Ми раді, що багато чого за ці роки вдалося здійснити. І нас у цьому переконують листи наших читачів, особливо тих, які з самого початку підтримують нас. Так, Володя Пиріг із Брісбейна (Австралія) у своєму листі дякує колективовi дайджесту за можливість отримувати свіжі новини з України. А Мігель Феняк із Вайлда (Аргентина) написав, що не зміг у супермаркеті купити карту України, але, втім, дайджест для нього — джерело інформації про нашу країну, і він хотів би публікувати наші матеріали у місцевій пресі. Американець українського походження Майкл Каммінгс віддає перевагу Інтернет- версії The Day , вважаючи її чудовою за об’ємом та за якістю інформації, що подається. Богдан Онишкевич із Нью-Йорка читає «День» українською, а дайджест дає читати своїм американським колегам. Ахилеш Упадхай із Катманду (Непал) розповів нам у своєму листі, що The Day допоміг відкрити йому для себе Україну і багатьом його співвітчизникам, які раніше вважали, що наша країна — це невідоме місце десь у східній Європі, куди їхні друзі і родичі їздять вивчати медицину та інженерну справу. Наші читачі — це і представники української діаспори практично у всьому світі, й іноземці, що мешкають в Україні, і наші співвітчизники, що вивчають англійську. І тому наш лозунг «Нас читають всі — від студента до дипломата» — це не тільки рекламний слоган. Для нас цінна будь-яка реакція нашого читача, і особливо ми уважні до критики, вважаючи, що саме конструктивна критика забезпечує творче зростання. І у цьому значенні дайджест дуже помітно виріс за ці чотири роки, не підстроюючись при цьому під читача, а захоплюючи його за собою, розвиваючи запропоновані ним теми, дискусії.
Чотири роки тому на рішення головного редактора «Дня» Лариси Івшиної запустити новий проект — щотижневий дайджест газети «День» англійською мовою — вплинуло те, що у газеті вже був співробітник, здатний його очолити і налагодити роботу. Людмила Гуменюк, яка стала редактором The Day , за освітою — філолог (англійську та французьку мови вона вивчала у Чернівецькому університеті). Вона швидко створила команду, яка складалася тоді з одного перекладача, консультанта-літредактора та технічного редактора, і почалася робота. У колонках наших колег — «батьків-фундаторів» дайджесту — ви прочитаєте про те, як важко було спочатку, як поступово налагоджувався технологічний процес, встановлювався робочий ритм. Однак у неймовірно короткі терміни вдалося настільки чітко налагодити «механізм» випуску дайджесту, що він запрацював, як швейцарський годинник. Крім керівництва цим проектом, Людмила знаходила час їздити на конференції та семінари і т.д. А у минулому році Люда Гуменюк поїхала у Шеффілдський університет, що у Великiй Британії, вивчати магістерський курс за спеціальністю «Політичні комунікації».
Колектив виправдав надії — і продовжує успішно працювати. Всім його членам ми запропонували виступити на цій сторінці. Думаємо, що читачам буде цікаво познайомитися з кожним особисто — і тепер, коли ви будете брати у руки дайджест, ви будете відчувати теплу енергію, вкладену нами у кожний випуск. The Day — це портрет країни, створений колективом професіоналів, об’єднаних єдиним (нехай це звучить пишномовно, але так воно і є) — любов’ю до України, бажанням дізнатися про неї як можна більше і допомогти справою. Все це об’єднує не тільки нас, але і наших читачів. Про це написала недавно нам на непоганій англійській мові школярка — кримська татарка: вона подякувала дайджесту за те, що він допомагає їй вивчати мову і за те, що газета розповідає про Україну всьому світовi. А Стів Фаллетті із Бостона (США) днями прислав нам лист: «Я з насолодою читаю вашу газету в Інтернеті англійською. Мені дуже подобається її дизайн, і її легко читати. Спасибі». Спасибі і вам, наші читачі. І хоч розклад виходу нашого дайджесту не змінюється — він буде продовжувати виходити раз на тиждень, — але ваші листи ми чекаємо кожного дня.
Марина ЗАМ’ЯТІНА, головний редактор The Day:
— Два з половиною роки тому я одночасно дізналася про існування в Україні газети англійською мовою, яка знайомить іноземних читачів із поглядом українських журналістів на події в Україні та світі, і про те, що цій газеті потрібен технічний редактор. На мою велику радість, мене прийняли на цю посаду, і я зрозуміла, якою цікавою може бути навіть суто технічна робота у такому проекті. Одна моя знайома, стомившись вислуховувати мої захоплення стосовно нової роботи, нагадала мені анекдот про людину, яка на пошті ставить штемпелі на листи. Коли її спитали, чи не втомлює одноманітна робота, вона з обуренням відповіла: «Що ви! Адже щодня на штемпелі нова дата!» Звичайно, у кожному нашому робочому тижні не тільки дата і номер чергового випуску The Day є новими.
Тепер моя робота — не тільки технічна, і щоранку я переглядаю свіжий номер «Дня», щоб визначити, які матеріали з нього зацікавлять наших англомовних читачів. І щоразу бачу в газеті або нове ім’я під статтею (це завжди цікаво, адже новий автор — це свіжий погляд, почерк, стиль), або якусь інформацію, якої не було ні в інших газетах, ні в телевізійних новинах напередодні, іноді — несподівану інтерпретацію якихось подій, які у всіх на слуху, іноді — розмову з людиною, про яку я раніше не знала, або знала, та не такою, якою вона з’явилася в інтерв’ю. Отримавши задоволення від газети, хочеться поділитися ним із читачами дайджесту — отже, статті віддаються перекладачам, від них — до Джеймса Мейса, а потім прямо на сторінки The Day , до читачів. І як приємно буває, коли потім із листа чи дзвінка читача дізнаєшся, що йому сподобалася саме та стаття, яку і ми вважали окрасою номера.
Як буде змінюватися наш дайджест надалі? Звичайно, хотілося б вірити, що тільки на краще! А загалом-то, мабуть, ми ж і так постійно змінюємося і розвиваємося, як разом із нашим «старшим братиком» (чи, швидше, батьком) — «Днем», так і самі по собі. Іноді щось підказують читачі: наприклад, було декілька побажань давати більше матеріалів про українську історію, цікавих розповідей про долі простих людей (у західній журналістиці навіть є для них спеціальний термін — «stories of human interest»). Або навіть такі дрібниці: включити до нашої «Афіші», у доповнення до театрів, концертних залів і галерей, програму одних-двох кінотеатрів. З’являються нові дизайнерські прийоми, які, на наш погляд, роблять сторінки газети приємнішими для очей і привертають увагу до текстів. Ще одна зміна, яка, проте, швидше стосується «Дня»: за пропозицією головного редактора Лариси Івшиної вже декілька місяців щотижнева колонка нашого консультанта Дж. Мейса публікується у перекладі на сторінках української та російської газети, і, судячи з усього, українським читачам подобається не менше, ніж західним. Напевно, і у майбутньому щось буде змінюватися. Що саме? Побачимо разом із читачами. Але що-небудь новеньке завжди обов’язково буде. Не тільки «дата на штемпелі».
Наталя ПІОНТКОВСЬКА, технічний редактор The Day:
— Перше відчуття, що відразу охоплює мене при думці про дайджест, — це відчуття ритму. Ритму активної діяльності, який, як вир, втягує на початку робочого дня і потім визначає всю послідовність подальших дій працівників, їх пересування всередині редакції, контакти один з одним, роботу з найрізноманітнішою технікою.
Цей ритм — як каркас, утримує «будівлю» нашого дайджесту, наповненого інформаційними полями різних рівнів і змісту, що дають можливість одночасно перебувати в різних точках часу й простору, обговорювати найрізноманітніші теми з галузей політики, культури, соціології, історії, міжнародного життя, вчить швидко переключатися з однієї теми на іншу й навіть, при необхідності, використовувати при цьому знання трьох мов одночасно. Це — звичний для працівників дайджесту ритм життя й роботи.
Завжди зібрана й готова допомогти вирішити будь-яку проблему редактор Марина Зам’ятіна; стиліст Джеймс Мейс, якому ні за яких обставин не зраджує почуття гумору (його улюблений вигук у процесі читання матеріалів, що йдуть у дайджест, — «What?!!!», який супроводжується гучним реготом), робочі бджоли — перекладачі, які регулярно наповнюють перекладеними матеріалами інформаційні «стільники» редакційних комп’ютерів, і, звичайно ж, дизайнери комп’ютерної верстки, що надають внутрішньому змістові дайджесту його зовнішньої форми, безперечно, володіючи певною магією, здійснюють таїнство перетворення матеріалів щоденної всеукраїнської газети «День» на англомовний щотижневий дайджест The Day
, який читається в усьому світі, і, таким чином, вже впливає на ритм життя всього світу. Прямо дух захоплює!
Тепер, вже півтора року, в цьому ритмі працюю і я. А щоб бути, треба відповідати вимогам. Користуючись нагодою, обіцяю — старатимуся!
Професор Джеймс Е. МЕЙС, консультант The Day:
— Моя перша зустріч із дайджестом The Day відбулася завдяки моєму другові, перекладачеві Юрієві Скляру, який зателефонував мені й запропонував представити мене Людмилі Гуменюк, першому редакторові проекту. Після нашої з нею розмови ми разом пішли до головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, щоб продовжити обговорення проекту. З самого початку мені стало ясно, що в цьому проекті я хочу брати участь. До цього я писав в основному для наукових часописів з меншим тиражем, і можливість писати для набагато більш широкої аудиторії була майже так само привабливого, як і більш широке завдання — допомогти повернути Україну до світового інтелектуального дискурсу, від якого вона була насильно відірвана з кінця 1920-х. Коли іноземці пишуть про Україну — це одне; але для людей за кордоном, які хочуть зрозуміти цю країну, виключно важливо читати те, що пишуть про неї українські журналісти, бачити її їхнiми очима раніше, аніж пропустити її через сприймання ззовні, і мати можливість робити це, не продираючись крізь мовний бар’єр. Єдина радість, яка може конкурувати з радістю навчати молодь, — це радість роботи з кращими перекладачами України, мета якої — зірвати мовну «залізну завісу», що розділяє культури. Я гадаю, що участь у такій роботі — це вагомий внесок у взаємозбагачення української культури та культури інших країн.
The Day зростав і розвивався разом зі своїм «батьком» — газетою «День»; мінялися люди, мінялися підходи. Єдине, що ніколи не мінялося і, гадаю, не зміниться, — це наша повсякчасна відданість якості, свободі преси, нескінченне прагнення підняти рівень обміну ідеями як в Україні, так і між Україною та іншим світом. Один випуск The Day виходить за другим, несучи нову інформацію, нове слово, нову ідею, нове розуміння. Існує безліч визначень журналістики, серед яких, мабуть, одне з найкращих — «література нашвидку». Життя йде, і встигати йти з ним у ногу — одне з найважчих і найбільш цікавих завдань. Я гадаю, що знайшов своє місце, і це місце — тут!
Тетяна КАЗАНСЬКА, дизайнер, «День»:
— Weekly digest газети «День» — це мій рятівник. Я вдячна долі, що працюю в газеті «День», і що головному редактору газети — Ларисі Олексіївні Івшиній, тоді — чотири роки тому — захотілося випускати цю потрібну англомовну газету. Люблю людей, з якими працюю, бажаю здоров’я і процвітання!
Олена ДУДКО, верстка, «День»:
— Дайджест народився на моїх очах. У ньому я працювала давно, але епізодично, коли потрібно було когось замінити. А постійно працюю з літа 2001 року. Дайджест — дуже цікава газета, і мені подобається його верстка і дизайн, навіть більше, ніж основної газети: він не закомплексований стандартними шрифтами, тут можна дати волю своїй фантазії у дизайні. Велике фото його дуже прикрашає. Дуже приємно працювати з Тетяною Казанською — від неї залежить, як буде виглядати газета. Для подальшого розвитку дайджесту, на мою думку, необхідно збільшувати його тираж і більше рекламувати, тому що багато хто про існування нашої газети просто не знає. Мені дуже приємно працювати у цьому колективі, хоч він і автономний, але все в ньому дуже чітко працює — матеріали подаються дуже організовано, і за весь час моєї роботи тут жодних проблем не було. Повторюся, але мені ще дуже подобається те, що тут немає консерватизму в підході до верстки.
Борис ГОНЧАРОВ, перекладач:
— Моїм першим враженням від газети було — що все тут робиться на високому професійному рівні. Журналісти, які пишуть для «Дня», мають власний своєрідний стиль, і це завжди є цікавим для перекладача у плані адекватного перекладу англійською мовою, оскільки ми завжди намагаємося зберегти індивідуальне творче обличчя кожного, одночасно не порушуючи норм англійської мови. І те, що наші переклади зазнають редакції висококласного фахівця, носія мови Дж. Мейса, слугує гарантією того, що наш «продукт» цілком придатний для англомовного читача. Крім того, він корисний і для студентів, які вивчають англійську мову, зокрема, тому, що з газети можна почерпнути відомості про те, як перекладаються англійською різноманітні українські реалії та терміни.
Найбільше мені подобається перекладати статті Клари Гудзик. Часто вони присвячені складним проблемам, містять багато інакомовностей, які, здавалося б, повинні ускладнювати роботу, але хід її думок настільки чіткий, що це прискорює і полегшує процес перекладу. Одночасно хотілося б побажати деяким журналістам дбайливіше ставитися до рідної мови, уникати шорсткостей та невиправдано довгих фраз.
Яким би хотілося бачити дайджест у майбутньому? Більш різноманітним як за оформленням (поєднання кольорового і чорно-білого друку, збільшення кількості ілюстрацій), так і за змістом — більше статей на міжнародні теми, про екологію, спорт. Цікавою для читача могла б стати колонка редакції, те, що в англомовних газетах називається editorial, де висловлюється думка редакції щодо однієї зі злободенних проблем, а також рубрика «Листи читачів». І ще одне побажання від мене особисто, і, думаю, до нього приєднаються інші люди зі слабким зором: збільшити шрифт!
Лариса ВИДОЛОБ, верстка, «День»:
— Я працюю в дайджесті з першого випуску. Щоб дайджест розвивався, потрібно просто працювати. Принаймні, у майбутньому він повинен бути не гіршим, ніж сьогодні. Тут мене тримає цікава і творча робота. Адже у дайджесті своєрідний дизайн, тут існує індивідуальний підхід до кожного номера, а ще тут дуже хороший колектив.
Юрій СКЛЯР, перекладач The Day:
— Моя перша зустріч із дайджестом була справді драматичною. Був пізній зимовий вечір, я щойно закінчив перекладати резолюцію Верховної Ради для свого товариша: його приятель, американський бізнесмен, попросив знайти ентузіаста, щоб зробити цю роботу. Йому це знадобилося для того, щоб вирішити, чи купувати квиток на найближчий літак до Штатів, чи ще є шанс отримати назад хоч би частину своїх тутешніх інвестицій (забудемо про дивіденди...). І ось я сидів перед комп’ютером, екран якого двоївся у мене в очах, намагаючись зібрати воєдино залишки мізків і знайти вихід із цього ступору: чи то випити склянку горілки, чи то стрибнути з балкона (шостий поверх). Тесса, однорічний ротвейлер, сиділа біля мого крісла і тикалася носом мені у ногу, дивлячись на мене зі співчуттям, на яке здатна тільки любляча собака. І тут пролунав телефонний дзвінок. Це була Людмила Гуменюк, яка сказала, що вони починають випускати англомовний дайджест на базі газети «День». Відверто кажучи, я ніколи не читаю пресу і лише зрідка переглядаю зведення новин — переважно тоді, коли вибухає черговий скандал. Але мені довелося побачити пару номерів цієї газети, і, на моє здивування, я виявив, що вона професійна і орієнтується передусім на інтелектуалів. Мені сподобалося те, що я почув від Людмили. Через пару днів ми зустрілися в її офісі, й у нас відбулася довга бесіда. Звичайно, було багато проблем, передусім — як набрати команду. Нам пощастило. Знайшлася людина, носій мови, яка могла зайнятися редактурою перекладів — професор Джеймс Мейс, мій давній друг. Отже, колеса закрутилися. Звичайно, перший випуск був просто катастрофою. Але ми сподівалися, що читачі зрозуміють. І вони зрозуміли, Господи їх благослови. Відтоді справи потроху йшли на краще. Однією з найгостріших проблем залишаються відмінності між західним і українським підходами до журналістики, головним чином, побудова статей. Українці багато в чому нагадують італійців, іноді тільки на середині історії стає зрозуміло, про що йдеться, і часто вони витрачають десять речень там, де можна було б обійтися двома. Хоч, можливо, я і помиляюся, адже з самого початку ідея полягала у тому, щоб зробити справжню українську газету доступною для англомовної аудиторії.
Одним словом, проект працює, і дайджест користується популярністю, судячи з редакційної пошти. І, що найважливіше, він допомагає людям за океаном (і в Європі, звичайно) зрозуміти, що наш випадок не безнадійний. Ми намагаємося щось зробити, щоб покращити ситуацію. Перспективи? Думаю, вони цілком оптимістичні — як для дайджесту, так і для країни. Я думаю, що б нам потрібно було додати до газети, то це колонку «Читач — газета» (я маю на увазі відповіді на читацькі листи). Нам потрібен постійний діалог. У газеті порушується багато тем, які представляють інтерес і для наших, і для зарубіжних читачів, є дуже хороші постійні автори, наприклад, Клара Гудзик. Перекладати її — завжди задоволення!
І останнє за порядком, але не за значенням: будь ласка, пам’ятайте, що цю газету робить буквально декілька людей, а отже, у ній можуть бути помилки, технічні й інші, але, повірте моєму слову, ми стараємося щосили!
Бажаю всім вдалого «Дня»!
