Під час інтерв’ю газеті «День», яке з’явилося у числі за 5 липня цього року, мені поставили запитання, чи погоджуся я з твердженням, що в Україні немає опозиції. Після публікації моєї відповіді, що опозиція є, про що свідчать і опитування громадської думки, і труднощі, з якими стикається нинішній уряд при голосуванні запропонованих ним законів у Верховній Раді, деякі коментатори висловлювали здивування й шукали політичну мотивацію за моїм коментарем. Можу додати ще й те, що коли я запрошував у гості представників нинішньої опозиції, певні оглядачі також вважали це чимось надзвичайним. Мені видається, що це «здивування» стосовно офіційних американських контактів із опозицією випливає і решток викривленого уявлення про американську роль у тутешніх подіях минулого року і з усе ще неповного розуміння, як функціонує демократична культура. Що стосується залишків викривленого уявлення про нашу роль: під час українських президентських виборів минулого року Сполучені Штати мали лише один інтерес — у забезпеченні вільних і чесних виборів, аби український народ справді міг обрати свого наступного президента. Ми не мали фаворита серед кандидатів і рівним чином тісно контактували і з паном Ющенком, і з паном Януковичем. Звичайно, під час виборів сталися серйозні порушення, і ми на це вказували. Ми робили це не тому, що ставили на котрогось із кандидатів. Ми робили це тому, що вважали, що нашим інтересам відповідатиме, якщо Україна розвиватиметься як демократія. Для людей, які вважали — через партійні уподобання або через невігластво, — що США мали кандидата-фаворита на минулорічних виборах, мабуть, дивно бачити, що ми контактуємо із нинішньою опозицією. Але для усіх інших це зовсім не має бути дивним.
Будь-хто, хто ретельно вивчає демократію, розуміє, що протилежність інтересів і опонування партій одна одній є неминучою, необхідною часткою відкритого суспільства. Великі засновники Американської республіки розуміли, що люди не ангели. Всі рано чи пізно помиляються, й багато хто діє, виходячи із помилкових міркувань. А в декого бувають зовсім не доброчесні цілі й мотивації. Враховуючи це, американські державні мужі склали нашу конституцію як систему стримувань і противаг, яка широко розподіляла владу. Ми не обстоюємо прийняття власне американських форм демократії. Але будь-яка демократія вимагає механізмів, що унеможливлювали б монополізацію влади окремою людиною, партією, чи фракцією. Ефективна опозиція — ключ для запобігання такій монополії.
Це велика заслуга України, що в неї була така опозиція протягом кількох останніх років — навіть тоді, коли здавалося, що країна відходить від демократичного шляху розвитку. Сила попередньої опозиції й наполягання українського народу на тому, щоб його вибір у минулорічних виборах поважався, запобігли «викраденню» виборів.
Поворот до демократії в Україні за останні вісім місяців призвів до набагато тісніших американсько-українських відносин. Ми вітаємо політику Президента Ющенка з розвитку вільного ринку (хоча ми не приховували свого занепокоєння деякими заходами, що, здавалося, цьому суперечили) і руху до інтеграції у міжнародні та євроатлантичні структури. Але всі уряди, навіть найкваліфікованіші, із найкращими намірами, припускаються помилок. А в уряду, якому не протистоїть опозиція, в уряду, який контролює ЗМІ і громадянське суспільство, просто немає нікого, хто вказав би на його помилки. Уряд Ющенка відмінно попрацював задля зміцнення свободи ЗМІ, здобутої під час політичної кризи минулого року. Але навіть якщо преса вільна, демократичні суспільства потребують активної опозиції, яка б закликала владу відповідати за свої дії й пропонувала б громадянам альтернативну політику.
Є оглядачі, які визнають потребу мати опозицію, але заявляють, що нинішні партії якось не варті цього статусу. Щодо них висуваються звинувачення в корупції або ще гірше. Ми, звичайно, не пропонуємо виправдовувати злочинні діяння — й не твердимо, що в нас є якісь свідчення, що дозволяють нам робити якісь висновки. Але при цьому країни, як і люди, мають давати собі раду із тими обставинами, в яких вони опинилися. Нинішні опозиційні партії мають чималу підтримку серед електорату. З’являться, безумовно, й нові опозиційні партії із альтернативними програмами та ідеями. Треба, щоб в українському суспільстві існувала повага до них. Як відзначив Президент Ющенко в Донбасі 15 липня, опозиція має відігравати важливу роль в українській демократії.
Коли опозицію поважають, політика дещо позбувається своєї небезпечної гостроти. Ті, хто при владі, розуміють, що коли вони програють вибори, їхнє політичне життя й бізнесові перспективи не закінчуються. Отже, у них менше причин для фальсифікації результатів виборів, бо вони бачитимуть для себе пристойне майбутнє і поза владою. Я знаю високопосадових українських діячів, які, пішовши із займаних посад за попереднього уряду, мали проблеми зі знаходженням пристойної роботи. Навіть ті, хто може й хотів їх найняти, боялися це робити, бо не були впевнені, як відреагує влада. Ми сподіваємося, що цей старий шаблон залишиться там, де йому й місце, — у минулому.
Керівництво демократичної країни також зрозуміє, що маючи здатність працювати з опозицією, легше просувати свою програму через парламент. Ми, мабуть, трошки це бачили під час прийняття деяких законів, пов’язаних із питанням СОТ, на початку цього місяця. Для України настане чудовий день, коли можна буде не сумніватися, що провідні політики здатні переступати партійні розподільчі лінії, коли йдеться про добро для країни.
