Вчорашнє засідання українського парламенту, без перебільшення, могло зворушити навіть найчерствіше серце. Ні, ніяких доленосних рішень» Верховна Рада прийняти, звичайно ж, не могла: народні обранці, як відомо, пішли на канікули і у даний момент набираються сил перед майбутніми виборами. Їхнi місця у сесійній залі зайняли сто тридцять дітей-сиріт — вихованців двадцяти одного інтернату практично всіх областей України. Навряд чи чекав організатор цього заходу віце-спікер Степан Гавриш (який, власне, і проводив вчорашнє засідання), що до гри «у депутати» діти поставляться зі серйозністю, яка могла б стати прикладом для багатьох дорослих «колег».
Хоч гру «ведучий» (пан Гавриш) організував за всіма правилами, згідно із регламентом: вступна промова головуючого, трихвилинні виступи сиріт-депутатів, запитання-відповіді, голосування за електронною системою «Рада»... Все було справжнім. Досить натурально «грав» і сам віце- спікер, примушуючи дітей звертатися до нього «Степан Богданович» і «пан головуючий» — ніяк інакше, усміхаючись у пошуках компромісу і звітуючи, «що у цій залі прийнято безліч законів і постанов, які перетворили Україну на європейську державу. І зробили все можливе, щоб ви (діти. — Авт. ) могли вільно не тільки вчитися, але і надіятись...»
Важко сказати, чи усвідомлював Степан Гавриш, що для більшої частини присутніх у залі (дітей від 5 до 16 років) кожне його слово, кожна його усмішка, можливо, єдина надія, що його прагнення представити український парламент «батьком усіх дітей» вражає серця сиріт до незбагненної, тільки їм зрозумілої, глибини... «Я вірю кожному слову Степана Гавриша. Я перший раз у Києві. Я радий, що є люди, які хочуть піклуватися про нас. Я вірю їм, тому що у мене немає вибору», — сказав «Дню» п’ятнадцятирічний Володимир із тульчинского інтернату. «Від того, як ми будемо працювати, як ми будемо вчитися, залежить майбутнє нашої України. Це я розкажу на прикладі нашої школи-інтернату...», — не пояснити трьома крапками, і, взагалі, будь-якими словами, сльози, що ледве не зірвали «регламент» виступу Таї Коваль. При цьому практично ніхто із присутніх у сесійній залі дітей-сиріт не мав навіть самого приблизного уявлення про функції, не кажучи вже про рішення, що приймаються, українським парламентом. Тільки «вихованці» столичного гранд-ліцею віднеслися до «гри» у стінах Верховної Ради з часткою здорового скепсису: по достоїнству оцінивши «просвітницьку місію Степана Гавриша» (багато хто із дітей-сиріт відвідав столицю вперше. — Авт. ), вони дружно звертали увагу «Дня» на «PR- ську сторону організованого дійства».
Загалом засідання пройшло без ексцесів. Вихователі інтернатів справилися із функцією «адміністративного тиску» на сиріт-депутатів блискуче. Хоча, заради справедливості, багато з питань, які були задані дітьми Степанові Гавришу, ледве не загнали віце-спікера у глухий кут. Погодьтеся, відповісти прямо на наївні дитячі запитання: «Чи хочете ви бути президентом?!», «А чи захищаєте ви права дядьків, які працюють депутатами, чи ви тільки піклуєтеся про сиріт?!» і т. iн. непросто. Адже діти, як відомо, обман відчувають ще краще, ніж журналісти. С. Гавриш вийшов із ситуації, що склалася, гідно. Президентом, як пояснив віце-спікер, мріє стати кожний політик, який себе поважає, а допомагати «треба не тільки слабким, але і сильним». «Сильні, мовляв, ще більше потребують допомоги», — «з моральної точки зору, звичайно ж». Хочеться вірити, що хоч якось допоможе багатьом нашим «сильним» «тепло сердець вихованців», яке, зі слів викладача однієї зі шкіл- інтернатів, «залишиться у залі Верховної Ради». А ідеї практично одноголосно прийнятих дітьми-депутатами законопроектів («Про права дітей на безкоштовне медичне обслуговування та вищу освіту», «Про обов’язкове державне фінансування (в розмірі зарплатні міністра) кожної сироти» та «Про любов України до своїх дітей») не залишать без уваги в своїй законодавчій творчості депутати справжні.
