Чи можна дати гарантію, що другої хвилі міжнародної фінансової кризи не буде, а якщо й буде, то вона омине Україну? Питання, як то кажуть, риторичне. У надзвичайну стійкість нашої економіки зараз мало хто вірить. Втім, ми нерідко самі цю її характеристику підточуємо. Причому в цьому беруть участь люди, здатні завдати шкоди одному з головних елементів економічної системи, — банківському сектору. Хоч як це дивно, це законодавці, а також банкіри-регулювальники.
Наприклад, у Національному банку вважають, що реалізація положень закону про ослаблення обмежень на валютне кредитування (№2275-VI) підвищить уразливість комерційних банків. Йдеться про те, що передбачене цим законом зниження коефіцієнтів резервування фактично призведе до стимулювання кредитування позичальників у іноземній валюті, що не мають джерел надходження валютної виручки. У разі девальвації національної валюти ризик позичальників перетвориться на кредитний ризик банків, і, врешті решт, до погіршення платоспроможності банківської системи. Адже й зараз частка проблемних кредитів у інвалюті становить 16% проти 12,7% за гривневими кредитами.
Проте, критикуючи законодавця, Нацбанк, як виглядає, у власному оці колоди не бачить. У червні він ухвалив постанову №273, якою підвищив вимоги до розміру капіталу банків (до 120 млн. грн. до мінімального регулятивного капіталу та до 120 — 140 млн. грн. — ліцензійні вимоги до капіталу банків для окремих операцій). Це веде до витіснення невеликих кредитно-фінансових установ з ринку та підвищення вартості послуг у банківському секторі, вважають експерти асоціації «Український кредитово-банківський союз».
У вівторок цією ж постановою обурювалося керівництво Асоціації українських банків. Асоціація вважає, що документ НБУ ставить у нерівні конкурентні умови сегмент середніх і малих банків України, чим може бути створена «чергова хвиля недовіри до банківської системи та поглиблення економічної кризи». Голова АУБ Олександр Сугоняко стверджує, що дії НБУ йдуть врозріз з міжнародними стандартами банківського регулювання. За його словами, мінімальні вимоги, встановлені для отримання дозволу на банківську діяльність Європейською банківською директивою, становлять усього 5 мільйонів євро. Але річ не стільки в нових підвищених вимогах до капіталу, що, в принципі, є нормальною практикою, скільки в тому, що тим банкам, які не встигнуть на цю вимогу відреагувати, буде фактично заборонено приймати депозитні вклади.
Сугоняко на основі аналізу фінансових показників так званої четвертої банківської групи, до якої входять середні й дрібні банки, стверджує, що лише ця група сьогодні не має збитків. «Немає збитків — хай будуть», — так він коментує наміри НБУ, що змусили ухвалити згадану постанову. Крім того, голова АУБ дійшов висновку, що НБУ також керувався нав’язаною міжнародними фінансовими організаціями думкою, що в Україні надто багато банків, зокрема, дрібних.
Голова правління публічного акціонерного товариства «Ерде-банк» Наталія Опіцева з обуренням назвала такі дії «депозитним мораторієм». На її думку, 70 — 80 відсоткам українських банків таке рішення НБУ не додало стійкості, а персоналу банків та їхнім вкладникам може створити серйозні проблеми. Водночас банки, позбавлені припливу депозитів, будуть змушені згорнути кредитування.
Утім, в опозиції до згаданої постанови НБУ перебувають далеко не всі фінансисти. Банкір і фінансовий експерт Наталія Зубрицька в коментарі «Дню» сказала, що, ухвалюючи цю постанову, Нацбанк ставив перед собою мету «захистити громадян від втрат в нежиттєздатних банках. Я як банкір і людина, якій не байдужі інтереси громадян країни, впевнена, що підвищувати мінімальний розмір капіталу необхідно, причому обов’язково». У той же час експерт вважає, що вимоги до статутного капіталу могли б бути ще вищими (до 150 мільйонів гривень), але при цьому банкіри мали б заздалегідь (5 — 6 місяців або навіть півтора року) знати про плановані зміни та вживати відповідних заходів. І лише після цього терміну, на думку Зубрицької, можна обмежувати депозитний портфель, застерігаючи таким чином людей від вкладів у нестійкий банк.
