Аналіз взаємин опозиції та влади в Україні, починаючи з 1991 року, наводить на невеселі роздуми. Лише кілька років після проголошення незалежності патріотична частина нашого політикуму відділяла внутрішньополітичну боротьбу від боротьби за загальнодержавні українські інтереси. Якщо ж судити за тією інформацією, що виливалася в подальший час із України на голови іноземних споживачів, то наша країна перетворилася на подібність світового зла, яким був свого часу СРСР; адже коли за кордоном писали або говорили про Кучму та його режим, то мали на увазі всю Україну. Ні на Заході, ні на Сході ніхто не відділяв ім’я Кучми від усієї країни під назвою Україна.
Так, у той час у нас було справді багато неподобств (багато з них не зникли, а лише посилилися). Проте Кучма не вів таких жорстоких воєнних дій у своїй країні, як це робив Путін у Чечні. Так, правоохоронна система була вже тоді корумпованою, але якби вона була такою ж, як у Росії, то Юлію Тимошенко посадили б ще при Кучмі, як при Путіні посадили Ходорковського. Однак нічого цього, як і багато іншого, що відбулося в Росії, у нас не сталося. Проте Путін під час дружніх застіль із «другом Шредером» пробивав російські інтереси й зумів-таки купити «друга» за обіцянки солідно оплачуваної посади, а Кучму (а потім і Ющенка в останні два роки його президентства) більшість західних керівників піддали негласному дипломатичному остракізму — а разом із ними й Українську державу.
Україну свого часу «стратегічний союзник» президент Буш звинуватив у експорті забороненої зброї і обладнання в Ірак, після чого в ЗМІ на Заході почалася справжня антиукраїнська вакханалія. Читаючи або слухаючи в той час іноземні ЗМІ, не можна було не обурюватися — не на Кучму та його режим, а на Україну вішали всіх собак і робили висновок, що це абсолютно нецивілізована країна, яка нічого спільного не має з Європою. (До речі, США так і не вибачилися ні перед українською владою, ні перед українським народом за ту дезінформацію світової спільноти.) Щодуху допомагала іноземним ЗМІ й наша опозиція. Припущення і підозри негайно видавалися нею за істину, окремі випадки (нехай і часті) — за масові явища. Іноземні ЗМІ, як за командою, підхоплювали такі заяви нашої опозиції, додавали трохи від себе, а потім робили ще жорсткіші висновки стосовно України та її народу, тобто всіх нас, а не лише щодо режиму Кучми, президентства Ющенка або прем’єрства Тимошенко.
Поступово українські політики абсолютно забули про національні інтереси — головною для них стала боротьба за владу та власність, цьому завданню підпорядковані всі їхні дії. Якщо Росія починала чергову газову або іншу атаку на Україну, то кожна з крупних політичних сил прагнула дискредитувати не Росію, а своїх політичних опонентів усередині України й нашкодити, в першу чергу, їм — залишаючи поза увагою інтереси всієї України. Лише через це став можливий торішній провальний і кабальний газовий договір, а цього року — так звані харківські угоди, разом із подальшою здачею Росії нашої власності. Тимошенко свого часу зраділа, що своїм договором може нашкодити «регіонівським» олігархам, а її противники злораділи, що цим самим договором вона дискредитувала себе за рік до президентських виборів. За допомогою деяких нинішніх угод нова влада явно намагається в боротьбі проти української опозиції узяти собі в союзники кремлівський режим.
Головні політичні сили запекло борються одна з одною і виливають одна на одну цебри бруду. Само по собі це типово для країн із вільними виборами. Проте, слухаючи й читаючи заяви представників влади, можна подумати, що ми живемо в Сомалі, де опозиція перетворилася на бандитські формування і грабує всіх підряд — і на суші, і на морі. А якщо вірити представникам опозиції, то можна подумати, що Україна вже опустилася до рівня Центральноафриканської республіки тих її часів, коли відомий своєю екстравагантністю імператор Бокаса керівників переможеної опозиції смажив і поїдав у буквальному розумінні цих слів. І всі ці заяви робляться так голосно, щоб їх почули якнайдалі за кордоном.
Неймовірно небезпечно те, що союзників для боротьби із внутрішніми опонентами жителі наших земель зазвичай шукають серед чужоземців. Через це наші предки й годували іноземні армії ще з часів Рюрика, який прийшов із «далекого зарубіжжя» зі своєю дружиною. Взагалі, українці дуже люблять скаржитися іноземцям, шукати в них співчуття, просити поради, матеріальної допомоги... Це наша анахронічна риса. Слухаючи душевні звірення наших співгромадян перед чужоземцями, часто переживаєш гостре відчуття незручності.
Ми всі ще досі погано розуміємо, що існує в просторі кордон, за яким закінчується Кравчук, Кучма, Ющенко, Тимошенко або Янукович, а починається Україна. Ми часто не розуміємо або не хочемо розуміти, що були, бувають і траплятимуться ситуації, коли нам потрібно всім разом, не звертаючи уваги на внутрішні протиріччя, відбиватися, висловлюючись по-простому, «відгавкуватися» від іноземців, які бажають нам нашкодити матеріально або морально.
Хотілося б запевнити читачів (як людина непогано обізнана щодо доброго десятка іноземних країн і в Європі, і в Азії) — ми, українці, не такі вже й погані. Стверджую з усією відповідальністю: і в США, і в Європі, і в Китаї... і навіть у Німеччині, яка в нас вважається зразком якості, порядку й високої моралі, існує досить високий рівень корупції і злочинності, а в тій же Німеччині, наприклад, за останні два десятиліття сталося більше великих будівельних катастроф, ніж у нас, в Україні.
У демократичних (і недемократичних країнах) непогано навчилися маніпулювати інформацією, замовчувати скандальні факти у власній країні і власному середовищі, там уміють вчасно зам’яти назріваючий скандал. «Сильні світу цього» охоче і вміло використовують цей набір засобів навіть у найдемократичніших країнах. Завдання суспільства — не дати їм це робити. Громадськість на Заході бореться з цим явищем серйозно, поки що, загалом і в цілому, зі своїм завданням контролера за владою і капіталом хоча й насилу, але справляється. І в Україні дуже багато залежить від нас самих. Із-за кордону нам демократію та порядок не побудують і не збережуть, нам можуть лише трохи допомогти.
Так, у деяких сферах ми зайшли за червону межу, а подекуди зайшли навіть дуже далеко. Але українці лише 20 років тому звільнилися від багатовікової колоніальної залежності, та ще й пройшли через жорна казармового соціалізму, що перемелював український народ 70 років. Ми можемо швидко й відчутно виправити ситуацію, але лише якщо у важливих справах і влада, і опозиція відрізнятимуть загальнодержавні інтереси від своїх особистих, кланових і партійних. Поки ж і від влади, і від опозиції ми чуємо лише крик на весь світ про те, що все в нас страшно погано й буде ще гірше, якщо у владі будемо не «ми» або не «я».
Коли в німецькому аеропорту затримали одного з братів Кличків та ще й відібрали в нього дорогий годинник, то німецька опозиція не стала використовувати цей епізод для негайної атаки на Берлінську правлячу коаліцію, а разом з усіма чекала з’ясування обставин. А ось затримка в київському аеропорту Ніко Ланге, керівника українського відділення фонду Конрада Аденауера, негайно була оголошена деякими представниками нашої опозиції новим злочином «режиму Януковича» — ще до прояснення ситуації.
І щось під час недавнього незвичайно гострого білорусько-російського газового конфлікту ніхто не чув від білоруських опозиціонерів-демократів гнівних слів на адресу режиму Лукашенка, який ображає Москву. Це тому, що білоруська опозиція чітко розрізняє, де закінчується режим Лукашенка і починається Білорусь. У зв’язку з цим згадалося, як під час одного з газових українсько-російських конфліктів один наш і нині чинний політик, перебуваючи в Москві, заявив буквально наступне: «Україна не повинна шантажувати Росію в газовому питанні». Хороший патріот!
Міжнародна підтримка демократів усіх країн — це чудово, але лише якщо нею не прикриваються абсолютно егоїстичні інтереси окремих осіб, груп або цілих кланів і навіть країн.
Зовсім нещодавно я прочитав у інтернеті на порталі українського відділення фонду Конрада Аденауера статтю Ніко Ланге, того самого, якого українська влада змусила сидіти майже десять годин у аеропорту Києва, не впускаючи до України. Не знаючи, в чому була проблема, тому не можу судити, хто в цьому конфлікті був винен, але мені пана Ланге щиро шкода, і не хочеться, аби таке повторювалося. Проте, якщо якийсь солідний іноземець затриманий на нашому кордоні, то це не означає автоматично, що погані українці незаслужено образили хорошого іноземця. На жаль, іноземці, і навіть солідні, теж порушують українські закони й правила перетину кордону. Добре пам’ятаю випадок, розказаний мені моїми знайомими, про те, як один дуже шанований і солідний громадянин дуже демократичної країни, наш спільний знайомий, намагався перевезти велику й незадекларовану суму грошей через наш кордон у своїх... трусах. І йому це вдалося! Прогавили наші стражі кордону!
Стаття пана Ланге написана грунтовно. Керівник українського відділення відомого фонду дуже детально аналізував у ній сто днів правління Януковича й зробив досить критичні висновки про нашу владу.
Але інформація до роздуму! Відразу ж після прочитання цієї статті я відшукав у інтернеті портал московського відділення того ж фонду Конрада Аденауера. Ну, думаю, зараз тут стільки критичних матеріалів про Росію знайду — адже всьому освіченому світу зрозуміло, що в Росії панує авторитарний режим, лише злегка прикритий інжирним аркушиком демократії: і помірна опозиція там розгромлена, і парламент кишеньковий, і телебачення під суворим контролем, і незалежних журналістів гноблять, і мітинги не дозволяють або розганяють. Проте нічого, що хоч трохи нагадує критику, я на вищезгаданому порталі не знайшов. Навпаки, у мене склалося враження, що я читаю матеріали Фонду про його діяльність у зразкових з погляду демократичності Швейцарії, Швеції або Великої Британії: цікаві двосторонні конференції про роль демократії у суспільстві, проведені в дружній атмосфері, сприяння економічним і просто людським зв’язкам тощо. І жодної критики з боку німецьких демократів на адресу російського «національного лідера» або призначеного ним президента. Коли я, наприклад, читаю думки Олександра Рара, відомого німецького фахівця з Росії, висловлені ним під час перебування в Москві, то в мене з’являються сльози розчулення — хочеться все кинути й негайно перебратися до благословенної демократичної Росії.
Але це мене не здивувало. Якби пан Ланге або його колеги спробували, перебуваючи в Росії, дати об’єктивно-критичний відгук про діяльність Путіна (або Медведєва), то вилетіли б із Росії уже через кілька тижнів і більше б до неї не потрапили. З досвіду церковного служіння мені добре відомо, як швидко з Росії випроваджували лютеранських пасторів із Німеччини, які говорили не те, що було бажано Кремлю, або цікавилися не тим, чим потрібно, наприклад, війною в Чечні. І ось що цікаво: економічні й політичні зв’язки між Росією та Німеччиною, проте, все більше зміцнювалися і продовжують зміцнюватися й надалі. Значить, якщо є спільні економічні та політичні інтереси, то авторитарну колоду в російському оці можна й не помічати.
Саме тому в багатьох західних борців за демократію та громадянські свободи різко загострюється зір тільки-но вони поглянуть у бік України (або приїжджають до нас), але він значно слабшає, як тільки вони потрапляють до Росії або хоча б дивляться в її бік. Ці «зразкові» демократи знають — плюнь у Росію, а у відповідь підвищать ціни на газ... або не підпишуть вигідний контракт... або не дадуть високооплачуваної посади в системі «Газпрому»... або дружно плюнуть у відповідь... або просто виставлять з країни й більше ніколи не впустять. А ми, безперервно плюючи одне в одного, робимо заяви, які однозначно тлумачаться так: «Плюньте, будь ласка, в нас, українців, бо ми всі — така погань! Але лише плюйте, будь ласка, так, щоб у наших політичних противників потрапляло більше!»
ЦИТАТИ
МЗС УкраЇНИ: Фонди мають дотримуватися своїх статутів та законодавства України
Після скандалу з німецьким експертом у МЗС провели бесіди з представниками посольств Росії, США, Німеччини та Польщі щодо роботи некомерційних фондів, які координуються відповідними посольствами, повідомляє прес-служба МЗС. «Президент України, прем’єр-міністр України, міністр закордонних справ високо цінують той внесок, який міжнародні недержавні організації зробили в становлення та розвиток української демократії, ринкової економіки та громадянського суспільства. Такі інституції, як Фонд «Відродження», Фонд Фрідріха Еберта, Фонд Конрада Аденауера, Фонд Стефана Баторія та багато інших, послідовно надають істотну допомогу численним суспільно корисним ініціативам на загальноукраїнському та регіональному рівнях», — йдеться у повідомленні. В той же час зазначається: «Заступники міністра закордонних справ звернули увагу очільників дипломатичних установ США, Росії, Німеччини та Польщі на важливість неухильного дотримання відповідними неурядовими організаціями своїх статутних завдань та законодавства України».
Голова комітету Бундестагу: Iнцидент необхідно розслідувати
Голова комітету з питань Європи Бундестагу Німеччини Гунтер Кріхбаум в інтерв’ю Deutsche Welle закликав владу України з повною серйозністю поставитися до інциденту із затриманням в аеропорту «Бориспіль» керівника представництва Фонду Аденауера у Києві Ніко Ланге. «Важливо, аби зараз відбулося повноцінне розслідування інциденту. Ми дуже стурбовані. І це стосується не лише умов роботи німецьких фондів в Україні. Йдеться про значно більше. Йдеться насамперед про те, яке значення має свобода слова і вираження думки в Україні, яка постійно заявляє про прагнення наближатися до європейських стандартів. Свобода вираження думки потрібна не лише фондам, але й громадським організаціям, усім громадянам», — сказав Кріхбаум.
Опозиція: Влада принизила Україну
Лідер БЮТ Юлія Тимошенко переконана, що цей інцидент негативно позначиться на іміджі України в очах світової спільноти. «Я думаю, що дуже погано це вплине передусім на імідж країни. На таких прикладах світова спільнота формує своє враження про нову владу в Україні, про її критерії, про її базові цінності», — заявила Тимошенко в інтерв’ю Deutsche Welle. Також на офіційному сайті Юлії Тимошенко вона прокоментувала відсутність реакції офіційної влади в Україні на інцидент: «Думаю, це свідчить виключно про їхню причетність до інциденту. Все говорить на користь того, що це була спланована акція, що йдеться про абсолютно недемократичну відповідь, зокрема, на критичні зауваження на адресу цієї влади. І це свідчить також про те, що коли вони побачили реакцію, то банально злякалися й навіть не коментують події. Я думаю, що в Україні як у справді європейській країні не має бути таких випадків. Я хочу від імені всієї країни, попри те, що не причетна до всіх цих подій, вибачитися перед паном Ланге за те, що влада так принизила Україну».
