Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Дипломатія в секторі газу

31 серпня, 2005 - 00:00

Що ближче до зими, то тривожніше на серці в українця, який уважно стежить за зведеннями з енергетичного фронту. Нафта дорожчає катастрофічно, електроенергія — постійно, газ — от-от зірветься зі старту. На що сподіватися? У понеділок голова НАК «Нафтогазу України» Олексій Івченко зібрав журналістів за овальним столом і трохи заспокоїв. Газ, за його словами, в Україні буде за будь-яких обставин.

Коли дізнаєшся, як було непросто нашому НАКу вирішити цю проблему (багато експертів, у тому числі в уряді, в цьому трохи сумніваються), то газовий прогноз Івченка сприймається як досить достовірний. Як відомо, російський «Газпром» звинуватив Україну мало не в розкраданні 7,8 млрд. кубометрів російського газу, що містився в українських підземних сховищах. Зрозуміло, що якісь підстави для цього були, оскільки колишнє газове керівництво нашої країни захоплювалося експортом, а про те, щоб поповнювати запаси в підземці, не турбувалося.

Росіяни зайняли жорстку позицію й ухвалили рішення покарати Україну, недоплачуючи їй за транзит російського газу (поки не перекриють своїх втрат). Щомісяця НАК отримував відповідні повідомлення, але не панікував... У цей час сторони постійно вели переговори, а аналітики «Нафтогазу» — детальні розрахунки, уважно враховуючи дебет російських родовищ, звідки газ постачається в Україну.

І ось настав момент, коли росіяни вже не могли далі знижувати видобуток, інакше їм довелося б просто зупиняти свердловини. Саме цей момент і вибрав Івченко для дзвінка голові «Газпрому» Міллеру, який, до речі, перебував у відпустці. Українська новина складалася з двох рішень. Перше: про зниження тиску російського газу, транспортованого Україною до Європи. Друге: про позов до міжнародного суду у зв’язку з невиконанням договору про транзит газу, де чітко обумовлений механізм бартерної оплати (зберігання газу в підземних сховищах України розглядає інший договір, що не має до першого жодного стосунку). Івченко переконав Міллера, що імідж Росії як добросовісного постачальника газу до Європи в разі здійснення цих намірів України може вельми постраждати.

Москва терміново пішла на переговори та різко знизила рівень своїх вимог. Як заявив Івченко журналістам, конфлікт із «Газпромом» щодо 7,8 млрд. кубометрів газу з підземних сховищ повністю вичерпаний. Підписана в результаті угода передбачає, що 2,5 млрд. кубометрів із цих 7,8 млрд. зараховуються «Нафтогазу» як оплата за транзит через територію України до Європи, але понад передбачені раніше контракти. Залишок — 5,3 мільярда — віддаватимемо «Газпрому» частинами, уточнив Івченко і зазначив, що одночасно укладена угода про транспортування до Європи додаткових восьми мільярдів кубометрів газу. Івченко наголосив, що українській стороні такі угоди вигідні, оскільки ціна газу залишається фіксованою (50 доларів за 1000 куб. м).

І ще. Відповідаючи на запитання «Дня», голова «Нафтогазу» повідомив, що сьогодні в підземних газових сховищах України немає жодного кубометра російського газу, а українського — 14 мільярдів. Якщо вірити цьому повідомленню, то для газового оптимізму Івченка є всі підстави. Як знають фахівці, такого резерву вистачить, щоб Україна спокійно пережила будь-які морози. І якщо Івченко зумів за короткий час із нуля створити цей запас, то він уже виграв заочне змагання зі своїм попередником (якщо лишень це вдалося не у зв’язку із забороною уряду на експорт газу).

І ще про одну таємницю дізналися журналісти, сидячи за овальним столом. Виявляється, ідея розірвати договір між господарюючими суб’єктами України та Росії про остаточне погашення українського газового боргу Росії, вперше озвучену міністром юстиції Романом Зваричем, «Нафтогаз», як і газета «День», яка вже писала про це, не підтримується. Оскільки може завдати і газовому українському холдингу, і країні загалом чималих збитків. Ось тільки прем’єр-міністра Юлію Тимошенко в цьому поки що не вдається переконати. Вона хоче повернути борг грошима. Але поки що не розуміє, що через це майже одразу ж доведеться купувати російський газ за гроші, причому за міжнародними цінами. А поки від цього оберігає доповнення до названої угоди, що передбачає постійну на весь період його дії ціну за газ.

Івченко, який також є заступником міністра палива й енергетики, професіонально відповів і на запитання про перспективи вугільної галузі, особливо зупинившись на можливості переробляти буре вугілля на рідке паливо. Й одразу отримав додаткове запитання: чи вважає він можливим розвивати вугільну галузь за рахунок коштів, зароблених газовиками. Це поки що можливо, відповів голова «Нафтогазу», і додав, що довго його компанія такого навантаження не витримає, а це може мати неприємні наслідки для всієї країни. Він не виключив, що в такому випадку ще цього року розповість громадськості, хто є «ворогом» «Нафтогазу»...

Досить важким, але, мабуть, цікавим, виявилося для Івченка і запитання «Дня» про майбутнє внутрішнього газового ринку країни. Він підтвердив, що зараз деякі впливові кола роблять спроби повернути цей ринок до часів Павла Лазаренка, хоч у всій Європі вже давно відмовилися від подібних схем... І річ не тільки в спробах повернути російсько-американську компанію «Ітера» та доручити їй проведення до України середньоазіатського газу (Івченко зазначив, що вона не має жодних можливостей добиватися прихильності керівництва Туркменістану). На його думку, йдеться про спробу залишити «Нафтогазу» тільки практично збиткове постачання газу населенню України (ціна 112 гривень за собівартості 125), тоді як більш рентабельну справу — постачання промисловим підприємствам — планується віддати приватним компаніям (не виключено, наближеним до керівництва уряду, — щоб побудувати таку версію, досить поглянути на адресу Асоціації газових трейдерів, що дуже нагадує про розташування органів партії «Батьківщина»).

А ще Івченко підтвердив свої дипломатичні здібності в питанні про внутрішні газові ціни. Його аргументи на користь їх підвищення як промисловості, так і населенню, крім цілком зрозумілих фінансових інтересів компанії, спираються на те, що це сприятиме впровадженню енергозберігаючих технологій і так званому адресному субсидуванню незаможних із бюджету. При цьому його запитали: то, може, вам одразу погодитися на міжнародну ціну газу $160 за тисячу кубометрів? Ні, відповів обережний Івченко. Але додав, що розмовлятиме з Президентом, щоб уже цього року підвищити газові ціни. «І виграти вибори це нам не завадить», — запевнив він журналістів, визнавши при цьому, що в уряді думають інакше.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: