Минає другий тиждень, як я купив собі новий, розширений пакет кабельного телебачення. Близько ста каналів. Не можу сказати, що життя геть перемінилося, однак уявлення про навколишню дійсність таки зазнало певних трансформацій.
Як свіжоспечений «розширений» глядач я пізнав чимало нового. Наприклад, з чого роблять гітарні струни. Або в який спосіб ведмеді гризлі полюють на осетра. Про те, чи може колись затопити Лондон. Про перебіг воєнної кампанії в Італії в 1943—1945 роках. Про мумії на Канарських островах. Про боротьбу за права тварин у Техасі. Про те, як виглядає нова програма, здавалося б, зниклого з телеефіру Шендеровича. Послухав масу класичних концертів. Навтішався авангардною постановкою балету «Лускунчик» Чайковського, незнаною досі біографією Ігоря Сікорського, документальним серіалом про життя левів та гепардів, особливостями французького винарства. Ані секунди порожньої, дурної або безглуздої інформації, навіть у рекламі. До того міг лише мріяти, що дивитимусь таке телебачення — пізнавальне, інтелектуальне і стильне. Цілком серйозно. Так, ще одна подробиця. Серед усіх вищезгаданих програм не було жодної української.
Про неадекватний стан вітчизняного ТБ пишеться чимало і докладно. Навряд чи можна щось додати. Все і так усім відомо. В тому числі і те, що високоякісний телеефір без свободи і без грошей, не заплямованих темними оборудками, неможливий. І якось так виходить, що коли свободи нема, то гроші вже не допомагають. А якщо з грошима не вміють усе, як слід, налагодити, то і свобода під загрозою. Телебачення — то лиш одне з відображень суспільства. Отже, суспільство наше — злиденне і невільне?
Та ні, радше недозріле. Бо переважна більшість тих цікавих програм зроблена силами суспільного мовлення різних країн, тобто компаніями не комерційними, а такими, що їх утримують самі громадяни, рядові глядачі, на спеціальні податки. І чинять так вони не лише тому, що заможні та ситі, а й тому, що розуміють: без такого незалежного мовлення держава і приватні структури з превеликою охотою почнуть перетворювати їх на телекерованих зомбі, попутно завалюючи ефір «мильним» непотребом.
А в нас як? А в нас коли? Та колись буде. Ось тільки знудить усіх — так, усіх, від глядацьких мас до політиків і до олігархів — від вітчизняного телесміття, і одразу все матимемо. Чесне слово. Може, ще й на пенсію не встигну вийти.
