Учора російському президенту Володимиру Путіну вдалося в ході візиту до Тріполі розв’язати відразу два завдання. З одного боку, домогтися від лівійського керівництва списання старих радянських кредитів у обмін на багатомільярдні контракти для російських компаній. А з іншого боку — ще більше закріпитися на лівійському ринку.
Нагадаємо, що сума заборгованості, за російськими оцінками, становить $4,6 млрд. Лівія впродовж довгого часу не визнавала цього боргу, що заважало провести зустріч між лідерами обох країн, попри те, що Каддафі зробив пропозицію Путіну відвідати Лівію ще 2000 року. Тривалі переговори між двома країнами привели до домовленості про списання боргу в обмін на закупівлю Лівією в Росії воєнної техніки на ту ж суму.
Зрозуміло, що в підсумкових Політичній декларації та Декларації про наміри, які вчора були підписані у присутності Путіна і Каддафі воєнна угода не згадується. Однак напередодні міністр фінансів Олексій Кудрін заявив, що Росія спише воєнні кредити в обмін на багатомільярдні контракти для російських компаній. Минулого року Лівія виявила намір придбати чотири дивізіони зенітних ракетних систем далекої дії З 300ПМУ-2 і близько 20 зенітних ракетних комплексів близької дії «Тори-М1». Також заздалегідь обговорено поставки 12 винищувачів Су 35,12 винищувачів МіГ 29СМТ, партії учбово-бойових літаків Як-130 і вертольотів Ка-52, а також ремонт двох сторожових кораблів та одного малого ракетного корабля, поставлених раніше.
Слід зазначити, що й до цього візиту російські компанії активно працювали на лівійському ринку. Зокрема, «Газпром» і «Татнафта» вже освоюють шість нафтогазових родовищ на території Лівії.
А вчора Державна монополія ВАТ «Російські залізниці» уклала угоду з Лівією вартістю $3,16 млрд. на будівництво відрізка шляху між містами Сурт і Бенгазі. Крім того, «Газпром» підписав меморандум про співпрацю з «Національною нафтогазовою компанією Лівії».
Як візит Володимира Путіна може вплинути на українські плани збереження чи посилення присутності на ринку Лівії?
В’ячеслав ШВЕД, завідувач відділом досліджень країн Близького Сходу й Азійсько-Тихоокеанського регіону Національного інституту стратегічних досліджень, Київ:
— Перш за все, візит російського президента в Лівію є складовою частиною широкомасштабного стратегічного плану використання Росією близькосхідного напряму своєї зовнішньої політики для того, щоб перетворитися на супердержаву. Саме як раз через посилену роботу на близькосхідному напрямі, а також завдяки створенню стратегічного союзу Росії з усім ісламським світом Москва намагається сьогодні поновити принаймні ті позиції, які вона займала за часів існування Радянського Союзу. Лівія — порівняно новий напрямок російської зовнішньої політики. Там давно не було високопосадовців. Тому лівійський візит у першу чергу спрямований на серйозний прорив у військово-технічному напрямі. Очікується, що протягом цього візиту буде підписано угоду на постачання російського озброєння на суму $3 млрд. Окрім того, Лівія допускає російські енергетичні компанії до своїх нафтових і газових родовищ, а також до будівництва трубопроводів, які ведуть до Європи.
На мою думку, візит Путіна до Лівії є також одним із етапів реалізації створення газового картелю під домінуванням Росії. Вперше ця ідея була випробувана Путіним під час візиту до країн Перської затоки напередодні Мюнхенської конференції з питань безпеки у 2007 році. Цей картель планується використовувати як засіб енергетичного тиску Росії з метою не допустити зменшення впливу Москви на енергетику Європи. Iдеться про те, щоб мобілізувати газові ресурси Близького Сходу і таким чином зберегти домінування на газовому ринку Європи. Складається враження, що тактика Росії полягає в тому, щоб оточити Європу не лише зі сходу, але й із півдня енергетичними кліщами.
Я вважаю, що значною мірою сучасна активна діяльність Росії може нам дещо зашкодити за умови, якщо ми будемо більше говорити, ніж робити. І якщо ми не поставимося серйозно до розвитку наших стосунків з країнами Близькосхідного регіону і не будемо послідовно реалізовувати підписані раніше з Лівією угоди.
Росія діє настирливо і намагається прорватися до енергетичних ресурсів Близькосхідного регіону, щоб завоювати серйозну частину постачання енергоносіїв з Близького Сходу до Європи. І тим самим заволодіти серйозною долею середземноморського енергетичного ринку. Тому Україні доведеться крутитись, якщо вона хоче не залишитися на узбіччі цього процесу. Мені здається, що в Лівії ми втратили певний час. Ще 2003 року були укладені угоди щодо засвоєння великих ділянок нафтових родовищ. Але ми не знаємо, як ці родовища освоювалися нашим славним «Нафтогазом» і що ця компанія зробила там конкретного.
Я хотів би звернути увагу на те, що недавно уряд Іраку затвердив список 35-ти великих компаній, які починатимуть працювати на нафтогазовому ринку цієї країни. І серед них є російська компанія «Лукойл», яка братиме активну участь в освоєнні енергетичного ринку Іраку. А ми брали участь у миротворчій операції, а чи доклали достатньо зусиль, щоб перевести наші політичні позиції у конкретні економічні результати? Я вважаю, що Близький Схід є регіоном інтенсивної боротьби як великих, так і малих країн за те, щоб оволодіти своєю частиною енергетичного ринку і ресурсів. Нам потрібна якісно нова активна, цілеспрямована, системна робота з цим регіоном, який може відіграти серйозну роль у вирішенні питань диверсифікації постачання енергоресурсів в Україну, а також завоювання Україною серйозних позицій на світовому енергетичному ринку та у світовій економіці.
