Те, що Україна першою з країн Східної Європи та СНД запровадила статистичне дослідження дитячої зайнятості, свiдчить не тільки про бажання розв’язати проблему, але й про особливо значні її масштаби. За офіційними даними, в Україні зараз нараховується 9 млн. дітей у віці 5—17 років. За тими ж офіційними даними, більше 400 тисяч з них зайняті трудовою діяльністю. Немає необхідності додавати, що реально остання цифра є відчутно більшою.
За національною концепцією, «роботою (зайнятістю) дітей віком 5—17 років вважається економічна діяльність, що була пов’язана з виробництвом товарів або наданням послуг ринкового характеру за винагороду в грошовій або натуральній формі». Проведені Держкомстатом України, Міжнародною організацією праці та Мінпраці України дослідження виявили 416 тис. дітей (156 тис. дівчаток та 260 тис. хлопчиків), які виконували постійну, тимчасову або разову роботу, або роботу в домашньому господарстві тривалістю понад 24 години впродовж тижня. Кожна друга дитина повідомила, що працювала в несприятливих умовах. При цьому чверть 7—12-річних дітей виконували важку фізичну роботу, а у 18% — праця вимагала підвищеного, неадекватного їх віку, психічного навантаження.
До необхідності працювати дітей спонукали в основному економічні причини. Тільки 14% дітей працювало з метою набуття трудового (професійного) досвіду. Але навіть більшість дітей, які повідомили, що працювали для задоволення власних потреб, засвідчили, що основними причинами були матеріальні труднощі сім’ї. Нарешті, третина працювала безоплатно, допомагаючи батькам, або ж з ними розраховувалися продукцією (здебільшого в сільскому господарстві). Характерним є те, що батьки, як правило, спокійно ставилися до праці власних дітей, хоча, за їх повідомленнями, дві третини з них мали незадовільне або ослаблене здоров’я. Лише третина батьків не схвалювала працю дітей.
Серед 350 тис. дітей, зайнятих в економічній сфері, більше половини складали діти віком 15—17 років, яким за національним законодавством дозволяється працювати. В той же час 24% склали діти у віці 7—12 років, яким працювати заборонено. Найбільш поширеними сферами застосування дитячої праці були сільське господарство, торгівля та сфера послуг. «Цікавим» моментом є стосунки дітей з роботодавцями: 82% дітей прийнято на роботу за усною домовленістю (при цьому діти, як правило, заробляють мало — майже дві третини отримували до 80 гривень у місяць, з них третина — до 40 гривень). Якщо до зазначеної кількості працюючих дітей додати зайнятих на приватних і сімейних підприємствах (15%) та самозайнятих (27%), то можна зробити висновок, що більшість дітей працювала у неформальному секторі економіки.
