Шокуючою звісткою вчорашнього дня стало ще одне вето Президента й ще одне його подолання парламентом. І тут головне навіть не те, що таким чином набути чинності може закон про Кабінет Міністрів, який значною мірою є завершальним для розподілу повноважень у системі виконавчої влади. Значно важливішими є досить певні ознаки нової політичної ситуації, в якій правляча коаліція, цілком можливо, отримала вже не ситуативну, а системну підтримку другої за чисельністю парламентської фракції — БЮТ. При такому розкладі сил коаліція (зробивши відповідні поступки головній опозиційній силі) отримує ледь не всю повноту влади...
Другим шоком для країни є крах надій на співробітництво коаліції, уряду й Президента. Мікропотепління у відносинах, про яке можна було багато говорити після відомої трьохсторонньої зустрічі у верхах, тривало дуже недовго й вилилося в подальшу ескалацію напруженості, наслідки якої сьогодні досить складно передбачити. Власне, з позицій сьогоднішнього дня навіть і безпосередньо це потепління можна розглядати як елемент паніки, яка виникла в Секретаріаті глави держави після того як парламент подолав президентське вето на мораторій на продаж землі сільгосппризначення. У таких випадках у штабах зауважують: потрібно щось робити. І сторони терміново сіли за стіл переговорів, немов би відсунувши на цей час на другий план «яструбів» у власних таборах.
Учорашній день засвідчив, що вони вийшли з окопів і не збираються залишати без реакції жодного кроку протилежної сторони. Мабуть, першим порушив перемир’я своїм вето на закон про Кабмін і на низку інших, ухвалених парламентом законів, Президент. Але він, очевидно, до останнього моменту не очікував, що Юлія Тимошенко з товаришами зважиться підтримати коаліцію не тільки одноразово, але й системно. Тепер президентська сторона в скрутній ситуації й може сподіватися лише на бездіяльний поки що Конституційний Суд, який, можливо, деморалізований через інформацію (або дезинформацію?) про мільйонні хабарі, а також на силові структури. Але й тут коаліція наступає вельми напористо (опозиція використовує синонім — нахраписто). Учора парламент призначив нового віце-прем’єра — Володимира Радченка, який займатиметься силовими органами. Він заявив про намір припинити «хаотичну постановку питань» перед силовими структурами й висловився за необхідність реформування Збройних сил, а серед своїх першочергових завдань назвав проведення координаційної роботи з усіма силовими відомствами для того, щоб закони в Україні виконувалися.
Щоправда, в Секретаріаті Президента відповідна фігура в особі Арсенія Яценюка, підкріплена зміщеним з посади голови СБУ Дріжчаним, уже була. Але, мабуть, ці люди перебувають у різних категоріях. І їхній вплив на силові структури, навіть у співвідношенні 2:1, незрівнянний. Словом, коаліція впевнено набирає силові очки. Але зараз м’яч на боці Президента, який також здатний на сильні ходи. Важливо лише, щоб його, а головне — деяких соратників — не підвели нерви... У цьому випадку ситуація може загостритися до межі.
За цих умов, як уже писав «День», золота акція належить БЮТ і його лідеру Юлії Тимошенко. Чим же керується сьогодні вона? Спочатку найбільш відповідною версією здавалася домовленість про обмін закону про Кабмін на закон про опозицію, яка вже вчора багато в чому після прийняття «опозиційного» закону у першому читанні підтвердилася. Але є ще одна версія. Як відомо, Юлія Володимирівна, яка розпустила не лише свою косу (багато хто сприймає це як своєрідний жіночий сигнал про корекції курсу), але й громадський парламент на майдані Незалежності, на тлі сьогоднішнього невдоволення населення житлово-комунальними тарифами виглядає найбільш білою і пухнастою серед політиків. І тільки вона може бути зацікавлена в нових парламентських виборах. При цьому можна не сумніватися, що в разі їх призначення вона зуміє довести своєму електорату стратегічну доцільність усіх зроблених нею кроків. Уже вчора вона заявляла, що БЮТ проголосував так для того, щоб «навести порядок» і «не ганьбити країну на весь світ внутрішньополітичними скандалами». «Ми вважаємо, що люди, які, власне, зруйнували першу «помаранчеву» команду, які зруйнували все, що могли лишень зруйнувати, які своїми руками внесли кандидатуру прем’єр-міністра Януковича, — не можуть сьогодні в чомусь докоряти нам», — сказала Тимошенко. Але чи не приховує за цими словами досвідчений політик бажання підштовхнути практично безвладного й, схоже, просто загнаного зараз у кут Президента до розпуску парламенту й нових виборів?
