Намір парламентської фракції Народно-демократичної партії та групи «Демократичні ініціативи» об’єднатися в єдину фракцію під влучною, а головне, глибоко продуманою назвою «НДП- Демократичні ініціативи» може означати нову тенденцію у поведінці парламентарів. Дехто навіть пророкує, що з наближенням нових виборів більшість політиків почне об’єднуватись за ідеологічними, а не за регіональними чи іншими ознаками. Спробуємо оцінити ситуацію з погляду сучасного розкладу сил.
ОБ’ЄДНАННЯ — РОЗ’ЄДНАННЯ
Право вільно переходити із фракції до фракції вітчизняні парламентарі захищають чи не з найбільшим натхненням. Наш політик багато чим може поступитись у певній ситуації. Принципова і майже одностайна непоступливість у питанні імперативного мандата (тобто заборони на перехід) є на сьогодні головною «ідеологією» для значної частини депутатського корпусу. Уявіть собі, що депутат раптом втратив право переходити до іншої фракції. Чи не половина численних інтриг і комбінацій, які плетуться під куполом споруди на Грушевського та в інших більш чи менш пристосованих для цього місцях, одразу ж втратить будь-який сенс. Здавалося б, що у руслі запеклої боротьби за пропорційний виборчий закон одночасне впровадження імперативного мандату було б абсолютно логічним. Виходить, що ні. Переконаний народний демократ, соціаліст чи реформіст-порядківець завзято захищає своє право в один момент забути про свої переконання, помінявши їх на інші. Причому це право має здійснюватись саме під час депутатської каденції. Якщо ж серйозно, то причини об’єднань чи розколів парламентських фракцій і груп поки що аж ніяк не залежать ні від ідеології, ні від наближення виборів. Від чого ж тоді?
ЄДИНА ІДЕОЛОГІЯ
Які б гасла не висували перед парламентськими виборами їх учасники, всі політичні табори об’єднує одна-єдина ідеологія — бажання здобути владу. Розуміючи певну умовність партійних та блокових брендів, не можна однак не помітити, що розподіляються вони між учасниками процесу не як ідеологічні платформи, а як торгові марки. Так, наприклад, практично зник попит на бренд «християнський». Це слово в назві партії чи блоку вдало працює у низці країн Європи. В наших умовах згаданий бренд не прижився, що відчули на собі партії, які першими поспішили стати «християнсько-якимись». Сьогодні вовтузяться навколо бренду «народний». Ніби саме це слово мало б стати «хітом» наступної виборчої кампанії. Та після того як цю назву передбачливо захопили колишні «рухівці» Юрія Костенка, бренду «народний» вже не бути на перших місцях у хіт-параді, перепрошую, у виборчій кампанії. Можна наводити багато прикладів, проте всі вони стосуватимуться не ідеології, а назви. Всередині парламенту назва особливого значення не має. Для зручності Володимиру Литвину вже час запровадити просту нумерацію фракцій і груп, аби не затуманювати голови сумнівними неологізмами. А що? Були б ліві №1, праві №2, центристи №5, демократи №6... Не вийде, за номери пересваряться. Тільки дай.
НА УЗБІЧЧІ
Наведене вище зовсім не свідчить про злі наміри вітчизняних політиків. Не можуть вони бути ідеологічно визначеними, коли саме суспільство ще не визначило, не сформувало своєї ідеології. Український виборець поки що нагадує дитину, яка може обирати лише те, що їй запропонують великі дяді, щоб, коли награються, викинути. Потрібен час, аби в глибині суспільної свідомості визріли реальні передумови розподілу політичних симпатій саме за ідеологічною ознакою. Коли це станеться — невідомо, а, може, не станеться цього взагалі. Чому ми маємо роз’єднуватися, а не об’єднуватися за прикладом північних сусідів, у яких процес політичної структуризації суспільства так і не розпочався, впершись у три літери: ВВП.
Нинішнє покоління українців завжди шукатиме за назвою партії чи блоку реальну людину. І саме під реальних людей, які мають політичну перспективу, буде йти процес об’єднання парламентських фракцій та груп.
Парадокс — але політичні партії із серйозними структурами в регіонах є сьогодні заручниками своїх лідерів. Можна, звісно, поміняти лідера, скажімо, комуністів на іншого. Але за цей час інші учасники політичних перегонів можуть аж занадто далеко піти вперед. Жодна партія чи блок, які на щось сподіваються у президентських виборах, не можуть сьогодні собі дозволити змінити лідера.
В цьому контексті лідеру НДП Валерію Пустовойтенку нічого не загрожує. Наступним президентом його не бачать. Тому лідер «демократів» може спокійно займатися конструюванням фракції із тих, хто ще не визначився. Коли попереду немає реальної мети, можна і про ідеологію поговорити. Наприклад, з тим же Степаном Гавришем, який теж аж ніяк не кандидат у президенти. Цим самим може займатися ще ціла низка лідерів цього ж масштабу. Однак цей процес приречений поки що проходити далеко не на головній політичній дорозі, а на її малозначущому узбіччі.
СПРАВЖНЯ МЕТА
Якщо ж відкинути малоперспективний розгляд політичних перспектив через призму ідеології, то причини потягу до об’єднання окремих фракцій і груп лежать у зовсім іншій, більш близькій і зрозумілій площині. За нашою національною традицією правила виборів встановлюються вже в ході виборів, залежно від того, хто бере гору і чи всім це подобається. Попереду у Верховної Ради одразу кілька дуже серйозних рішень, які теоретично можуть повністю змінити вже майже готовий розклад сил перед президентськими виборами. Аби не зникнути в цей вирішальний момент із числа гравців шляхом втрати кількох депутатів, які раптом змінять політичні погляди, невеликі фракції та групи об’єднуються з метою елементарного виживання.
ВЛАДА
Тож нічого особливого ініціатива «Демініціатив» та НДП собою не являє. Нормальні дії нормальних вітчизняних політиків нерадикального штибу. Було б нерозумно і навіть певною мірою жорстоко прив’язувати цих та інших політиків до імперативного мандату у наступному складі парламенту. Навіщо примусово змушувати депутатів зберігати вірність тимчасовому передвиборчому об’єднанню, хоч як би воно називалося? Справжня вірність завжди є добровільною і свідомою. Цю свою щиру вірність більшість депутатів свято береже без усяких там пропорційних виборів та імперативних мандатів. Ця вірність — вірність владі, теперішній чи майбутній. І вірність завжди в ціні.
