Напруга на південно-західному кордоні нашої держави учора пішла на спад. Хоч і частково. «Рейкова війна» між Тирасполем та Кишиневом завершилася після телефонних переговорів Президента України з лідером невизнаної Придністровської молдавської республіки (ПМР) Ігорем Смирновим та прем’єр-міністром Молдови Василе Тарлєвим. Проте про подолання всіх суперечностей між Кишиневом та Тирасполем поки що говорити надто рано.
Учора стало відомо про те, що Леонід Кучма досягнув домовленості про розблокування транспортного сполучення між Молдовою та Придністров’ям, а також на українськопридністровській ділянці молдавського кордону. Леонід Кучма наголосив, що Україна як один із посередників в переговорному процесі зацікавлена в найбільш швидкому мирному врегулюванні придністровського конфлікту, повідомив Інтерфакс-Україна. Про аргументи, наведені Києвом під час вирішення останнього витка конфлікту, можна лише здогадуватися. Однак сам факт того, що українське слово стало вагомим у пошуках «придністровського» компромісу, сам по собі заслуговує на увагу. Україна бере участь у переговорному процесі по вирішенню «замороженого конфлікту» разом із Росією та ОБСЄ вже не перший рік. При цьому сильними позиції Києва на переговорному процесі вважають далеко не всі: молдавські експерти, приміром, називають більш переконливими для Тирасполя російські аргументи. Розв’язання останнього інциденту продемонструвало, що дипломатичний запас Києва далеко не вичерпаний. Найскладніше в цій ситуації, очевидно, було вмовити придністровського лідера Ігоря Смирнова. Проте не слід забувати, що сваритися з Києвом зовсім не входить в інтереси президента ПМР, який завжди «грав» із молдавським керівництвом на балансуванні між Росією та Україною. До того ж, нагнітання ситуації могло призвести до реальної економічної блокади невизнаної республіки, яка не мала б жодних «входів-виходів». Придністров’я має лише два «кордони» — власне, з Молдовою, до якої територіально належить, і з Україною. Кишинів запровадив економічні санкції проти Тирасполя 1 серпня, якби до такого кроку вдався також Київ... Поки що Придністров’я може експортувати свої товари через кордон із Україною (принаймні про це повідомляють молдавські джерела).
Утім, про реальне вирішення ситуації (а тим більше, самого конфлікту) говорити зарано. Приміром, нічого не відомо про скасування кишинівських санкцій. Нагадаємо, молдавський уряд скасував усі пільги для економічних агентів Придністров’я, припинив видачу цим підприємствам сертифікатів про походження товарів і перестав оформлювати ці товари на експорт. Такими заходами молдавська влада хоче змусити Тирасполь відмовитися від схваленого рішення про закриття молдавських шкіл із навчанням на латинській графіці. Придністровці неодноразово давали зрозуміти, що від свого рішення не відступляться, а отож, малоймовірно, що Кишинів відмовиться і від запроваджених санкцій. Конфлікт може далі набирати обертів. Його наслідки спрогнозувати вкрай складно. Із одного боку, жодна зі сторін не зацікавлена у військовому протистоянні. Ані Ігор Смирнов, чиї позиції, за визнанням представників Придністров’я, значно ослабли в останні роки, ані Володимир Воронін, на однопартійців-комуністів якого чекають в наступному році парламентські вибори. Саме з ними, до речі, чимало експертів пов’язує активність молдавського керівництва в придністровському напрямі. Виборці навряд чи цього разу піддадуться своїм ностальгічним почуттям, оскільки роки управління країною президентом-комуністом показали, що жодного повернення до минулих «стандартів життя» не відбудеться. Для правлячої Компартії Молдови важливо відібрати бодай один із козирів опозиції, яким якраз і може стати придністровське врегулювання. Сумнівно, що тактика Володимира Вороніна, випробувана неодноразово в минулому, спрацює нині (до різного роду санкцій Кишинів вдається вже не вперше). Основна проблема полягає в тому, що надто укорінені в Придністров’ї «державницькі» настрої — молоде покоління політиків, наприклад, щиро вірить в те, що ПМР може стати самостійною країною. Сепаратистська республіка давно перетворилася в своєрідне князівство, контрольоване незначною групою людей, чиї дії далекі від того, щоб їх вважати законними в цивілізованому розумінні. Зрозуміло, що верхівка «обраних» за жодних умов не піде на те, щоб відмовитися від існуючого стану справ. Чи вдасться знайти із цієї ситуації вихід? Можливо. Принаймні інтерес України в мирному її вирішенні досить значний, якщо зважити на сусідство з потенційно конфліктним регіоном, а також врахувати той факт, що на території Придністров’я проживає понад 200 тисяч етнічних українців...
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР
В уряді Придністров’я учора повідомили про початок мобілізації «у зв’язку зi зростаючою загрозою вторгнення з боку Молдови». За повідомленням Інтерфаксу, в найближчі дні мають бути скликані на військові збори кілька тисяч військовозобов’язаних. Тим часом міністр оборони Молдови Віктор Гайчук категорично виключає силовий вплив на ПМР, наголошуючи, що «мілітаристська істерія в пресі ініційована Тирасполем для залякування населення придністровського регіону».
