Після відвідин фотовиставки, організованої газетою «День» в Українському домі, я мимоволі поставив собі запитання: в чому кардинальна відмінність газети «День» від інших українських видань?
До речі, час проведення фотовиставки співпав із десятиріччям газети, з чим я щиро поздоровляю колектив редакції й бажаю подальших творчих успіхів, благополуччя й процвітання.
Протягом десяти років я є постійним читачем газети, іноді пишу в газету свої думки з приводу питань, які цікавлять мене. Чому я обрав саме газету «День»? Аналізуючи інформаційне поле українських газет, я міг би умовно розділити друковані видання на три групи.
Перша група — офіційні державні видання. Ці видання мені дуже нагадують газету «Правда» часів Союзу. Усі вони викладають єдино правильні й мудрі рішення влади й намагаються розтлумачити читачам, як нинішня влада піклується про пересічного громадянина. Єдина різниця, що раніше була одна правда, а зараз декілька: для парламенту своя правда, для уряду — своя, а для читача — великий знак питання. Дивиться читач: навколо все зруйновано й розкрадено, поля заросли бур’янами так, що час розпочинати освоєння українських цілинних чорноземів, чисельність населення різко скорочується, а на сторінках офіційних видань — видатні успіхи.
Друга група — це партійні й «незалежні» видання, які належать власникам. Я їх зарахував до однієї групи, оскільки не тільки видання, але й партії в основному належать великому капіталу. Ці видання постійно друкують, які ненаситні й кровожерливі бандити-олігархи з табору конкурентів, як вони пограбували свій народ і за безцінь привласнили собі все те, що створювалося багаторічною самовідданою працею багатьох поколінь українських громадян, а також розказують, як білі й пухнасті олігархи, яким належить це видання, заробивши багаторічною самовідданою працею величезні капітали, направляють їх на благо народу й на розвиток демократії. Подібні публікації, на мій погляд, справляють враження хіба що на астронавтів, які з Місяця звалилися, тому що українські громадяни чудово розуміють, звідки беруться мільярди.
Третя група видань — це ті видання, які, на мій погляд, ні про що. Їх об’єднує хіба що фотографія голої дупи на останній сторінці. Безумовно, про смаки не сперечаються, тим більше, якщо це цікавить, як тонко підмітили учасники фотовиставки, навіть деяких парламентаріїв.
Офіційні видання я читаю лише тоді, коли потрібен текст якогось закону. Інші матеріали в цих виданнях намагаюся не читати: коли для мене, випускника республіканської фізико-математичної школи, офіційно публікують, що один додати один — буде три, або три — це одне й те саме, що й два, й це розв’язання є остаточним і беззаперечним, я не можу це спокійно читати. Скаже, що таке було й раніше. Але якщо мене намагаються переконати в тому, що, незважаючи на гарний урожай, необхідно підвищити ціну на хліб чи що для підвищення рівня життя населення потрібно в кілька разів підняти вартість комунальних послуг, транспорту й таке інше, то як же потрібно не любити свою країну й свій народ, щоб їздити на шикарних «мерседесах» і «майбахах», а з пересічного громадянина здирати останню сорочку!
Партійні й «незалежні» газети я читаю лише під час передвиборних кампаній, щоб орієнтуватися, хто за ким стоїть і чию гру грає на українській політичній шахівниці.
Видання третьої групи я практично не читаю, так само не дивлюся численні телесеріали — це не моє інформаційне поле.
Газету «День» читаю постійно, за винятком того часу, коли виїжджаю з Києва, у багатьох регіонах придбати газету «День» неможливо. Газети з голою дупою можна купити всюди, а от газету для мислячого читача, на жаль, ні, напевне, хтось надзвичайно зацікавлений, щоб у нас було якомога менше мислячих читачів.
Газета «День» не належить до жодної з перерахованих мною груп видань. Це газета для мислячого читача, це видання, в якому на одній сторінці можуть опублікувати дві статті з абсолютно різними поглядами щодо одного й того ж питання. Газета дуже коректно ставиться до матеріалів, жодна з моїх статей не була змінена чи виправлена, водночас кілька статей, що вийшли в інших видання, були відредаговані до невпізнанності.
Дуже промовиста в цьому аспекті є фотовиставка — це сьогоднішній день в нашому українському домі. Виставка прекрасна не лише за виконанням, але й за змістом; уся фотовиставка — це одне велике фото з життя українського народу. На виставці я не зустрів олігархів, зате було багато відвідувачів. Організована виставка скромно, але зі смаком, було помітно, що головну увагу організатори приділили не формі, а змісту. Організатори фотовиставки «Дня» розраховували на українських інтелектуалів.
Після відвідин виставки я так сформулював основну відмінність газети «День» від інших друкованих видань: «День» сьогоднішній працює на день завтрашній нашого українського домi, тому є надія, що завтра в нашому українському домi буде тепло, світло й затишно не лише для слуг народу, але й для господарів.
