Доки господар мився-брився, ми з головою Олицької селищної ради Анатолієм Степановичем Гурою шукали відповідь на запитання: чому ж хорошого господаря, працьовитого чоловіка — а лінивим Петровського ніхто не назве! — годує не родюча олицька земля, а найми у німця?
Питання, як кажуть, риторичне. З п’яти гектарів, котрі ще донедавна мав Петровський, не забагатієш. Тим більше, що землю він брав шість років тому, коли колгоспна система опиралася такому вибору з усіх сил. І дісталися йому справжні «перебірки»: місцевість гориста, є ділянки, що взагалі не підлягають обробітку, бо кут нахилу сягає семи відсотків. Суглинки, потрібні добрива...
А цієї весни, коли розпаювання пішло повним ходом, попросив він у селищної ради ще шмат поля. Бо це не діло — обробляти землю і паралельно думати, де заробити дітям грошей. Можливо, вистачило б «для пропитания» ще зо п’ять гектарів, та довелося брати п’ять разів по п’ять. Дім, у якому живуть Петровські, на самісінькій околиці містечка, по-вуличному цей куток звуть Маловицею (а колись це взагалі було окреме село, яке поглинула «велика» Олика). Так само край світу припала йому і земля: місцевим слова «біля вежі» скажуть багато, а чужим простіше пояснити, що це у чорта на запіччі...
І ось за цей шматок нещедрої на врожаї землі не перший місяць ведеться тиха «війна».
— Землю — 25 гектарів — в оренду виділили мені запізно. Люди вже давно відсіялися і картоплю посадили, бо весна рання була. Земля запущена, заросла пирієм. Я й вирішив на половині площі посіяти гречку — для неї пирій не завада. Іншу половину збирався відвести під сидерати, збагатити поле і вже наступного року розгосподарюватися. Але тільки гречку засіяв — прийшла колгоспна техніка і зорала другу половину мого поля...
— Рішення про виділення Петровському землі було затверджене сесією селищної ради 25 квітня. Але голова СВГК «Колос» Володимир Васильович Малімон з такою пропозицією земельного відділу та рішенням сесії не погодився і видав розпорядження посіяти тут гречку, — дає роз’яснення селищний голова Анатолій Гура.
— Казав Малімон, що він і сам збирався тут сіяти гречку, вже й насіння закупили. А мені здається, він
— Ну, хай на один-два і не дооформлена, але ж 10 паїв Петровському здано цілком законно? — стоїть на сторожі порядку селищний голова.
ОСТАННІЙ ПЕРЕДІЛ
Ще до того, як колись передове господарство (олицький колгосп імені Леніна на Волині «гримів») очолив новий керівник, спірна земля «під вежею» взагалі не мала ніякого господаря. На папері, звісно, вона належала «реформованому» колгоспу. А колгосп занепав, був час, що це поле пустувало, тоді засіяли тут боби, незібрали... І наступний керівник, давши команду переорати, вже посіяв пшеницю... Виріс «вінегрет», який неліниві люди косили на корм худобі.
Отож, спадщина Володимиру Васильовичу Малімону (до речі, це за його батька, Василя Григоровича, і «гримів» колгосп) дісталася незавидна. Селищний голова каже, що молодий керівник прагне зрушити реформи в Олиці. Але недарма у східних народів є приказка, якою, коли проклинають, кажуть: «Щоб ти жив у часи перемін!»
Ще Столипін зачинав земельну реформу, бо хотів бачити підданих Російської імперії «заможними українцями». Що з тої реформи стало — відомо. Але прагнення стати заможним в українця не пригасила ніяка влада. Нинішня ж земельна реформа, яка проводиться в Україні, ставить більше питань і конфліктів, ніж дає на них відповідей.
— У землю треба наперед вкладати грубі гроші. У Європі, цікавився, фермер має безвідсоткові кредити. Я ж, взявши кредит, з першого ж дня мушу платити великі відсотки. Щоб продати вигідно продукцію, мушу притримати, коли буде на неї кращий попит. Та мене відсотки за рік «з’їдять»! — каже Василь Петровський.
Отож, сьогодні люди поки що з паями виходять мало. Господарювати самостійно вирішили тільки чоловік сорок. Мізер, бо мають на це право у трьох населених пунктах селищної ради (власне Олиці, Личанах і Метельному) чотириста. А що буде, коли завтра ще кілька десятків побіжать з колгоспу і захочуть забрати землю «в натурі»?! Складається ситуація, що олицьким людям доведеться брати її у Метельному, а людям з Метельного — у Личанах. Так, і тільки так діляться тут землі резерву...
— І може статися, що за мої сорок років, віддані колгоспу, землю мені наміряють під борбинським лісом, за вісім кілометрів від Олики. Ну, не мені там випаде, то комусь же таки випаде, — констатував Володимир Григорович Гусар.
Отож, село наше чекають ще не такі земельні «війни», як досі не вирішена суперечка за фермерську гречку... просто вирішив довести, що цієї землі цього року я не візьму, — вважає Петровський.
«АБИ ПО-МОЙОМУ...»
— Говорять, хай буде гречка, аби не суперечка. А тут і гречка росте, і суперечка, — констатує господиня, мама цього великого роду. Народивши до 35 років десятеро дітей (найстаршому 17, найменшому півроку), Катерина Петровська, здається, саме ввійшла у жіночу силу. Не забрали часті пологи і важка праця у неї ні вроди, ні здоров’я. Худорлявий, навіть тендітний чоловік старший за дружину на сім років. Належать Петровські до церкви християн віри євангельської, своїх клопотів на чужих стараються не перекладати. Дітей стільки, як Бог дає, і щоб годувати їх, батько- мати помочі не просять.
На подвір’ї у Василя — маленька тракторна бригада. Техніка досить поношена, але ж своя. У неї все вкладав, на потім залишаючи добудову хати, бо сподівався, що фермерство — справа стабільна, не доведеться, маючи землю, на заробітки їздити. І ситуація з гречкою-суперечкою тримає нині родину у підвішеному стані.
— Доки колгосп віддану мені в оренду землю орав, я виїздив у Ківерці і Луцьк, консультувався з юристами. Тиждень вгробив! В усіх інстанціях кажуть, що моя правда. І люди, які мені паї віддали, обіцяли підписатися під скаргами чи позовами в суд. Але ж нам тут усім жити... Щоб не входити у суди, запропонував такий вихід: хай вже росте їхня гречка на моєму полі. Але восени щоб розрахувалися з людьми за моїми з ними договорами...
Голова СВГК «Колос», стверджує Петровський, і на таку пропозицію не пристав. На словах начебто обіцяв «розуміння і дружбу», а на ділі виходить так, що гречку з половини поля збере колишній колгосп, а з людьми за всі паї розраховуватиметься фермер.
Чим мотивує свої дії Володимир Васильович, нам від нього самого почути не вдалося. Тяжко застати керівника господарства у конторі в гарячу пору. Але був на місці його заступник Володимир Григорович Гусар, котрий, проте, тримав дипломатичну паузу...
— Якби на мене, то ту землю під вежею треба віддати Петровському чи кому іншому з руками й ногами... Ми зацікавлені її віддати, бо дуже далеко техніку гонити і особливих врожаїв не дочекаєшся. Але ми справді планували на тій площі висіяти гречку. Врожай зберемо — і восени віддамо Петровському землю вже зорану. А хіба там на всі паї вже спадщина оформлена? — кинув таки шпильку.
