Геловін для нас свято екзотичне й малозрозуміле, віддане у відкуп підліткам. Причому ті теж, здається, погано уявляють, що це таке.
Скласти власне уявлення про Геловін мені вдалося, побувавши там, де цій традиції вже не один десяток років — у Нью-Йорку.
Вечір 31 жовтня був особливо жвавий. Що ближче до епіцентру святкування — богемного району Грінвіч-Віледж, то більше ставало людей дивного вигляду та поведінки. Одне з перших вражень — дві чорношкірі католицькі черниці з наполовину покаліченими обличчями, які пустотливо товкмачили одна одну перед вагоном метро.
Утім, у районі 6-ї авеню, перегородженої для головної ходи, ексцентричність стала всезагальною. Мене не здивували ані два скривавлені франкомовні хлопчики за моєю спиною, ані Божевільний Капелюшник з обличчям японської гейші неподалік, ані зовсім недоречний у такому оточенні монтажник-висотник у спецівці та касці.
Карнавал відкрили шість кінних поліцейських, які картинно проїхали через проспект. За ними пройшла бригада сміттярів, які котили перед собою баки й зірвали овації своєю незворушною прозаїчністю. А далі розпочався власне парад.
Жодних слів не вистачить, щоб описати цей візуальний шал.
Сотні фей, гномів, мар, інопланетян, бетменів, суперменів, піратів і не-знати-на-що-схожих-потвор. Стовпища зомбі, що пластично витанцьовували. Цілі школи самби. Клоунський поліцейський на картонному авто. Справжні машини, переряджені в літаки, катафалки, кораблі водні та космічні. Гігантські скелети на жердинах з палаючими очима, що ширяють над землею та кидаються на публіку, яка радісно лякається. Жонглери, дракони, факели, роздягнені догола та розмальовані дівчата. Гіпетрофовані очні яблука, що раптом здобули самостійність. Звукові й танцювальні платформи з цілими виставами на них. Хвилі найрізноманітнішої музики — від диксилендів до зубодробильного техно, що запліскують усе навколо кожні 5—10 хвилин. Забуваєш про втому, про різницю часових поясів, пританцьовуєш і кричиш разом з усіма, з дитячим азартом намагаєшся зловити різнобарвну мішуру, яку маски жбурляють у глядачів, увінчуєш голову німбом з пластикової трубки, що світиться, наче це царська корона.
Геловін — свято всіх. Не всіх святих, а всіх городян. Малих і старих, дітей і батьків. Приходять сім’ями, бавляться щиро та щедро, не шкодують фантазії та вигадок, репетирують танці й оркестрові п’єси просто так, заради задоволення, щоб показати себе й потішити інших.
Коли є достатньо людей, які люблять своє місто й одне одного в ньому, то вже неважливо, як називається їхнє свято.
