Учора відзначали Міжнародний день театру. В цей день говорять і пишуть (в тому числі й ті, хто акторів бачив хіба що в кіні): «Увесь світ — театр, і люди в ньому — актори». Шкода: точне загалом спостереження давно вже перетворилося на банальність через часте й бездумне вживання. Річ не в тому, що цілий світ є театром, — радше, доки існує світ, доти і буде театр. Можна віднайти у глибоких джунглях поселення, де ніколи не бачили теле- чи кіноекрану і не мають своєї писемності; але там, напевно, є кілька обдарованих акторів, котрі просто за одним лиш їм відомим чуттям можуть грати, і грати переконливо. Нерідко такі члени племені стають жерцями, шаманами.
Власне, театр і народився в момент, коли з-поміж учасників ритуалу, релігійного дійства виокремилася група тих, що почали в усьому тому виконувати принципово нову, революційну роль глядачів. Великий давньогрецький театр спершу мав форму містерій, присвячених богам, від яких залежала доля і добробут громадян Еллади. Врешті-решт люди захотіли бачити більше, бачити наслідки тих звертань, так би мовити, механіку долі; тож і смертні, і боги стали персонажами великої гри, набагато переконливішої, аніж будь-які молитви.
Ба більше. Коли античний світ зруйнувався вщент, коли, здавалося б, Європу назавжди накрила похмура тінь середньовічного християнства, — все повторилося. Воно, звісно, добре боротися за спасіння душі, вистоюючи довжезні літургії; але ж треба якось і лукавого копнути, і з грішників покпинитися. Наприклад, показати в дійових особах, як дідько спокушає пияка — пити, а блудницю — блудити і як втручається сила небесна, всім роздаючи на горіхи. І мораль для пастви є, і люди до церкви йтимуть охочіше. Тож і стали бавитися у такі фарси й вертепи по храмах, згодом — на папертях, а далі — на міських майданах. Спочатку просто неба, а пізніше й будівлі зі сценами всередині з’явилися.
Тож не дивно, що хоча вже й кіно, і телебачення, і інтернет зайняли належні їм місця, однак жага ходити в ті будівлі і дивитись на ті сцени не зникає. Бо там зовсім інакша, давніша й потужніша енергія. Вона спалахує в кожному талановитому жесті, позаяк прадавнє змагання богів та героїв триває й досі, не припиняючись ані на мить.
Театр — то вічна, незборима матриця людства. Він був, і він буде. Скільки б катастроф і бід нас не спіткало, серед будь-якої, найстрашнішої руїни — завжди знайдеться місце для килимка та двох акторів, — а той, що вижив, забуде про все на світі, окрім того, що робитимуть ті двоє.
