Минулого року прокуратура Полтавської області провела глибоку перевірку дотримання прав неповнолітніх в інтернатних закладах області, за підсумками якої Генеральна прокуратура України рекомендувала досвід роботи Полтавської прокуратури щодо організації нагляду за дотриманням законів, спрямованих на захист дітей-сиріт, запроваджувати в практику роботи органів прокуратури інших областей. Завдяки принциповій позиції обласного прокурора Олександра Гардецького та його колег, удалося поновити права та захистити інтереси 600 сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. 520 дітям-сиротам надано допомогу коштами, одягом, взуттям за рахунок місцевого бюджету на загальну суму понад 28 тисяч гривень. 41 дитину влаштовано в інтернатські заклади або призначено опікуна. Захищено майнові та житлові права 15 дітей цієї категорії.
Старший помічник прокурора області Валентина Панасенко, спираючись на дані перевірки, навела гіркий приклад. Чотирнадцятирічна дівчинка-сирота із Зінькова, яка після смерті матері з однорічного віку проживає з бабусею-опікуном (немічною, хворою жінкою, інвалідом другої групи), давно забула смак повноцінного домашнього харчування: будь-якої допомоги сім’я ніколи не отримувала, бо органи місцевої влади «недобачали» чужої біди. Педагоги, безперечно, знали про жахливі умови проживання своєї учениці, але, не соромлячись, змушували її приносити до шкільної їдальні продукти харчування, за користування книжками в шкільній бібліотеці з неї стягували кошти.
У ході перевірки Михайлівської допоміжної школи-інтернату виявлено незаконне списування продуктів харчування шляхом завищення контингенту дітей. Посадові особи Рашівської школи-інтернату, Полтавської спецшколи-інтернату для глухих дітей займалися розкраданням продуктів харчування, нецільовим використанням бюджетних коштів. За наслідками перевірки Полтавської обласної прокуратури до дисциплінарної та адміністративної відповідальності притягнуто 25 осіб. Зокрема, звільнено з посади начальника відділу освіти Котелевського району, директора школи-інтернату для глухих м. Полтави, головного бухгалтера Михайлівської школи-інтернату...
Андріївська школа-інтернат, що в Новосанжарському районі. Навколишні землі до революції належали статському раднику Кобеляцької земської управи Савицькому та його дружині. Місцеві жителі переповідають оповідки старожилів про те, як пани Савицькі прихильно ставилися до своїх кріпаків: побудували для їхніх дітей церковно- приходську школу, активно займалися доброчинністю. А після своєї смерті нерухоме майно та землю заповіли Кобеляцькій земській управі. У радянські часи тут розмістили радгосп-технікум, а з 1974 року влада передала в користування школі- інтернату для розумово відсталих дітей колишній маєток. Відтоді тут живуть, ростуть, виховуються, радіють і сумують діти-безбатченки, від першого до дев’ятого класу.
Щороку сім’я вихованців школи-інтернату поповнюється в середньому 25 хлопчиками та дівчатками. Директор цього навчального закладу Василь Тимошенко розповідає, що за необхідної умови проживання 140 дітей на сьогодні тут мешкає 170. Потреба у фінансуванні Андріївської школи-інтернату — 1 мільйон 100 тисяч грн., а держава-мати профінансувала тільки 560 тисяч грн. От і видають знедоленим діткам по три пари шкарпеток на два роки. І якщо тут діти не голодують, то їх тримають на світі 56 гектарів родючої землі, яку вони обробляють разом зі своїми вихователями, педагогами. Узагалі, працювати андріївські діти люблять і вміють. Їхні руки не бояться ніякої фізичної роботи, вони із задоволенням доглядають тварин у підсобному господарстві. Відтак смакують свіжим молоком від трьох корів, у хліву підростає кабанчик, тягнеться до теплих рук телятко. Ось таке «нехитре» власне господарство, яке забезпечує здоров’я тамтешній дітворі. Між іншим, фізична праця допомагає дітям пригасити «душевний біль».
Проблем в Андріївській допоміжній школі-інтернаті не злічити. Найпекучіша проблема — недостатнє медичне обслуговування дітей. Адже в «глибинку», як мені пояснили, і медом не заманиш лікаря. Не їдуть сюди спеціалісти, хоч плач. Тому від усіх напастей рятує дітей медсестра. А коли виникає потреба в терміновій медичній допомозі, доводиться покладатися на Всевишнього. Адже до найближчої Нехворощанської лікарні близько 10 кілометрів. Проблема ще й у тому, що основні продукти харчування потрібно завозити з Нових Санжар, за 30 кілометрів. Це стосується, зокрема, і хліба. Звичайно, якщо була б така можливість, кухарі могли б випікати смачні паляниці у власній їдальні, але на їхньому застарілому обладнанні — це марна справа. Школа-інтернат навіть не мала власних «коліс», тільки нещодавно директор школи-інтернату Василь Васильович Тимошенко пересів на новеньку «Газель», яку допомогло придбати закладові обласне управління освіти.
Жодній інтернатній установі Полтавської області не завадить спонсорська допомога: немає різниці, який саме подарунок приготує добра людина. Дуже б хотілося, аби маленьким вихованцям якоїсь школи- інтернату подарували, наприклад, далеко не новий комп’ютер, і діти залюбки б опановували комп’ютерну грамоту, бавилися в інтелектуальні ігри. Знали б тільки дорослі, як заздрять «державні» діти численним забаганкам «домашніх» дітей, чиї інтереси для батьків — понад усе.
(Матеріал підготовлено за підтримки Трансатлантичної ініціативи США — ЄС сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні)
