За 4 роки оголошеної епідемії в країні так і не прийнято національної програми боротьби зі смертельною бідою, повідомила на нещодавній презентації Всеукраїнського благодійницького фонду «Україні майбутнє — сьогодні», в.о. головного фтизіатра Києва Наталя Філоненко. За її словами, в столиці, де нараховується 24 тис. хворих на туберкульоз (за 6 місяців нинішнього року померло 93 людини, третина з яких — бомжі), розроблено комплекс протитуберкульозних заходів і налагоджено механізм обстеження груп ризику. Увагою фтизіатрів охоплено 93% дітей Києва. Однак, підкреслила Н.Філоненко, виявлення хворих не має сенсу, якщо їх немає чим лікувати.
На обліку в українських протитуберкульозних диспансерах перебуває понад 680 тис. хворих (лише минулого року захворіло 30 тис. осіб), або 1,4% населення. Реально ж, як стверджує в.о. директора Інституту фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського Василь Мельник, їхня кількість вдвічі-втричі перевищує офіційні дані. Причина «тіньового» поширення хвороби, за його словами, до банальності проста. Коштів на рентгенівське та флюорографічне обстеження, тобто ранню діагностику, на придбання ліків і повноцінне харчування катастрофічно не вистачає. Тому хворі звертаються до фахівців, коли уражені органи вже майже зруйновані.
Особливо «привільно почувається» епідемія на південному сході країни, зокрема в Луганській, Миколаївській, Одеській, Житомирській та інших областях. Загалом же в Україні, повідомив В.Мельник, інфіковано мікобактеріями 95% (!) дорослого населення. Достатньо лише спровокувати паличку Коха, що затаїлася, супутніми захворюваннями, стресами, недоїданням, алкоголізмом, наркоманією, подальшим падінням рівня життя, й ситуація може вийти з-під контролю. Він зазначив також, що вдвічі частіше від ускладнень страждають жителі прилеглих до ЧАЕС територій, а показник захворюваності в «місцях не таких віддалених» в 140 разів вищий за середній в Україні. Минулого року туберкульоз забрав життя майже 10 тис. громадян України, щомісяця від нього помирає близько 800 наших співвітчизників. Однак фінансується протитуберкульозна служба, за словами В. Мельника, на 30-35% від необхідного.
За правильного лікування, розповів він, успіх гарантовано у 90-95% випадків. Але медикаментів у тубдиспансерах бракує, а купити їх пацієнти, чимала частина яких — незаможні, не в змозі. Замість 5-6 препаратів (раніше було досить 2-3, включаючи стрептоміцин) вони обмежуються половиною ліків, часом переривають лікування, через що близько 40% хворих залишаються «за бортом» ефективної медичної допомоги. Ця ж обставина призводить до того, що хворі власними руками «виводять» дуже небезпечний і підступний хіміорезистентний, стійкий до декількох ліків, туберкульоз. Заражених таким гримучим різновидом захворювання хворих часто просто немає чим лікувати.
Як оцінюють вітчизняні фтизіатри здатнiсть прижитися в українських умовах короткострокового методу лікування туберкульозу, так званої DOTS- стратегії? На думку Василя Мельника, в країні, не зважаючи на надзвичайно тяжке становище, збереглася власна протитуберкульозна інфраструктура. Це не означає, що ми відмовляємося від закордонної допомоги у вигляді розрахованої на треті країни стратегії, її просто потрібно адаптувати та інтегрувати до наших специфічних умов. За його словами, вартість необхідних для 8-місячного курсу лікування препаратів становить приблизно 500—800 грн., а весь комплекс ліків виготовляють вітчизняні фармацевтичні підприємства.
До речі, фонд «Україні майбутнє — сьогодні», що оголосив непримиренну війну епідемії, збирається, як пояснив його президент Віталій Руденко, акумулювати гуманітарну допомогу, вести просвітницьку роботу серед українців і конкретно за спільною з Інститутом фтизіатрії програмою працювати в регіонах. Але набагато більших можливостей держави, уточнив В.Руденко, фонд не замінить.
