Добре на сьогодні відпрацьована й давальницька схема. Ухвалений так званий «Закон про 90 днів», що повинен суттєво полегшити життя підприємствам, зайнятим переробкою, і нашому підприємству зокрема. Наш завод вимушено простоює вже майже рік. Колишній уряд відпускав нам на ввезення сирцю, переробку та вивіз готової продукції лише тридцять днів. Термін просто нереальний. До того ж не було квотного ввезення. Сьогодні в нас з’явилися реальні перспективи та реальні контракти.