«День» неодноразово писав про те, що для політичної реформи було вибрано не досить вдалий час. Про те, що було вибрано не досить вдалу формулу цієї реформи — говорили й говорять практично всі. Як і про те, що відповідний закон про зміни до Конституції народні депутати в більшості своїй приймали в грудні 2004-го без бажання та під тиском обставин. Подальша ситуація з необранням суддів Конституційного Суду демонструє, що кожна зі сторін підозрює іншу в можливості використання механізму КС як для ревізії політреформи, що набула чинності, так і для її повноправного закріплення. Однак параліч найважливішого державного органу — не метод взаємодії цивілізованих політиків у цивілізованій країні, якою ми хочемо вважати Україну. І абсолютно очевидно, що однією з перших дій нового парламенту має стати обрання суддів КС, яким, у свою чергу, рано чи пізно доведеться приймати певне рішення з приводу політреформи. Адепти прийнятих конституційних змін заявляють, що блокування реформи може призвести до повернення суспільства й держави до диктатури. Водночас противники (чи точніше, скептики) реформи, в тому числі й Президент Віктор Ющенко, стверджують, що зі збільшенням повноважень парламенту поки сумнівної якості, йтиметься, швидше, про панування владної анархії, ніж про можливості чиєїсь диктатури. Як зазначив один із експертів у нижченаведених коментарях: «Покажіть мені цього диктатора!» Тому «День» звернувся до експертів-політологів з запитанням: що сьогодні більше загрожує Україні: диктатура чи хаос?
Андрій ЄРМОЛАЄВ , директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Я вважаю, що в Україні диктатура неможлива. Ось спроба конституційного перевороту з метою повернення адміністративного типу влади можлива, але, думаю, навряд чи вона обернеться створенням диктаторської чи авторитарної системи: суспільство просто не сприйме цю модель. Річ у тім, що в економіці у нас склалася досить однополярна плюралістична система — декілька великих впливових політекономічних груп, які інвестують у політичний лобізм, навряд чи погодяться на жорстку авторитарну модель. Криза режиму Кучми стала не лише індикатором змін у суспільстві, але й показала «точку неповернення» до старої олігархічної системи. Інша річ, що ми ще маємо пройти етап так званої олігополії, тобто панування великого капіталу в представницькій системі влади, але це перехідний етап, який треба розуміти і який потрібно пройти. Це буде своєрідна елітарна демократія, яка буде містком до створення більш прозорої системи влади.
Те ж відбувається в системі суспільних відносин: у нас досить складна соціальна структура, де доволі висока частка люмпенізованих класів і станів, проте все ж таки домінує настрій, який формує запит на панування представницької, а не авторитарної влади. Принаймні, я вважаю, що суспільство склало іспит на парламентську демократію 2006 року.
Що може хвилювати у зв’язку з цим? Трохи консервативний характер настрою виборця, очікування нових вождів із представницької влади.
Тому, підводячи риску, можна сказати: так, сьогодні є загроза того, що частина команди Президента, не справляючись із ситуацією після виборів, не маючи можливості створити систему рівноваги в політиці і не маючи можливості захистити свій статус правлячої партії, буде зацікавлена в радикалізації ситуації. У тому, щоб парламент дуже швидко дискредитував себе, як сфера політичного компромісу. Це стало б аргументом для внесення змін до Конституції. Можливо, шляхом референдуму, можливо, шляхом радикальних ухвал Конституційного Суду.
Але сіль у тому, що це був би шлях до повернення Конституції 1996 року. Прихильники такого шляху вважають, що це дозволить посилити владу, створити більш керовану ситуацію, ну і загнати парламент у стан такого демократичного зародка. Я гадаю, що розрахунок привабливий, але дуже конфліктний. Привабливий, передусім, для тих, хто отримав владу в президентській вертикалі. А мало реальний і конфліктний з тієї простої причини, що це створить умови для кризи влади як такої. Нові конфлікти в центрі, спроби дискредитувати представницьку владу можуть стати причиною ще більш гострого протистояння між регіональними елітами, особливо Сходу, Півдня і центру. Ціна питання висока, сподіваюся, у президентської команди вистачить розуму не бавитися в цю небезпечну гру, а піти шляхом імплементації нових положень і вимог до редакції Конституції 2004 року.
Володимир МАЛИНКОВИЧ , директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:
— Якщо буде відмінена конституційна реформа — це буде шлях до диктатури, навіть якщо це проходитиме через Конституційний Суд, оскільки наш Конституційний Суд не завжди об’єктивний, пригадаймо хоча б «третій термін» Кучми. Утім, на сьогодні це нереально, адже проти ревізії реформи виступають і Тимошенко, і Мороз.
Можливо, зараз навести порядок у країні було б і непогано, але тут є ризики. Скажімо, Путін, навівши порядок, зробив начебто добру справу, але він ствердився як авторитарний лідер. А нам у країні з пострадянським минулим, де просто ніколи не було — ні в царські, ні в радянські часи — демократичного режиму, треба йти до демократії. Тому я переконаний, що диктатура для нас найбільш небезпечна.
А хаосу можна уникнути звичайним шляхом: створивши «велику коаліцію» або коаліцію великого капіталу, тоді ліві та правопопулістські сили підуть в опозицію. Якщо це не вийде, отже, треба дати можливість «помаранчевим» попрацювати, щоб вони змогли показати, чи здатні вони управляти країною, чи ні (на сьогодні вони не показали такої здатності). Якщо вони виявляться на це нездатними, є законні шляхи зміни уряду. І нічого трагічного я в цьому не вбачаю. Я думаю, найголовніше зараз — переконати людей, що можна жити і за парламентської республіки, що парламентська республіка для початку — не зле, а потім вона демонструватиме свої позитивні якості. На жаль, швидких позитивних результатів чекати не доводиться, оскільки в нас немає справжніх партій.
Мирослав ПОПОВИЧ , філософ, член кореспондент НАНУ, директорІнституту філософії:
— Після політреформи в Президента стало набагато менше можливостей збільшити свою владу за рахунок представницьких органів, тому я не вбачаю загрози диктатури. Але Мороз є фанатичним прихильником парламентсько-президентської республіки. Це його ідея-фікс, він захищає її і дуже боїться, що спроби «Нашої України» втримати рівновагу за рахунок посилення «президентського полюса» в цій системі можуть призвести до ревізії політичної реформи.
Я думаю, що твердження про можливу диктатуру вельми перебільшені. Справді, може таке статися, що ми переглянемо все і повернемося до старої системи. Я особисто думаю, що президентська республіка справді містить менше противаг для авторитарної влади, але сама по собі парламентсько-президентська форма все одно не вирішує питання, вона може посилити вплив олігархів, що соціаліста Мороза має непокоїти ще більше.
А що стосується демократії, то в нас її як такої ще немає. Адже демократія полягає не в тому, що кожен може говорити, що йому заманеться, — це найпростіша справа. І до речі, ми скільки завгодно мали такій демократії під час радянської влади, після Сталіна, щоправда, на кухні, а не в інтернеті, як тепер. Але говорили все що завгодно, і масових репресій не було, тому можна було жити. Але це не демократія. Демократія — це коли я можу захистити свої права та свободи, спираючись на закон. Коли реально кожен громадянин країни може захистити себе — від держави, від приватних осіб, від корпорацій тощо. Такої ситуації в нас ще немає, ми лише починаємо її будувати. Демократія — це правова держава. Чи можна нашу державу назвати правовою? Вважаю, що ні. З усіх ланок державної влади судова в нас найслабша. Судова влада вельми залежить від того, яка загальногромадянська ситуація, тобто наскільки незалежні законодавча та виконавча влада і наскільки розвинене громадянське суспільство. А цього не досягнути жодними указами. Треба чіплятися за ті паростки громадянського суспільства, які виникли в постпомаранчевий період. І працювати в цьому напрямі.
Андрій ДЕРГАЧОВ , політолог:
— Думаю, що обидві ці загрози — або сильна рука, або хаос — реальні. І на цих загрозах грають. Ми бачили, як півтора року тому наша молода та слабка демократія намагалася протистояти зрілому, досвідченому авторитаризму. Причому авторитаризму, що претендує на модернізацію, на українське видання путінського варіанта, замість суперечливого і слабкого кучмівського авторитаризму. Коли держава намагається частково перерозподіляти ресурси, частково підгодовувати свій умовний електорат, обнадіювати, і, водночас, позбавляти будь-якої іншої альтернативи. І сьогодні, коли не закінчилася ні зміна еліт, ні оновлення влади (ці вибори ще до кінця цього не зробили), ми фактично бачимо продовження суперництва сил, які претендують із деякими підставами на звання демократичних, і сил недемократичних, які все ще користуються підтримкою населення. Останні закликають відмовитися від експериментів, пропонують консервацію ситуації в політичній сфері та повернення до звичних методів правління, щоб забезпечити стабільність і порядок.
Володимир КОРНІЛОВ , директор української філії Інституту країн СНД:
— Я насправді не розділяв би ці два поняття. Якщо тут, в Україні, хтось намагатиметься ввести диктатуру, то може початися хаос. Спроби відмінити політреформу і, по суті, повернути диктаторські повноваження Президенту України зараз здійснюватимуть із новою активністю, це без сумніву. Його найближче оточення постійно підштовхуватиме його до цього. Тож Мороз недарма побоюється за долю політреформи.
Україні, безумовно, вигідніша демократія, ніж диктатура, й у зв’язку з цим реформа — лише початок демократичних політичних перетворень України. Ми повинні далі рухатися до більшої децентралізації влади та повинні закінчити конституційну реформу, оскільки це було передбачене спочатку, прийти, зокрема, до виборності губернаторів.
Вікторія ПОДГОРНА , директор Центру соціально-політичного проектування:
— На сьогодні абсолютно очевидно, що Україні загрожує хаос. Диктатура? Я б хотіла побачити обличчя цього диктатора. Тому, думаю, що, перш ніж говорити про диктатуру, треба мати персоналію, людину, яка її реалізовуватиме. Адже диктатура пов’язана з авторитарністю, з якимсь лідером. Сьогодні такого лідера немає. Тому диктатура малореальна, а хаос можливий.
Інше питання, що диктатура може з’явитися через п’ять років, тоді для цього буде більше можливостей, ніж тепер, якщо нова політична система не працюватиме і якщо не поглиблюватиме тих реформ, які були в її основі. Адже політреформа на сьогодні половинчаста, вона була створена як компроміс, як певна пастка для суспільства, яке отримало пояснення, що політреформа нібито була впроваджена для того, щоб Україну зробити європейською країною. Це не зовсім так. Я б сказала, що ця політреформа була зроблена під олігархічну республіку. І в результаті ми можемо мати хаос і боротьбу кланів, які керуватимуть парламентом. Але якщо нашій політичній еліті вистачить здорового глузду, ми можемо, справді, крок за кроком, через якісь складнощі, конфлікти рухатися до більш демократичного формату політичної системи. Але для цього потрібні і досвід, і бажання.
